Консультируем по вопросам регистрации финансовых учреждений

Регистрация всех видов финансовых учреждений. Создание отделений финансовых компаний. Лицензирование деятельности финансовых учреждений. Сопровождение купли-продажи финансовых компаний. 

tel: 0671013668, 0993869134 Viber, Telegram, WhatsApp.

email: Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Skype: Lawfin1 Консультация бесплатно!!!

Постановление от 18 июля 2012 № 6-79цс12. Касательно возможности физических лиц и юридических лиц, которые не являются финансовыми учреждениями, предоставлять средства в займ третьим лицам под проценты

Касательно возможности физических лиц и юридических лиц, которые не являются финансовыми учреждениями, предоставлять средства в займ третьим лицам под проценты. Постановление от 18 июля 2012 № 6-79цс12.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

18 липня 2012 року

 

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

   

судді

Григор’євої Л.І.,

   
 

Жайворонок Т.Є.,

Охрімчук Л.І.,

Патрюка М.В.,

 

Лященко Н.П.,

Онопенка В.В.,

Романюка Я.М.-

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики

в с т а н о в и л а:

У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом мотивуючи вимоги тим, що 7 листопада 2007 року вона за договором позики передала відповідачам 1 тис. доларів США та 750 грн., які вони зобов’язувались повернути до 28 листопада 2008 року та сплачувати щомісячно 10 відсотків за користування коштами про що написали розписку. Вказувала, що у квітні 2008 року відповідачі повернули їй лише частину коштів в розмірі 100 доларів США та 75 грн. Просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 7 135 грн. 50 коп. основного боргу та 20 588 грн. відсотків за користування коштами.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 132 грн. 50 коп. основного боргу за договором позики, 20 588 грн. процентів від суми позики, судовий збір в сумі 277 грн. 21 коп. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 липня 2010 року рішення міського суду скасовано. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 7 132 грн. 50 коп. основного боргу, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 549 грн. 90 коп., 71 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

У лютому 2012 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ   від   8 грудня 2011 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до правовідносин сторін – фізичних осіб із договору позики.

ВобґрунтуваннязаявиОСОБА_1 додалаухвалуВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, в якій, на думку заявниці, по-іншому застосованазазначенаправованорма.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2012 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3простягненнякоштівзадоговоромпозики допущено до провадження ВерховногоСудуУкраїнивпорядкугл. 3 розд. V ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з факту укладення сторонами – фізичними особами  договору позики, за умовами якого позикодавець має право одержувати щомісячно від позичальників 10 % від суми позики.

Оскільки  відповідачі  не  виконали  умови  договору,  суд на  підставі ст.ст. 525, 526, 530, ч. 3 ст. 545, 536, ч. 1 ст. 1046, 1048 ЦК України, стягнув на користь позивачки суму боргу та проценти за користування коштами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Профінансовіпослугитадержавнерегулюванняринківфінансовихпослуг», з урахуванням яких ОСОБА_1 не мала визначених цим законом повноважень на надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів.

В той же час, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, що надана заявницею як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення позики та процентів за користування коштами, суд касаційної інстанції скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій зазначав, що суди помилково застосували до спірних правовідносин Закон України «Про фінансовіпослугитадержавнерегулюванняринківфінансовихпослуг», оскільки цей закон регулює відносини пов’язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, який на правовідносини фізичних осіб, які не є учасниками ринку фінансових послуг не поширюється.

Таким чином, вбачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм ст. ст. 1046-1048 ЦК України та Закону України «Профінансовіпослугитадержавнерегулюванняринківфінансовихпослуг» в частині права позикодавців – фізичних осіб на отримання від позичальників обумовлених договором процентів за користування позикою (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм права – ст. 1048 ЦК України та Закону України «Профінансовіпослугитадержавнерегулюванняринківфінансовихпослуг». Верховний Суд України виходить із такого.

Закон України «Профінансовіпослугитадержавнерегулюванняринківфінансовихпослуг» від 12 липня 2001 року, який набрав чинності 23 серпня    2001 року, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії та регулює відносини, пов’язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам.

В Законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

У частинах 1, 2 ст. 2 Закону, які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг.

Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

Визначення фінансових установ дано у п. 1 ст. 1 Закону.

У п. 7 ст. 1 Закону наведено вичерпний перелік суб’єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому Закон розповсюджує свою дію не на усі юридичні особи, а лише на ті, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

В ч. 4 ст. 5 Закону вказано, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Визначення фінансової послуги наведено у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Перелік видів фінансових послуг міститься у ст. 4 Закону, до яких, зокрема, належать надання коштів у позику та надання поручительства.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії Закону за суб’єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: по-перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Позивачка за своїм правовим статусом не відноситься ні до юридичних осіб, ні до суб’єктів підприємницької діяльності, які відповідно до Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а відтак відсутні підстави застосування положень цього Закону до спірних правовідносин.

