Консультуємо з питань реєстрації фінансових установ.

Реєстрація всіх видів фінансових установ. Створення відокремлених підрозділів фінансової установи. Ліцензування діяльності фінансових установ. Супровід купівлі-продажу фінансових компаній

tel: 06710136680993869134 Viber, Telegram, WhatsApp

email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 

Skype: Lawfin1 Консультація безкоштовно!!!

Комітет з питань фінансової політики та банківської діяльності рекомендує Верховній Раді прийняти за основу проект Закону "Про страхування"

Відповідно інформації розміщеної на сайті Верховної Ради України 20.05.2015 року Комітет з питань фінансової політики та банківської діяльності 19.05.2015 року розглянув Проект Закону «Про страхування» та рекомендує Верховній Раді прийняти за основу проект Закону "Про страхування".
Відповідно до Пояснювальної записки до Проекту Закону «Про страхування» він спрямований на підвищення рівня захисту прав споживачів страхових послуг і зумовлений необхідністю змін у нормативно-правовій базі, пов’язана з вступом України до СОТ, адаптацією законодавства України у сфері страхування до законодавства ЄС, удосконаленням моніторингу діяльності страховиків та посиленням контролю за дотриманням страховиками вимог щодо забезпечення платоспроможності, фінансової стійкості, державним регулюванням у сфері страхового посередництва, запровадженням європейських стандартів щодо класифікації ризиків у страхуванні, удосконаленням порядку ліцензування страховиків, підвищенням вимог до формування регулятивного капіталу, запровадженням міжнародних норм корпоративного управління та пруденційного нагляду, підвищенням захисту страхувальників, розвитком довгострокового страхування життя.
Нова редакція Закону України «Про страхування» враховує базові рекомендації Директиви 2009/138/ЄС Європейського парламенту та Ради від 25 листопада 2009 року «Про початок і ведення діяльності у сфері страхування і перестрахування включаючи платоспроможність II».

Проектом пропонується забезпечити розв’язання таких проблем:
визначення класифікації галузей та видів страхування відповідно до рекомендації Першої Директиви Ради 73/239/ЄЕС;
реєстрація страховиків виключно у формі акціонерного товариства та введення нового порядок їх реєстрації;
створення інституту професійних перестраховиків та виділення у зв’язку з цим перестрахування окремо серед інших видів страхування, для здійснення якого необхідно отримати ліцензію;
установлення порядку розкриття інформації страховиками для забезпечення надійного захисту страхувальників та введення пруденційного нагляду за страховою діяльністю;
установлення вимог платоспроможності, що враховують якість активів страховика, його системи управління та розкриття інформації;
визначення умов доступу до діяльності на території України страховиками-нерезидентами;
надання дозволу на здійснення транскордонного страхування у випадках, установлених законодавством України;
установлення вимог до власників істотної участі та порядку набуття істотної участі у страховика;
установлення вимог до системи корпоративного управління страховика;
визначення порядку регулювання посередницької діяльності на території України у відповідності до законодавства ЄС;
визначення правового статусу актуаріїв, аудиторів у сфері страхування;
надання можливості впровадження інституту саморегулювання для страховиків тощо.
Уведення обмеження щодо організаційно-правової форми страховиків є необхідним, оскільки це відповідає останнім світовим тенденціям, а також тенденціям зміни законодавства України в цьому напрямку (нова редакція Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Якщо страховики будуть створені у формі акціонерного товариства, інформація щодо їхньої діяльності буде відкритою, оскільки їхня звітність публікуватиметься в засобах масової інформації та на сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, також буде розкрита інформація про власників. Це дасть можливість Уповноваженому органу ефективно здійснювати контроль за страховиками, а страхувальникам – можливість вільно відстежувати результати діяльності страховика без додаткового звернення до нього.
У проекті Закону дозволяється здійснення транскордонного страхування з страхування ризиків, пов’язаних із морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), в разі, якщо об’єктом страхування є майнові інтереси, пов’язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням.
Професійні перестраховики існують майже в усіх країнах світу і відповідно до Директиви ЕС 2005/68/EC їхню діяльність врегульовано на тих самих принципах, що й діяльність звичайних страховиків. Аналогічний принцип регулювання закладений і в проекті Закону.
Страховик повинен систематично подавати Уповноваженому органу інформацію про перелік пов’язаних осіб із метою здійснення Уповноваженим органом пруденційного нагляду за страховиком. Міжнародна практика свідчить, що більшість банкрутств страховиків було зумовлено саме через укладання численних угод із пов’язаними особами на дуже вигідних умовах для останніх, що підриває платоспроможність страховика.
Філії страховиків-нерезидентів для здійснення страхової діяльності на території України повинні отримати ліцензію. Принциповою відмінністю є те, що Уповноважений орган може в оперативному режимі отримувати інформацію про фінансовий стан страховика-нерезидента, який розташований за межами України, і співпрацювати з іноземним регулятором. Однією з умов здійснення діяльності страховиками-нерезидентами є підписання меморандуму про взаєморозуміння з іноземними регуляторами.
Уведення поняття „істотної участі” в проекті Закону зумовлено тим, що світова практика доводить, що акціонери страховиків мають дуже вагомий вплив на страховика, і при адекватному менеджменті та якісних резервах страховики можуть стати неплатоспроможними через неадекватні дії акціонерів. У країнах ЄС, США, Канади пакет 10% акцій – визнаний поріг, який визначає акціонера страховика як власника істотної участі. Порогові значення пакетів акцій 25%, 50%, 75%, перехід власності на які вимагає попередній дозвіл Уповноваженого органу, зумовлені особливостями корпоративного законодавства України. Сутність попередньої згоди Уповноваженого органу на зміну власників істотної участі страховика полягає в тому, що Уповноважений орган має завжди знати завчасно наступного власника страховика, оскільки при зміні власників змінюється перелік осіб, які мають вплив на формування політики діяльності страховика.
Проектом Закону уведені вимоги до корпоративного управління страховика. Вони зумовлюють наявність переліку обов’язкових органів управління страховика. Міжнародна практика свідчить про необхідність законодавчого регулювання корпоративного управління, оскільки це є єдиний спосіб досягнення відкритості страховика та захисту страхувальників від можливого неякісного управління страховиком.
Положення проекту Закону містять загальні та конкретні вимоги до діяльності страхових брокерів та страхових агентств, які враховують міжнародні принципи та стандарти.
Також були враховані пропозиції законодавства ЄС щодо наявності в брокерів та страхових агентств двох окремих рахунків для власної організаційно-господарської діяльності та для перерахування страхових платежів і страхових виплат, а також обов’язку брокера або страхового агентства застрахувати свою професійну відповідальність не менше 5 млн. грн. стосовно кожного страхового випадку.
Проектом Закону установлено обов’язок страховика проходити щорічний аудит у зовнішнього аудитора. Зовнішній аудитор має бути незалежним та має бути внесений до реєстру аудиторів, що можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ.
Крім стандартних обов’язків зовнішнього аудитора проектом Закону запроваджено обов’язок інформувати Уповноважений орган у випадку, якщо зовнішній аудитор має підстави вважати, що фінансовий стан страховика погіршився, система внутрішнього аудиту працює не адекватно або наявні інші порушення страхового законодавства.

