Факторинг. Правовое регулирование Национальным банком 2020

С июля 2020 единственным регулятором небанковских финансовых учреждений выступает Национальный банк, который готовит нормативные изменения для участников финансового рынка. Одним из популярных видов финансовых услуг предоставляемых НФУ - факторинг. Как отмечает НБУ в Украине функционируют две модели факторинга: классическая но не классическая

  • класична факторингова діяльність полягає у тому, що факторингова компанія (надалі також – фактор) надає клієнту фінансування, а клієнт відступає їй своє право грошової вимоги до боржників. Такі права вимоги можуть виникати, зокрема, з договорів поставки, надання послуг тощо. Водночас факторингова діяльність може включати надання пов’язаних додаткових послуг, зокрема управління та облік дебіторської заборгованості, юридичне консультування стосовно договорів клієнта, за якими відступається право вимоги тощо.
  • не класична факторингова діяльність полягає у тому, що факторингова компанія приймає участь в управлінні проблемною заборгованістю. Так, ключовими клієнтами факторингових компаній в такій моделі є банки та інші фінансові компанії – кредитори, які використовують механізм факторингу не для залучення додаткового фінансування, а з метою очищення свого кредитного портфеля від сумнівних чи безнадійних заборгованостей. Окрім цього, механізм факторингу часто використовується для купівлі активів банків, що ліквідуються. Факторинг також використовується для опосередкованого фінансування власниками бізнесів, які мають заборгованість за кредитом перед банками. Такі особи можуть створювати власну факторингову компанію або користуватись послугами діючої факторингової компанії, яка викуповує в банку проблемну заборгованість бізнесів свого засновника чи клієнта, зазвичай з дисконтом. Після купівлі прав вимоги фактори стягують заборгованість із боржника власноруч або укладають договори доручення чи комісії з компаніями, які стягують заборгованість на користь факторингової компанії (далі – колекторські компанії, колектори). 

Така ситуація зумовлена відсутністю в законодавстві чіткої юридичної позиції щодо відступлення права вимоги, що передбачено цивільним кодексом, та окремого закону про факторинг.

Зокрема, стаття 1077 Цивільного кодексу передбачає, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Згідно статті 1079 сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Крім цього, Цивільний кодекс передбачає відступлення права вимоги за допомогою договору купівлі-продажу (цесії). Частина 3 статті 656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. 

Фактично, факторингові компанії здійснюють відступлення права вимоги через викуп заборгованості у банку з подальшою передачею її зацікавленій особі (як правило боржник банку). По суті така діяльність не є прямим факторингом в розумінні фінансової послуги (фінансування товарів в обороті під відступлення права вимоги). 

НБУ планує внормувати нормативи в регулюванні послуги факторинг, запровадивши окремий вид послуг – колекторські послуги (можливо буде запроваджено окремий реєстр колекторських компаній який буде вести Національний банк, відповідно надаючи право здійснювати колекторські послуги).

Національний банк декларує спрощення процедури отримання ліцензії на факторингову діяльність. Зокрема, як зазначено на сайті НБУ, - для того, щоб небанківським установам надавати фінансові послуги необхідно пройти подвійну процедуру: внести відомості про компанію до Державного реєстру фінансових установ та отримати ліцензію на надання фінансової послуги. Крім того, на кожну фінансову послугу видається окрема ліцензія Нацкомфінпослуг, а в окремих випадках і Національного банку. 

Таким чином, якщо до «спліту» процедура передбачала спочатку внесення факторингової компанії до реєстру фінансових установ а потім отримання ліцензії на факторинг, то наразі пропонується щоб одночасно з видачою ліцензії Національний банк автоматично вносив факторингову компанію до реєстру фін установ.

При цьому, важливою відмінністю для проходження процедури буде наявність бізнес-плану, який буде подаватись до НБУ разом з пакетом документів на отримання ліцензії. Відповідно бізнес-план буде важливим документом за наслідками розгляду якого регулятор приймає рішення про надання можливості надавати послуги факторингу, або ж відмовити. 

Доцільно також вказати, що ліцензія по суті не буде прив'язана до конкретного виду фінансової послуги. НБУ планує надавати одну «загальну» ліцензію, а виходячи з бізнес-плану (де вказано вид фінансової послуги) – буде надавати відповідно дозвіл на окремі види фінансових послуг.

Наприклад факторингові компанії, зокрема, матимуть право надавати послуги, комплексно пов'язані із наданням послуг факторингу, а саме:

  • ведення обліку грошових вимог;
  • надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені;
  • інформаційне і юридичне супроводження роботи з боржниками тощо.

Крім того, факторингова компанія в межах своєї діяльності матиме право здійснювати посередницьку діяльність із надання фінансових послуг інших фінансових установ, окрім залучення коштів, а також діяльність з управління проблемною заборгованістю, зокрема на користь третіх осіб-кредитодавців.

Національний банк планує зобов'язати фінансові установи розкривати інформацію про структуру власності систематично. Зокрема, пунктом 29 розділу IV проекту постанови НБУ «Про затвердження Положення про вимоги до структури власності надавачів фінансових послуг» передбачено, що надавач фінансових послуг подає Національному банку документи про структуру власності щороку до 01 лютого станом на 01 січня поточного року.

 В свою чергу, згідно проекту постанови НБУ «Про затвердження Положення про вимоги до структури власності надавачів фінансових послуг», - небанківським фінансовим установам та особам, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги протягом:

  1. двох місяців із дня набрання чинності цією постановою подати до Національного банку України відомості про свою структуру власності згідно з додатками 1-3 до Положення, а також визначене Положенням схематичне зображення структури власності надавача фінансових послуг в паперовому та в електронному вигляді станом на дату набрання чинності цією постановою і на дату подання цих відомостей до Національного банку України;
  2. двох місяців оприлюднити відомості про свою структуру власності згідно з додатками 1-3 до Положення, а також визначене Положенням схематичне зображення структури власності надавача фінансових послуг на власному вебсайті в мережі Інтернет станом на дату оприлюднення цих відомостей;
  3. п’яти місяців із дня набрання чинності цією постановою забезпечити приведення своєї структури власності у відповідність до вимог Положення та подати до Національного банку України письмове запевнення про їх відповідність вимогам Положення.

В частині залучення коштів фінансовою компанією (послуга факторинг) НБУ передбачає:

  • від учасників (акціонерів) та афілійованих осіб факторингової компанії;
  • від інших надавачів фінансових послуг, а також міжнародних фінансових організацій;
  • на умовах субординованого боргу від кваліфікованих інвесторів, у тому числі тих, що не є фінансовими установами;
  • шляхом розміщення емісійних боргових цінних паперів, у тому числі шляхом публічної пропозиції корпоративних облігацій серед фізичних чи юридичних осіб, за умови дотримання вимог Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку і Національного банку.

Надалі джерела фінансування можуть додатково розширюватися відповідно до рівня зрілості ринку. 

Джерело інформації: офіційний сайт НБУ  https://bank.gov.ua

Біла книга "МАЙБУТНЄ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ФАКТОРИНГУ" https://bank.gov.ua/ua/news/all/bila-kniga-maybutnye-regulyuvannya-rinku-faktoringu