У свою чергу поняття «фінансова послуга» не пов’язане лише із фінансовими установами.

Аналіз норм чинного законодавства (зокрема п. п. 6, 7 ст. 4 Закону України «Профінансовіпослугитадержавнерегулюванняринківфінансовихпослуг» ст. ст. 553, 1046 ЦК України) дає підстави для висновку, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику, поручительства) можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг або юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Якщо Закон України «Профінансовіпослугитадержавнерегулюванняринківфінансовихпослуг» регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, то регулювання відносин між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки регулюються нормами ЦК України (ст. ст. 553 -559, 1046 – 1053 ).

Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення  правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб’єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України «Профінансовіпослугитадержавнерегулюванняринківфінансовихпослуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів – учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб – суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами   ст. ст. 1046 – 1048 ЦК України.

До зазначеного висновку слід дійти і з урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону у часі), виходячи з яких у випадку колізії законів (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного і того ж питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у випадку, коли про скасування старих норм прямо зазначено у новому законі, так і у випадку, коли таких застережень у новому законі немає.

Відтак, ураховуючи, що ОСОБА_1 не відноситься до суб’єктів, на яких поширюється дія Закону України «Профінансовіпослугитадержавнерегулюванняринківфінансовихпослуг» (не є учасником ринку фінансових послуг) суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин Закону України «Профінансовіпослугитадержавнерегулюванняринківфінансовихпослуг».

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позову про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючисьст. ст. 360-2, 360-3, 360-5ЦПКУкраїни, Судова палата у цивільних справах ВерховногоСудуУкраїни

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу ВищогоспеціалізованогосудуУкраїнизрозглядуцивільнихікримінальнихсправвід 8 грудня 2011 року  в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики скасувати, передати справу в цій частині на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий

А.Г. Ярема

 

Судді:

Л.І. Григор’єва

 
 

Т.Є. Жайворонок

В.В. Онопенко

 

Н.П. Лященко

М.В. Патрюк

 

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Правова позиція

(постанова Верховного Суду України від 18 липня 2012 року № 6-79цс12)

Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб’єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1  ст. 1048 ЦК України).

Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України «Профінансовіпослугитадержавнерегулюванняринківфінансовихпослуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів – учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб – суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами   ст. ст. 1046 – 1048 ЦК України.

Справа № 6-79 цс 12

ОКРЕМА ДУМКА судді Верховного Суду України Романюка Я.М.  (у справі за позовом ОСОБА_1 доОСОБА_2 та ОСОБА_3про стягнення боргу за договором позики)

Вирішуючи питання про стягнення процентів за договором позики, укладеним між фізичними особами, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України (далі – Суд) дійшла висновку, що така вимога позивача підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи таку позицію, Суд виходив із того, що відносини, які виникли між фізичними особами на підставі договору позики, регулюються статтями 1046 – 1053 ЦК України і на них не поширюються положення Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Не можу погодитися з висновком Суду стосовно того, що норми Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі – Закон) не поширюються на правовідносини, які виникли у зв’язку з укладенням договору позики грошових коштів між фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері надання фінансових послуг і відповідно до положень преамбули встановлює загальні правові засади у цій сфері та здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Однією з фінансових послуг згідно з пунктом 6 частини першої статті 4 Закону є надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону учасниками ринку фінансових послуг є особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України. При цьому частиною третьою статті 2 Закону встановлено вичерпний перелік суб’єктів фінансових послуг, на діяльність яких не поширюється положення цього Закону: фінансові установи, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державне казначейство України та державні цільові фонди.

У пунктах 16, 18 частини першої статті 1, пункті 3 частини першої статті 6, статтях 9, 12, 16-1, 18, 31 та 34 Закону врегульовані відносини, пов’язані з участю фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, у сфері надання фінансових послуг, що, на мою думку, спростовує висновок Суду стосовно того, що сфера дії закону за суб’єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на цих фізичних осіб.

З урахуванням зазначеного доходжу висновку, що норми ЦК України, які регулюють відносини, пов’язані з укладенням та виконанням договору позики грошових коштів, слід розглядати в сукупності з положеннями Закону.

Аналіз положень Закону дає підстави вважати, що право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики грошових коштів не поширюється на позикодавців – фізичних осіб.

Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 цього Закону кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент є фінансовим кредитом. Фінансовий кредит відповідно до пункту 6 частини першої статті 4 Закону, вважається фінансовою послугою. Суб’єкти, які мають право на здійснення операцій з надання фінансових послуг визначені статтею 5 Закону. До них віднесені фінансові установи, а також фізичні особи – підприємці. Останні можуть надавити такі послуги лише у випадках, прямо передбачених законом.