Проект
вноситься народними
депутатами України
Поляковим М.А. (№ 39)
Рибалкою С.В. (№ 206)
Лавриком О.В. (№ 139)
Романюком В.М. (№ 248)
Жолобецьким О.О. (№ 327)
Мартиняком С.В. (№ 235)
Різаненком П.О. (№ 30)
Козирем Б.Ю. (№ 325)

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про страхування

Цей Закон регулює відносини у сфері страхування, а саме: у страхуванні та посередницькій діяльності у страхуванні, визначає загальні правові засади здійснення страхування (перестрахування), провадження посередницької діяльності у страхуванні, особливості державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю і посередницькою діяльністю у страхуванні.
Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування.
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) аквізиційні витрати – сукупність витрат, які включають:
а) витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи в частині виконаної працівниками роботи з підготовки та укладення договорів страхування (перестрахування);
б) комісійні витрати;
в) витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно послуг у сфері страхування, що надаються страховиком;
2) актуарій - фізична особа, яка є професійним фахівцем з питань аналізу, оцінки та управління фінансовими наслідками майбутніх випадкових подій, та здійснення актуарної діяльності у сфері страхування (перестрахування);
3) ануїтет - визначені в договорі страхування регулярні послідовні страхові виплати;
4) брокерська винагорода (комісія), винагорода страховому брокеру - винагорода за послуги страхового брокера, страхового та/або перестрахового брокера-нерезидента або його представництва, яку він отримує за посередницьку діяльність у сфері страхування (перестрахування);
5) валова сума зароблених страхових премій (платежів, внесків) - сума страхових премій (платежів, внесків) за договорами страхування та за договорами перестрахування з перестрахувальниками протягом звітного періоду, яка включає частки страхових премій (платежів, внесків), належних страховику (перестраховику), збільшена на суму резерву незароблених премій на початок звітного періоду (включаючи частки страховика (перестраховика)) і зменшена на суму резерву незароблених премій на кінець звітного періоду (включаючи частки страховика (перестраховика)) та на загальну суму страхових премій (платежів, внесків), повернутих страхувальникам та перестрахувальникам протягом цього періоду;
6) відповідальний актуарій – особа, визначена страховиком для виконання обов’язків відповідального актуарія відповідно до цього Закону;
7) вигодонабувач - особа, якій повинна бути здійснена страхова виплата згідно з умовами договору страхування або відповідно до законодавства;
8) викупна сума - сума, що виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договорів страхування, віднесених до класів страхування життя;
9) витрати на ведення справи – витрати страховика на провадження страхової (перестрахової) діяльності, які включають аквізиційні витрати, адміністративні витрати на супроводження, виконання договорів страхування (перестрахування) та інші витрати страховика на провадження страхової (перестрахової) діяльності, крім страхових (перестрахових) виплат та витрат на врегулювання страхових випадків;
10) гарантійний депозит філії страховика-нерезидента - кошти, які страховик-нерезидент розміщує на депозитному рахунку у банку України, для забезпечення захисту від ризику невиконання зобов'язань за договорами страхування, укладеними в процесі діяльності філії страховика-нерезидента на території України;
11) ділова репутація - сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи та відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства. Інформація включає також відомості щодо відсутності у такої особи не погашеної або не знятої в установленому законом порядку судимості за умисні злочини у сфері господарської та службової діяльності, позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю; про те, чи така особа була протягом останніх п’яти років керівником, членом керівного органу або головним бухгалтером фінансової установи, що у період перебування цієї особи на такій посаді визнана банкрутом, піддана процедурі примусової ліквідації, чи було до неї вжито відповідним державним органом, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, захід впливу у вигляді відсторонення від управління фінансовою установою та призначення тимчасової адміністрації;
12) договір страхування додаткової пенсії - це договір страхування, який передбачає обов’язок страховика щодо здійснення страхових виплат (виплати) та/або виплати у вигляді ануїтету в разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку, визначеного відповідно до законодавства у договорі страхування.
13) застрахована особа - особа, майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю, пенсійним забезпеченням якої є предметом договору страхування;
14) керівники страховика - голова та члени виконавчого органу страховика, наглядової ради страховика;
15) клієнт – будь-яка особа, яка звертається з письмовою заявою про укладення договору страхування або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування або уклала такий договір;
16) комісійні витрати - витрати на винагороди страхового посередника за надані послуги з підготовки, укладення договорів страхування (перестрахування), винагороди іншим страховикам за надані послуги з укладення договорів страхування;
17) пенсійне страхування у сфері страхування (пенсійне страхування) – страхування довічної пенсії за договором страхування довічної пенсії, оплата якого здійснюється за рахунок коштів, що накопичені на користь особи на рахунках у системі накопичувального пенсійного забезпечення, а також страхування за договором страхування додаткової пенсії;
18) перестрахова діяльність – здійснення страхової діяльності, пов’язаної з відшкодуванням перестраховиком (цесіонером) іншій стороні договору перестрахування (перестрахувальнику, цеденту) витрат, передбачених договором перестрахування;
19) перестрахова виплата – грошова сума (суми), яка виплачується перестраховиком (цесіонером) відповідно до умов договору перестрахування, що прямо або опосередковано пов’язано з настанням страхового випадку (випадків);
20) перестрахова премія (платіж, внесок) (далі – перестрахова премія) – плата, яку перестрахувальник (цедент) здійснює на користь перестраховика (цесіонера) згідно з умовами договору перестрахування;
21) перестраховик (цесіонер) - страховик, страховик-нерезидент, який відповідно до умов договору перестрахування має обов’язок здійснити перестрахову виплату;
22) перестрахувальник (цедент) - страховик, страховик-нерезидент, який відповідно до умов договору перестрахування має обов’язок сплатити перестрахову премію;
23) перестрахування – правовідносини щодо захисту майнових інтересів страховиків (перестрахувальників, цедентів) у разі настання випадків, визначених договором перестрахування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом внесення страховиками (перестрахувальниками, цедентами) перестрахових премій, та доходів від розміщення коштів таких фондів;
24) посередницька діяльність у страхуванні - діяльність за винагороду з надання консультацій, пропонування, підготовки, укладання та супроводження договорів страхування (перестрахування), а також інші дії, спрямовані на укладання, виконання та здійснення виплат за такими договорами, в тому числі визначення ступеню страхового ризику, його оцінка і аналіз, оформлення документів та участь у розрахунках щодо сплати страхової (перестрахової) премії та/або здійснення страхової (перестрахової) виплати;
25) пруденційні нормативи – установлені нормативно-правовими актами Уповноваженого органу нормативи, дотримання яких є обов’язковим для страховиків, зокрема щодо перевищення розміру наявного регулятивного капіталу над розміром, установленим законодавством (достатності капіталу), відповідності строків активів строкам виконання зобов'язань (ліквідності), ступеня диверсифікації портфеля страхових зобов'язань та портфеля активів, якими представлені технічні резерви (диверсифікованості);
26) регулятивний капітал - частина в активах, що залишається після вирахування зобов'язань з урахуванням установлених законодавством вимог до активів та зобов'язань, що беруться до уваги під час проведення розрахунку;
27) страхова виплата - грошова сума (суми), яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування в разі настання страхового випадку;
28) страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести страхову виплату (виплату страхового відшкодування) в разі настання страхового випадку;
29) страхове агентство - юридична особа, яка здійснює посередницьку діяльність у сфері страхування від імені декількох страховиків щодо схожих за змістом (конкуруючих) страхових продуктів та інформація про яку внесена до Державного реєстру страхових посередників;
30) страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком за договорами майнового страхування і страхування відповідальності в частині збитків, пов’язаних зі шкодою, завданою майну;
31) страхове покриття – строкові, територіальні та вартісні показники захисту від наслідків страхових випадків (страхового захисту), що надається відповідно до договору страхування (перестрахування) або закону, які передбачені умовами договору страхування (перестрахування) або законом, зокрема, сукупність (перелік) прийнятих у страхування (перестрахування) ризиків, розмірів та видів страхових (перестрахових) виплат;
32) страховий агент – особа, яка здійснює за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні та діє від імені або в інтересах страховика або страхового агентства і не бере участі у розрахунках за страховими виплатами;
33) страховий брокер – фізична особа-підприємець, юридична особа, або постійне представництво страхового та/або перестрахового брокера – нерезидента, яка провадить за винагороду посередницьку діяльність у сфері страхування (перестрахування) та інформація про яку внесена до державного реєстру страхових брокерів;
34) страховий посередник – страховий брокер, страховий агент, страховий та/або перестраховий брокер – нерезидент;
35) страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній в договорі страхування;
36) страхова премія (платіж, внесок) (далі - страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування;
37) страховий ризик – можлива шкода та/або інші наслідки, що прямо чи опосередковано пов’язані з певною подією, на випадок якої здійснюється страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання;
38) страховий тариф - ставка страхової премії з одиниці страхової суми за визначений період страхування;
39) страховик – фінансова установа, яка отримала в установленому порядку ліцензію (ліцензії) на провадження страхової (перестрахової) діяльності, або філія страховика-нерезидента, що має видану в установленому законодавством порядку ліцензію (ліцензії) на провадження страхової (перестрахової) діяльності;
40) страховик-нерезидент – юридична особа, зареєстрована згідно із законодавством іноземної держави, яка має право здійснювати страхову та/або перестрахову діяльність відповідно до законодавства такої держави;
41) страхувальник – особа, що уклала із страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавства;
42) страхування - правовідносини щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування або законодавством, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом внесення фізичними та юридичними особами страхових премій, та доходів від розміщення коштів таких фондів;
43) субординована позика - позика грошових коштів, договором якої передбачено, що у разі банкрутства чи ліквідації позичальника повернення коштів за такою позикою здійснюється лише після виконання зобов‘язань позичальника перед іншими кредиторами;
44) таємниця страхування - будь-яка інформація про споживача страхових послуг, предмет та умови договору страхування, про яку стало відомо страховику у зв’язку з виконанням ним функцій.
45) технічні резерви інвестиційного страхування життя – технічні резерви, що розраховуються для класу страхування ІІІ “Інвестиційне страхування життя”, та розмір яких залежить від вартості активів фондів інвестиційного страхування життя;
46) Уповноважений орган - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг;
47) філія страховика-нерезидента - зареєстроване Уповноваженим органом постійне представництво у формі філії страховика-нерезидента, що має видану в установленому порядку ліцензію на провадження страхової діяльності;
48) франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Стаття 2. Законодавство у сфері страхування
1. Відносини у сфері страхування регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, цим Законом, іншими законами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
2. Якщо міжнародним договором України згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то на території України застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Діяльність страховика
1. Страховик може здійснювати страхову діяльність та діяльність іншу, ніж страхову з урахуванням положень цієї статті.
2. Страхова діяльність здійснюється виключно страховиками, перестраховиками, страховиками-нерезидентами та філіями страховиків-нерезидентів відповідно до вимог законодавства.
3. До страхової діяльності належать страхові операції та операції, безпосередньо пов’язані зі страхуванням.
4. До страхових операцій належать такі:
1) укладення та виконання договорів страхування, перестрахування;
2) визначення розміру страхових премій, аквізиційніх та інших витрат на ведення справи;
3) обслуговування заяв про здійснення страхової виплати на підставі укладених договорів, зазначених у пункті 1 цієї частини;
4) проведення оцінки ризику щодо договорів страхування (перестрахування);
5) здійснення страхових (перестрахових) виплат відповідно до укладених договорів страхування (перестрахування);
6) формування технічних резервів у порядку, визначеному Уповноваженим органом;
7) розміщення та управління коштами технічних резервів.
5. До операцій, безпосередньо пов’язаних зі страхуванням, належать такі:
1) посередництво страховика в укладанні договорів страхування (перестрахування) на користь іншого страховика;
2) надання кредитів (позик) страховиками, які здійснюють страхування життя, страхувальникам, які уклали договори, що належать до класів страхування життя відповідно до вимог цього Закону;
3) здача в оренду майна, включеного до складу активів, призначених для покриття технічних резервів;
4) набуття та відчуження прав, отримання та продаж об’єктів, набутих страховиком (перестраховиком) у зв'язку з виконанням договору страхування (перестрахування);
5) здійснення контролю за дотриманням страхувальниками або застрахованими особами їхніх обов'язків та правил безпеки щодо об'єкту, який перебуває під страховим захистом, передбачених договором або загальними умовами страхування;
6) надання консультаційних послуг, навчання з метою підвищення кваліфікації, розроблення спеціалізованого програмного забезпечення, пов’язані зі страховими операціями;
7) проведення регресних процедур та процедур звернення стягнення за зобов'язаннями страхувальника;
8) визначення причин та обставин випадкових подій, що мають ознаки страхового випадку;
9) визначення суми шкоди та обсягу відшкодувань й інших виплат за договорами страхування;
10) визначення вартості об'єкту страхування;
11) операції, спрямовані на запобігання зростанню або зменшенню наслідків страхових випадків або фінансування цих операцій із фондів, визначених у статті 108 цього Закону;
12) управління активами, що приймаються до розрахунку наявного регулятивного капіталу.
6. Діяльність інша, ніж страхова включає:
1) управління активами, іншими, ніж активи, якими представлені технічні резерви та які приймаються до розрахунку наявного регулятивного капіталу;
2) здачу в оренду майна, крім випадків, передбачених пунктом 7 частини четвертої та пунктом 12 частини п’ятої цієї статті;
3) операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.
7. Страховик, який отримав ліцензію на провадження страхової діяльності за класом страхування життя, має право здійснювати адміністрування створеного ним одноосібно недержавного пенсійного фонду, за умови отримання ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів.
Провадження страховиком діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів здійснюється відповідно до вимог Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”.
8. Страховик може доручати контрагентам (іншим особам) виконання від імені такого страховика окремих операцій, які відносяться до діяльності страховика. При цьому страховик:
1) несе відповідальність перед страхувальниками і третіми особами, а також Уповноваженим органом за невиконання або неналежне виконання функцій, переданих контрагенту за договором, частини страхової діяльності;
2) повинен за свій рахунок, своєчасно і в повному обсязі забезпечувати Уповноваженому органу на його вимогу доступ до документів та інформації щодо виконання частини страхової діяльності, переданої контрагентам, яка є предметом договору, за місцем знаходження такого страховика.
Істотними умовами договору, за яким доручається виконання частини страхової діяльності, є:
1) обов'язки та відповідальність контрагента, пов'язані зі таємницею страхування;
2) беззастережну та безвідкличну згоду контрагента на здійснення в його відношенні страховиком, особою, що здійснює його аудит, і Уповноваженим органом контролю, перевірок, ревізій, досліджень і подання пов'язаних з ними відомостей;
3) відповідальність контрагента за невиконання або неналежне виконання функцій.