Вирішуючи спір щодо відносин, які виникли між фізичними особами у зв’язку з укладенням ними договору позики, також слід враховувати положення пункту 5 частини першої статті 1 Закону, згідно з яким метою надання фінансової послуги є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Надання коштів під процент є отриманням прибутку, що, в свою чергу, є головною ознакою підприємницької діяльності. Здійснення фізичною особою права на підприємницьку діяльність відповідно до частини другої статті 50 ЦК України можливо за умови її державної реєстрації, тобто набуття статусу фізичної особи – підприємця. Отже, Закон, встановлюючи суб’єктний склад здійснення операцій з надання фінансових послуг, обмежив фізичних осіб, які не є підприємцями, у здійсненні діяльності, яка за своїми ознаками є підприємницькою.

За таких обставин доходжу висновку, що фізична особа не може надавати фінансову послугу, метою якої є отримання прибутку у вигляді процентів від суми позики.

При вирішенні зазначеного питання вважаю доцільним також врахувати позицію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг в Україні, яка у своїх листах від 14.06.206 р. № 5543/11-5, від 26.07.2006 р. № 644/11-3 та від 18.05.2007 р. № 5600/11-11 зазначила, що надання у позику коштів на визначений строк та під проценти є фінансовим кредитом, який можуть надавати тільки банки або інші фінансові установи.

Суддя

Верховного Суду України

Я.М. Романюк

Источник информации: официальный сайт Верховного суда Украины http://www.scourt.gov.ua/


Мы будем рады если вы обратитесь именно к нам. Индивидуальный подход к каждому клиенту и опыт реализации различных бизнес идей на рынке финансовых услуг, обеспечит вам получение результата - регистрация финансовой компании, получение лицензии на предоставление финансовых услуг

Регистрация всех видов финансовых учреждений. Создание отделений финансовых компаний. Лицензирование деятельности финансовых учреждений. Сопровождение купли-продажи финансовых компаний.

tel: 0671013668, 0993869134 Viber, Telegram, WhatsApp.

email: Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра. 

Skype: Lawfin1

Статьи по теме

Актуальные вопросы по теме организации и ведения финансовой деятельности в Украине

Квалифицированные услуги по вопросам создания финансовых компаний

Регистрация всех видов финансовых учреждений. Создание отделений финансовых компаний. Лицензирование деятельности финансовых учреждений. Сопровождение купли-продажи финансовых компаний

tel: 0671013668, 0993869134 Viber, Telegram, WhatsApp

email: Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Skype: Lawfin1 Консультация бесплатно!!!

Новости финансового рынка

Актуальные новости финансового рынка Украины

Детально!!!

Вопросы-ответы

Актуальные вопросы по теме организации и ведения финансовой деятельности в Украине.

Детально!!!

Регистрация финансовых компаний

Регистрация финансовых учреждений. Лицензирование финансовых учреждений

Детально!!!

Глоссарий финансового рынка

Терминология которая встречается в нормативно-правовых актах которыми регулируется деятельность финансовых учреждений.

Детально!!!

Финансовая отчётность финансовых компаний

Актуальные вопросы по организации подготовки и подачи финансовой отчётности финансовыми учреждениями. Сроки подачи финансовой отчётности в Нацфинуслуг.

Детально!!!

Финансовый мониторинг

Особенности организации финансового мониторинга в финансовом учреждении

Детальнее!!!

Регистрация факторинговой компании

Регистрация финансовой компании

Услуги по созданию финансовой компании. Регистрация финансовой компании. Лицензирование финансового учреждения

Детально!!!

Новости законодательства

Актуальные новости законодательства в сфере регулирования рынка финансовых услуг.

Детально!!!

Продажа финансовых компаний

Компания выступит консультантом по вопросам сопровождения процедуры переоформления корпоративных прав на финансовую компанию, а так же сопроводит процесс внесения изменений в контролирующие органы

Детально!!!

Актуальные материалы

Актуальные материалы на тему создания и деятельности финансовых компаний в Украине.

Детально!!!

Организация финансового бизнеса

Организация деятельности финансовых учреждений. Организация кредитно-финансовой деятельности в Украине.

Детально!!!

Сопровождение деятельности финансовых учреждений

Услуги по сопровождении деятельности финансовых учреждений.

Детально!!!

Ликвидация финансовых учреждений

Сопровождение процедуры ликвидации финансового учреждения. Исключение финансового учреждения из реестра финансовых учреждений

Детально!!!

Кто на сайте

Сейчас 3135 гостей и ни одного зарегистрированного пользователя на сайте

 

поиск по сайту