9. Операції, передбачені пунктами 7-9 частини п’ятої цієї статті, вважаються операціями, безпосередньо пов’язаними зі страхуванням, якщо вони проводяться контрагентами страховика, які мають таке право за договорами, укладеними відповідно до вимог частини восьмої цієї статті, якщо ці контрагенти не є страховиками або спеціалізованими об’єднаннями страховиків, створеними відповідно до законодавства.
10. Операції, передбачені частинами четвертою та п’ятою цієї статті, вважаються операціями, безпосередньо пов’язаними зі страхуванням, якщо вони проводяться одним страховиком в інтересах іншого страховика, спеціалізованими об’єднаннями страховиків створеними відповідно до законодавства, які мають таке право за договорами, укладеними відповідно до вимог частини восьмої цієї статті, навіть якщо ці договори укладені з іншим страховиком.
11. Страховикам-нерезидентам забороняється провадити страхову діяльність на території України, крім таких видів страхової діяльності:
виключно із страхування ризиків, пов’язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (у тому числі супутників), у разі, коли об’єктом страхування є майнові інтереси, пов’язані з товарами, що транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням;
перестрахування;
допоміжні послуги із страхування, такі як консультаційні послуги, оцінка актуарного ризику та задоволення претензій.
12. Обмеження зазначені частиною одинадцятою цієї статті не поширюються на провадження страхової діяльності філіями страховиків-нерезидентів, що мають одержані в установленому законодавством порядку ліцензії на провадження страхової діяльності.
Стаття 4. Перестрахова діяльність
1. Положення цього Закону, що стосуються страхової діяльності, застосовуються до перестрахової діяльності, якщо інше прямо не передбачено положеннями цього Закону.
В Україні мають право здійснювати перестрахову діяльність лише:
1) страховики відповідно до ліцензій на провадження страхової діяльності;
2) перестраховики відповідно до ліцензії на провадження перестрахової діяльності;
3) страховики-нерезиденти, які мають право здійснювати перестрахову діяльність відповідно до законодавства держави, в якій вони зареєстровані.
2. Страховик, який уклав договір перестрахування, в якому він є перестрахувальником як сторона цього договору, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
3. Укладення (продовження строку дії) страховиками (перестрахувальниками) договорів перестрахування із страховиком-нерезидентом можливе тільки в разі, коли на момент укладення або продовження строку дії договору перестрахування такий страховик-нерезидент відповідає вимогам, встановленим в пункті 3 частини першої статті 48 цього Закону.
При цьому страховик (перестрахувальник) повинен зберігати документи, що підтверджують відповідність-нерезидента зазначеним вимогам, протягом 5 років після закінчення дії відповідного договору перестрахування.
Стаття 5. Об’єкти нагляду
1. Об’єктами нагляду є:
1) страховики, перестраховики;
2) страхові посередники;
3) особи, які надають послуги, пов’язані зі страховою діяльністю (аварійні комісари, аджастери, диспашери, сюрвейери, асистуючі компанії);
4) актуарії, внесені до реєстру актуаріїв, які відповідають вимогам до осіб, які можуть виконувати обов’язки відповідального актуарія;
5) об’єднання страховиків, перестраховиків, актуаріїв, обов’язкова участь у яких передбачена цим Законом;
Стаття 6. Класифікація страхування
1. Страхування поділяється на класи страхування за такими групами:
1) класи страхування інші, ніж страхування життя;
2) класи страхування життя.
2. До класів страхування та ризиків страхування іншого, ніж страхування життя належать:
1) клас І. Страхування від нещасного випадку.
Страхування від нещасного випадку (включаючи виробничу травму і професійні захворювання, що є наслідком нещасного випадку), яке передбачає обов‘язок страховика здійснити:
а) фіксовану грошову виплату;
б) виплату у вигляді відшкодування заподіяної шкоди;
в) виплати, передбачені підпунктами 1) та 2) цього класу;
г) виплати при травмуванні пасажирів;
2) клас ІІ. Страхування від хвороби.
Страхування здоров’я на випадок хвороби (включаючи професійні захворювання), яке передбачає обов‘язок страховика здійснити:
а) фіксовану грошову виплату;
б) виплату у вигляді відшкодування заподіяної шкоди;
в) виплати, передбачені пунктами 1) та 2) цього класу;
3) клас ІІІ. Страхування наземних транспортних засобів (інших, ніж залізничний рухомий склад).
Страхування наземних транспортних засобів (інших, ніж залізничний рухомий склад), що спрямоване на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження, знищення або втрати:
а) наземних транспортних засобів, обладнаних двигуном;
б) інших наземних транспортних засобів;
4) клас IV. Страхування залізничного рухомого складу.
Страхування залізничного рухомого складу, що спрямоване на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження, знищення або втрати такого рухомого складу;
5) клас V. Страхування повітряного транспорту.
Страхування повітряних суден, що спрямоване на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження, знищення або втрати повітряного судна ;
6) клас VI. Страхування водного транспорту.
Страхування суден морського та внутрішнього плавання (морські, озерні, річкові і водоканальні судна), що спрямоване на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок їх пошкодження, знищення або втрати;
7) клас VII. Страхування вантажу (включаючи товари, багаж та інший вантаж).
Страхування вантажів, товарів та багажу (вантажобагажу), що спрямоване на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкоджень, завданих вантажу, товарам або багажу (вантажобагажу), які перевозяться, їх знищення або втрати незалежно від форми транспортування;
8) клас VIII. Страхування майна від пожежі і природних явищ.
Страхування майна (іншого, ніж майно, зазначене у класах страхування III, IV, V, VI, VII), що спрямоване на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження, знищення майна або його втрати, спричинених:
а) пожежею;
б) вибухом;
в) сильним вітром (бурею);
г) впливом природних явищ інших, ніж сильний вітер (буря), град, мороз;
ґ) атомною енергією;
д) зсувом ґрунту (обвалом, осипом, осіданням земної поверхні);
9) клас IX. Страхування від іншої шкоди.
Страхування майна (іншого, ніж майно, зазначене у класах III, IV, V, VI, VII), що спрямоване на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження майна або його втрати, спричинених градом, морозом та/або будь-якою іншою подією, зокрема, викраденням, за виключенням подій, зазначених у класі VIII;
10) клас X. Страхування відповідальності пов’язаної з використанням наземного транспортного засобу, обладнаного двигуном, інших наземних транспортних засобів.
Страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів (у тому числі відповідальності перевізника), спрямоване на відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих внаслідок використання таких наземних транспортних засобів;
11) клас XI. Страхування відповідальності, пов’язаної з використанням авіаційного транспорту.
Страхування відповідальності, що виникає у зв‘язку з використанням повітряних суден (в тому числі відповідальності перевізника);
12) клас XII. Страхування відповідальності, пов’язана з використанням водного транспорту (морських, озерних, річкових, водоканальних суден).
Страхування відповідальності, що виникає у зв‘язку з використанням суден морського та внутрішнього плавання (в тому числі відповідальності перевізника);
13) клас XIII. Страхування загальної відповідальності.
Страхування відповідальності, іншої ніж передбачена у класах страхування X, XI, XII;
14) клас XIV. Страхування кредиту.
Страхування, спрямоване на відшкодування збитку, понесеного внаслідок непогашення або неповного погашення позичальником суми кредиту, позики та/або відсотків за кредит, позику у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань, яке включає страхування від:
а) ризику неплатоспроможності позичальника (загальної);
б) ризиків, пов’язаних із наданням експортних кредитів;
в) ризиків, пов’язаних із наданням кредитів з розстрочкою погашення;
г) ризиків, пов’язаних із наданням позики або кредиту, забезпечених іпотекою;
ґ) ризиків, пов’язаних із наданням позики або кредиту, забезпечених заставою;
д) ризиків, пов’язаних із наданням кредитів сільськогосподарському товаровиробнику на цілі виробництва сільськогосподарської продукції та/або придбання основних фондів;
е) ризиків, пов’язаних із наданням кредитів та позик інших, ніж зазначені у пунктах “а”-“д” цього класу;
15) клас XV. Страхування поруки.
Страхування, спрямоване на відшкодування збитку, понесеного:
а) кредитором внаслідок невиконання (неналежного виконання) поручителем своїх зобов'язань;
б) поручителем внаслідок невиконання (неналежного виконання) боржником своїх зобов'язань перед кредитором;
16) клас XVI. Страхування інших фінансових збитків.
Страхування фінансових ризиків, пов‘язаних з:
а) втратою роботи;
б) недостатністю доходу (загальною);
в) погодними умовами;
г) втратою надходжень;
ґ) тривалими загальними витратами;
д) непередбачуваними торговельними витратами;
е) втратою ринкової вартості;
є) втратою ренти або доходу, зокрема орендної плати;
ж) іншими непрямими торгівельними збитками;
з) іншими неторговельними фінансовими збитками;
и) іншими фінансовими збитками;
17) клас XVII. Страхування юридичних витрат.
Страхування, спрямоване на відшкодування витрат з надання правової допомоги і витрат, пов’язаних із судовим розглядом;
18) клас XVIII. Страхування надання допомоги (асистанс).
Страхування витрат, пов‘язаних з наданням допомоги;
19) клас ХІX. Страхування сільськогосподарської продукції.
Страхування сільськогосподарської продукції, що спрямоване на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (втрати, пошкодження) застрахованих посівів (посадок), загибелі (недобору, недоотримання) застрахованого урожаю, продукції рослинництва, продукції бджільництва, загибелі (втрати, вимушеного забою, травматичного пошкодження або захворювання) сільськогосподарських тварин, птиці, кролів, хутрових звірів, бджолосімей, водних біоресурсів і тваринницької продукції;
20) клас ХX. Страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки.
Страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.
3. До класів страхування життя належать:
1) клас І. Страхування життя інше, ніж інвестиційне.
Страхування життя, інше ніж інвестиційне, передбачає обов’язок страховика щодо здійснення страхової виплати (виплат) та/або виплат у вигляді ануїтету згідно з договором страхування в разі смерті застрахованої особи та/або дожиття застрахованої особи до закінчення дії договору, та/або досягнення застрахованою особою віку, визначеного договором страхування;
2) клас ІІ. Страхування на випадок дожиття до події, передбаченої договором страхування.
Страхування на випадок дожиття до події, передбаченої договором страхування (укладення шлюбу, народження дитини, іншої події, крім подій з класу І “Страхування життя, інше ніж інвестиційне”) передбачає обов’язок страховика щодо здійснення страхової виплати (виплат) та/або виплат у вигляді ануїтету згідно з договором страхування в разі настання в житті застрахованої особи такої події;
3) клас ІІІ. Інвестиційне страхування життя
Інвестиційне страхування життя передбачає обов’язок страховика в разі смерті застрахованої особи до закінчення строку дії договору та/або терміну, визначеному у договорі, та/або дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору, та/або настання в житті застрахованої особи події (взяття шлюбу, народження дитини тощо), передбаченої в договорі страхування, здійснити страхову виплату (виплати), розмір якої (яких) залежить від вартості активів, якими представлені технічні резерви інвестиційного страхування життя та з урахуванням результатів розміщення та управління коштами таких технічних резервів. Ризик отримання прибутку (збитку) при розміщенні та управлінні коштами технічних резервів інвестиційного страхування життя несе страхувальник;
4) клас IV. Постійне страхування здоров’я.
Постійне страхування здоров’я передбачає страхування на випадок втрати доходу внаслідок розладу здоров’я, тимчасової або постійної непрацездатності;
5) клас V. Страхування додаткової пенсії.
Страхування додаткової пенсії, передбачає обов’язок страховика щодо здійснення страхової виплати (виплат) та/або виплат у вигляді ануїтету згідно з договором страхування в разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку, визначеного відповідно до законодавства у договорі страхування.
Додатково умовами договору страхування за класами страхування життя I-IV може передбачатися страхування пов’язаних ризиків з класів страхування інших, ніж життя І “Страхування від нещасного випадку” та ІІ “Страхування від хвороби” та обов’язок страховика здійснити страхову виплату (виплати) та/або виплати у вигляді ануїтету в разі смерті та/або втрати працездатності внаслідок нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, чи захворювання застрахованої особи.
4. При одночасному об’єднанні ризиків декількох класів страхування, інших ніж страхування життя, в межах однієї ліцензії, таке об’єднання ризиків класів має таку назву:
1) об’єднання ризиків класів страхування І та ІІ: "Нещасний випадок та страхування здоров’я ";
2) об’єднання ризиків класів страхування І (виключно пункт 4), ІІІ, VII та Х: "Автотранспортне страхування";
3) об’єднання ризиків класів страхування І (виключно пункт 4), ІV, VІ, VІІ та ХІІ: "Морське і транспортне страхування";
4) об’єднання ризиків класів страхування І (виключно пункт 4), V, VІІ та ХІ: "Авіаційне страхування";
5) об’єднання ризиків класів страхування VІІІ та ІХ: "Страхування майна від пожежі та іншого пошкодження";
6) об’єднання ризиків класів страхування Х, ХІ, ХІІ та ХІІІ: "Страхування відповідальності";
7) об’єднання ризиків класів страхування ХІV та ХV: "Страхування кредиту та поруки";
5. Страховик, який отримав ліцензію на провадження страхової діяльності, за класами страхування життя, не має права здійснювати страхування за класами страхування іншого, ніж страхування життя, за виключенням випадку, визначеного в абзаці першому частини шостої статті 42.
6. Страховик, який отримав ліцензію на провадження страхової діяльності за класами страхування іншими, ніж страхування життя, не має права здійснювати страхування за класами страхування життя, за виключенням випадку, визначеного в абзаці другому частини шостої статті 42.
7. Характеристику та класифікаційні ознаки класів страхування та об’єднання ризиків класів страхування може визначати Уповноважений орган.
8. До медичного страхування відноситься страхування ризиків класів страхування інших, ніж страхування життя І “Страхування від нещасного випадку” (виключно пункт 2 “виплата у вигляді відшкодування заподіяної шкоди”), ІІ “Страхування від хвороби” (виключно пункт 2 “виплата у вигляді відшкодування заподіяної шкоди”), страхування за класом страхування життя ІV “Постійне страхування здоров’я”. Особливості медичного страхування у формі обов’язкового визначаються законом.
Стаття 7. Форми страхування
1. Страхування може бути добровільним та/або обов’язковим.
2. Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування встановлюється страховиком відповідно до вимог цього Закону.
3. Обов’язкове страхування – страхування, обов’язковість якого визначена законом.
Обов’язкове страхування запроваджується з метою забезпечення захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом встановлення законом вимог щодо обов’язкової наявності страхового захисту відповідно до договору страхування та/або додаткових вимог до здійснення обов’язкового страхування.
4. Страхування у конкретного страховика не може бути обов’язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.
Стаття 8. Принципи започаткування страхової діяльності
1. Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних товариств згідно з Законом України „Про акціонерні товариства” з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
2. Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів, якщо вони попередньо провадили інші види діяльності, навіть у разі виконання положень цього Закону.
3. Обов’язковою умовою провадження страхової діяльності є наявність ліцензії, виданої в установленому порядку Уповноваженим органом на окремий клас страхування або об’єднання ризиків класів страхування.
Стаття 9. Найменування страховика
1. До повного найменування страховика повинні включатися слова “страхова”, “страхова компанія”, “страхова організація” чи похідні від них.
2. Повне найменування страхової організації, яка має намір здійснювати страхування життя, повинне містити слова “страхування життя” чи похідні від них.
3. Використання слів “державна” та „національна” або похідних від неї в найменуванні страховика дозволяється за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.
4. Не допускається використання найменувань, тотожних до вже існуючих найменувань страхових організацій чи подібних такою мірою, що може призвести до помилки у сприйнятті.
5. У разі зміни найменування страховика, місця його знаходження та поштової адреси в період обмеження або призупинення дії ліцензії страховик повинен отримати попередній дозвіл Уповноваженого органу.
Стаття 10. Об’єднання страховиків
1. Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та виконання спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству. Зазначені об’єднання не мають права здійснювати страхування.
2. Об’єднання страховиків діють на підставі статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Об’єднання страховиків повідомляє у десятиденний строк з дня реєстрації про це Уповноважений орган.
3. Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, зобов’язані утворити Ядерний страховий пул, який має бути юридичною особою, що фінансується за рахунок коштів страховиків. Ядерний страховий пул є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.
4. Страховики, які мають дозвіл на обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зобов'язані бути членами Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків. МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Участь страховиків у МТСБУ є умовою провадження діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
5. Страховики, які мають дозвіл на здійснення страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою, зобов’язані утворити Аграрний страховий пул, що є юридичною особою та утримується за рахунок коштів страховиків. Аграрний страховий пул є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою.
Стаття 11. Саморегулівна організація страховиків.
1. Саморегулівна організація страховиків – об’єднання, що представляє страховиків та філії страховиків-нерезидентів при здійсненні ними страхової діяльності на території України та здійснює делеговані Уповноваженим органом повноваження. Участь у саморегулівній організації страховиків є обов’язковою умовою здійснення страхової діяльності на території України.
2. Об’єднання страховиків набуває статусу саморегулівної організації страховиків у порядку, встановленому Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
3. Саморегулівна організація страховиків є неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
4. Статут саморегулівної організації страховиків затверджується зборами її засновників (членів), погоджується з Уповноваженим органом та реєструється відповідно до вимог законодавства.
Розділ ІI. Договір страхування та перестрахування
Стаття 12. Договір страхування
1. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання протягом строку дії страхового покриття певної події (страхового випадку), зазначеної в договорі страхування, та яка не підпадає під виключення чи обмеження страхування (страхового випадку), здійснити іншій стороні договору (страхувальнику), або іншій визначеній в договорі особі (вигодонабувачу (вигодонабувачам)), страхову виплату, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхову премію (премії) та виконувати інші умови договору.
2. Страховик забезпечує реєстрацію всіх укладених договорів страхування.
3. Умови страхування повинні бути визначені в договорі страхування.
Стаття 13. Предмет договору страхування
1. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з:
1) життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);
3) відшкодуванням заподіяної шкоди (страхування відповідальності).
2. Договори страхування із зазначенням ризиків, які стосуються різних класів страхування, дозволяється укладати за умови визначення частки страхової премії за кожним з таких класів у договорі та наявності у страховика відповідних ліцензій.
Стаття 14. Укладення договору страхування
1. Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.
При укладанні договору страхування страховик має право витребувати у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.
При укладенні договору особистого страхування, страховик має право вимагати проходження медичного обстеження у медичній установі за вибором страхувальника та за рахунок страхувальника або діагностичної перевірки з мінімальним ризиком для такої особи, за винятком генетичних обстежень, з метою оцінки страхового ризику та визначення права на страхову виплату та розміру цієї вплати.
2. Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса, сертифіката), яке не містить розбіжностей з поданою заявою. На вимогу страхувальника страховик зобов’язаний надати завірену ним копію заяви такого страхувальника.
3. Договір страхування може бути укладений з використанням електронного підпису, передбаченого законом.
4. Укладення договору страхування може здійснюватись шляхом надання страховиком пропозиції (оферти) укласти такий договір страхування зі страхувальником. Пропозиція укласти договір страхування може здійснюватись, зокрема, у формі електронного документу і має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір страхування також повинна містити інформацію, що особа, якій адресована пропозиція укласти договір, може прийняти пропозиції у межах визначеного такою пропозицією строку шляхом надання відповіді про її повне і безумовне прийняття або шляхом сплати страховику страхової премії або її частини відповідно до умов такого договору.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір страхування, у межах строку для відповіді сплатила страховику страхову премію або її частину відповідно до умов такого договору, з урахуванням положень цієї частини, така дія є прийняттям страхувальником пропозиції укласти договір страхування.
Електронні документи страховика, зокрема ті документи, які складаються з використанням електронного підпису, повинні відповідати вимогам чинного законодавства.
5. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першої частини страхової премії, якщо інше не встановлено договором.
6. Страховики можуть обробляти в цілях виконання договорів страхування дані застрахованих та/або вигодонабувачів, що мають за договором страхування право на отримання відшкодувань або виплат, без отримання від них згоди.
Стаття 15. Валюта страхування
1. Страхувальники згідно з укладеними договорами страхування мають право вносити платежі лише у національній валюті України, а страхувальник-нерезидент – в іноземній валюті або у національній валюті України у випадках, передбачених законодавством.
2. Якщо дія договору страхування поширюється на територію іноземної держави відповідно до укладених договорів з нерезидентами, то порядок проведення розрахунків в іноземній валюті регулюється відповідно до законодавства про валютне регулювання.
3. Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка передбачена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством.
4. Грошові зобов'язання сторін за договорами страхування, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у іноземній.
Стаття 16. Форма договору страхування
1. Договір страхування укладається в письмовій формі, у тому числі, шляхом укладання електронного документу відповідно до законодавства. У разі укладання договору страхування відповідно до положень частини четвертої статті 14 вимога щодо укладення договору в письмовій формі вважається дотриманою.
2. Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим полісом (свідоцтвом, сертифікатом).
Стаття 17. Вимоги до договору страхування
1. Істотними умовами договору страхування є:
1) найменування та місцезнаходження страховика, в тому числі найменування та місцезнаходження відокремленого підрозділу страховика, якщо договір від імені страховика укладає відокремлений підрозділ;
2) прізвище, ім’я, по батькові і дату народження або найменування страхувальника та застрахованої особи, їх адреса;
3) прізвище, ім’я, по батькові і дату народження або найменування вигодонабувача (вигодонабувачів) та його (їх) адреса, якщо така (такі) особа призначається;
4) предмет договору страхування;
5) розмір страхової суми за договором майнового страхування та страхування відповідальності, що стосується майна;
6) розмір страхової суми та/або розміри страхових виплат за договорами особистого страхування та страхування відповідальності, що стосується життя, здоров’я, працездатності фізичних осіб;
7) перелік страхових ризиків;
8) розміри страхових премій і строки їх сплати;
9) строк дії договору;
10) місце укладення договору;
11) порядок внесення змін до договору;
12) порядок припинення дії договору;
13) умови, порядок та строки здійснення страхової виплати або відмови у страховій виплаті;
14) дії страхувальника у разі настання страхового випадку, перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
15) підстави відмови у страховій виплаті;
16) умови, порядок, строки, а також розмір викупної суми на кінець кожного року дії договору страхування, що належить до класів страхування життя;
17) умови виплати додаткових сум (бонусів) та умови участі страхувальника або застрахованої особи у прибутках страховика, якщо це передбачено договором, який належить до класів страхування життя;
18) умови зміни розміру страхової суми та/або страхових виплат у разі несплати страхувальником страхових премій за договором, який належить до класів страхування життя, в розмірі та у строки, що встановлені договором, якщо така зміна розмірів страхової суми та/або страхових виплат передбачена договором;
19) права та обов’язки страховика;
20) права та обов’язки страхувальника
21) права вигодонабувача та застрахованої особи;
22) відповідальність сторін;
23) строки повідомлення страховика про настання страхового випадку.
24) розмір витрат на ведення справи, що вираховуються з суми, яка повертається страхувальнику при припиненні договору.
Якщо страхувальник змінив адресу, вказану в договорі, але не повідомив про це страховика, вважається, що страховик виконав свої зобов’язання щодо повідомлення страхувальника, якщо повідомлення надіслано страховиком рекомендованим листом на адресу, вказану в договорі страхування.
2. Розмір страхової суми та/або розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або відповідно до законодавства.
Страхова сума може бути встановлена за окремим страховим ризиком, предметом страхування, групою страхових ризиків, договором страхування в цілому.
3. Договір страхування може містити умову про франшизу та порядок її застосування.
4. Страхові тарифи обчислюються актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків та інших даних, а за договорами за класами страхування життя - також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися в договорі страхування.
5. Згідно з міжнародними системами страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються відповідно до таких умов страхування з урахуванням передбачених цим Законом вимог.
Стаття 18. Вимоги до договорів перестрахування
1. Норми законодавства, що стосуються договорів страхування, не застосовуються до договорів перестрахування.
Договір перестрахування може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору перестрахування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.
2. Істотними умовами договору перестрахування є:
1) найменування та місцезнаходження сторін договору перестрахування;
2) предмет договору перестрахування;
3) розмір (сума) перестрахової премії та/або порядок її розрахунку, умови та порядок її сплати;
4) розмір зобов’язань перестраховика (цесіонера) за договором перестрахування;
5) умови та порядок здійснення перестрахової виплати.
3. Перестраховик та перестрахувальник можуть укладати договори перестрахування, які передбачають, що:
1) період перестрахового покриття (страхового покриття за відповідним договором перестрахування) розпочинається раніше дати його укладання;
2) зобов’язання перестраховика здійснити перестрахову виплату настає раніше моменту здійснення перестрахувальником страхової виплати за відповідним договором страхування, зокрема, з моменту виникнення зобов’язань перестрахувальника здійснити таку страхову виплату;
3) страхова виплата може бути здійснена перестраховиком в рахунок сплати перестрахової виплати (якщо це передбачено відповідним договором страхування);
4) зобов’язання перестраховика здійснити перестрахову виплату стосуються відшкодування частини витрат, пов'язаних з виконанням перестрахувальником своїх зобов'язань страховика за договорами страхування, за якими настали страхові випадки, але остаточний розмір завданих збитків не визначений (передання у перестрахування портфеля збитків).
4. Якщо однією із сторін договору перестрахування є нерезидент, сторони договору перестрахування можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до договору перестрахування, з урахуванням положень цього Закону, інших законів, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких дана верховною Радою України, та міжнародних звичаїв.
При цьому, якщо сторонами договору перестрахування вибрано право іноземної держави, підтвердження досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору перестрахування та підтвердження виконання сторонами умов договору перестрахування здійснюється (у тому числі через або за посередництвом страхового брокера та страхового (перестрахового) брокера-нерезидента) у спосіб та в порядку, передбаченими таким правом.
Стаття 19. Особливості договорів, які належать до класів страхування життя
1. Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, в разі настання якого передбачається здійснення виплат у вигляді ануїтету.
2. Зазначена в договорах ставка гарантованого інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних. Страховик зобов’язаний формувати технічні резерви, а також встановлювати страхові тарифи, що розраховані із врахуванням зазначеної в договорі ставки гарантованого інвестиційного доходу.
3. Договорами страхування життя, які передбачають ризик дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування або настання події, передбаченої у договорі страхування (взяття шлюбу, народження дитини тощо), або досягнення застрахованою особою визначеного договором віку, або ризик довічного страхування життя, передбачається збільшення розміру страхових сум та/або розміру страхових виплат на додаткові суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення та управління коштами технічних резервів за такими договорами страхування. При цьому, страховик зобов’язаний відраховувати до технічних резервів не менш ніж 80% отриманого інвестиційного доходу від розміщення та управління коштами технічних резервів за такими договорами наступним чином:
обов’язкові відрахування в технічні резерви, що відповідають ставці гарантованого інвестиційного доходу, яка застосовувалась для розрахунку страхового тарифу за договорами страхування; якщо суми інвестиційного доходу від розміщення та управління коштами технічних резервів недостатньо для проведення таких обов’язкових відрахувань, то страховик зобов’язаний здійснити такі відрахування в повному обсязі, доповнивши недостатню частину за рахунок власних коштів (власного капіталу);
відрахування в технічні резерви, що відповідають індексації розміру страхової суми та/або розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, якщо це передбачено договором страхування;
відрахування до резерву бонусів.
4. Договором також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та/або розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за фінансовими результатами його діяльності за рік (участь у прибутках страховика).
5. Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання повідомляються страхувальнику письмово не рідше, ніж раз на рік, і не можуть бути в подальшому зменшені в односторонньому порядку.
6. У разі несплати страхувальником чергової страхової премії в розмірі та у строки, передбачені договором, умовами страхування може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити розмір страхової суми та/або страхових виплат.
7. Договором може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та/або страхових виплат протягом дії договору за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхової премії. Порядок та умови індексації визначаються договором страхування.
Стаття 20. Особливості договору інвестиційного страхування життя
1. Договір інвестиційного страхування життя, крім істотних умов, визначених статтею 17 цього Закону, повинен містити:
перелік вибраних страхувальником фондів інвестиційного страхування життя;
мінімальну гарантовану страхову суму в разі настання смерті застрахованої особи під час дії договору страхування;
правила визначення розміру сум, що спрямовуються на покриття понесених та/або майбутніх витрат страховика та всіх інших платежів, пов’язаних з виконанням договору;
порядок визначення розміру розрахункових одиниць (юнітів).
Договір інвестиційного страхування життя не повинен містити обов’язок страховика гарантувати отримання прибутку (доходу) від розміщення та управління частиною коштів технічних резервів інвестиційного страхування життя.
Розрахункова одиниця (юніт) - умовна величина, що використовується для визначення розміру виплат за договорами інвестиційного страхування життя в залежності від обсягу прав страхувальника, що відповідають пропорційній частині вартості активів у фонді інвестиційного страхування життя. Методика розрахунку вартості юнітів встановлюється Уповноваженим органом за погодженням з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Фонд інвестиційного страхування життя – це відокремлені активи, які є коштами технічних резервів інвестиційного страхування життя та обліковуються окремо від інших активів страховика. Фонд інвестиційного страхування життя не є юридичною особою.
2. Вимоги до складу та структури активів фондів інвестиційного страхування життя визначаються Уповноваженим органом.
Розміщення активів фонду інвестиційного страхування життя та управління ними здійснюється страховиком або компанією з управління активами, яка уклала зі страховиком договір про управління активами такого фонду, відповідно до Регламенту фонду інвестиційного страхування життя.
Регламент фонду інвестиційного страхування життя – документ, який визначає особливості діяльності з провадження інвестиційного страхування життя, зокрема, напрями та обмеження щодо інвестування активів, порядок розрахунку кількості розрахункових одиниць (юнітів), належних кожній застрахованій особі та загалом у фонді, вартості розрахункової одиниці (юніту), правила визначення обсягу прав застрахованої особи, розміру страхових виплат та порядку здійснення страхових виплат тощо. Вимоги до змісту регламенту фонду інвестиційного страхування життя встановлюються Уповноваженим органом.
3. Затверджений страховиком регламент фонду інвестиційного страхування життя (зміни до регламенту) подається до Уповноваженого органу.
Уповноважений орган не пізніше ніж через десять робочих днів з дати отримання регламенту фонду інвестиційного страхування життя (змін до регламенту), у разі його невідповідності вимогам законодавства, має право своїм рішенням заборонити оприлюднення такого регламенту (змін до регламенту), надавши страховику свої обґрунтовані зауваження та пропозиції.
Уповноважений орган оприлюднює своє рішення на своїй офіційній веб-сторінці не пізніше, ніж на наступний робочий день після його прийняття.
Якщо Уповноважений орган не оприлюднив та не надав страховику відповідне рішення протягом зазначеного строку, регламент фонду інвестиційного страхування життя (зміни до регламенту) може бути оприлюднеднений страховиком, але не раніше ніж через дванадцять робочих днів після дати отримання регламенту фонду інвестиційного страхування життя (змін до регламенту) Уповноваженим органом.
Страховик має право на укладення договорів інвестиційного страхування життя, в яких зазначається відповідний фонд інвестиційного страхування життя, після оприлюднення відповідно до частини четвертої цієї статті.
4. Страховик зобов’язаний оприлюднювати на своїй офіційній веб-сторінці та в одному з друкованих засобів масової інформації, перелік яких визначений Уповноваженим органом, повний перелік утворених ним фондів інвестиційного страхування життя та їх регламенти (зміни до регламентів). Вимоги до оприлюднення переліку та регламентів (змін до регламентів) фондів інвестиційного страхування життя встановлюються Уповноваженим органом.
5. Страхувальник здійснює вибір фонду (фондів) інвестиційного страхування життя, регламенти яких оприлюднені страховиком.
6. Страховик зобов’язаний не менше ніж один раз на рік надавати страхувальникам інформацію в електронному або паперовому вигляді про результати розміщення та управління коштами технічних резервів інвестиційного страхування життя та вартість одиниці (юніту).
Річний звіт щодо результатів діяльності фонду інвестиційного страхування життя подається до Уповноваженого органу та оприлюднюється. Вимоги до інформації, що надається страхувальникам та річного звіту страховика встановлюються Уповноваженим органом.
Така інформація може бути надана страховиком шляхом її розміщення на веб-сторінці страховика.
7. Страховик не має права надавати будь-які кредити (позики) за рахунок коштів технічних резервів інвестиційного страхування життя.
8. У рамках здійснення інвестиційного страхування життя страховик зобов’язаний:
1) проводити розрахунок вартості розрахункових одиниць (юнітів) з періодичністю, встановленою регламентом фонду інвестиційного страхування, але не рідше одного разу на місяць;
2) оприлюднювати на своїй веб-сторінці відомості про вартість розрахункової одиниці (юніту) кожного фонду інвестиційного страхування життя не рідше одного разу на місяць;
3) оприлюднювати на своїй веб-сторінці інформацію щодо кожного фонду інвестиційного страхування життя в обсягах річної звітності страховика, що надається Уповноваженому органу.
Стаття 21. Особливості договору постійного страхування здоров’я
1. Договори постійного страхування здоров’я укладаються на строк не менше, ніж один рік, і можуть передбачати здійснення страхових виплат протягом встановленого договором строку або довічно.
2. Договори постійного страхування здоров’я можуть передбачати період очікування від початку дії договору, протягом якого у страховика не виникає обов’язку здійснювати страхові виплати по всіх або певних страхових випадках (часова франшиза).
3. Страховики мають право вимагати від особи, відносно якої укладається договір страхування, проходження в медичній установі за вибором клієнта медичного обстеження або діагностичної перевірки з метою оцінки страхового ризику та визначення права на страхову виплату та розміру цієї виплати.
4. На вимогу особи, відносно якої укладається договір страхування, страховик зобов'язаний надати такій особі доступ до результатів обстежень або перевірок, передбачених частиною третьою цієї статті.
Стаття 22. Особливості групового страхування за договорами особистого страхування
1. Договір особистого групового страхування – це договір страхування, яким передбачено страхування двох і більше фізичних осіб (далі - договір групового страхування).
2. Список застрахованих осіб є невід’ємною частиною договору групового страхування.
3. Договір групового страхування не припиняє свою дію до виконання зобов’язань страховика по відношенню до всіх застрахованих осіб, зазначених у договорі.
4. У разі реорганізації роботодавця-страхувальника обов’язки щодо сплати страхових премій за укладеним ним відносно працівників договором групового страхування передаються його правонаступнику.
5. У разі ліквідації роботодавця-страхувальника або припинення трудових відносин між застрахованою особою та роботодавцем-страхувальником права та обов’язки страхувальника за договором групового страхування переходять до застрахованої особи в частині, що стосується її особисто.
6. У разі припинення сплати страхових премій щодо окремої застрахованої особи за договором групового страхування та виключення її зі списку застрахованих осіб, така застрахована особа має право взяти на себе права та обов’язки страхувальника шляхом внесення в договір групового страхування відповідних змін.
7. Страховик зобов’язаний при достроковому припиненні дії договору групового пенсійного страхування відносно застрахованої особи перерахувати кошти, які є власністю застрахованої особи, за її письмовою вимогою іншому страховику чи суб’єкту недержавного пенсійного забезпечення або виплатити їй пенсійну виплату, що здійснюється одноразово. Перерахування коштів до іншого страховика чи суб’єкта недержавного пенсійного забезпечення за вимогою застрахованої особи здійснюється за її рахунок.
8. У разі виключення особи зі списку застрахованих осіб страхувальник має право відносно цієї застрахованої особи за договором групового страхування:
перерозподілити страхові резерви, сформовані щодо цієї особи на дату припинення трудових відносин, за правилами, передбаченими договором групового страхування;
зарахувати страхові резерви, сформовані щодо цієї особи на дату припинення трудових відносин, в рахунок страхових премій за наступні страхові періоди.
замінити застраховану особу на іншу фізичну особу, що перебуває у трудових відносинах зі страхувальником, на умовах, узгоджених із страховиком.
передати права та обов’язки страхувальника особі, яка припинила трудові відносини зі страхувальником, або її новому роботодавцю;
зменшити (редукувати) розмір страхової суми щодо застрахованої особи, яка припинила трудові відносини зі страхувальником, виходячи зі сформованих страхових резервів, без подальшої сплати страхових премій до кінця строку дії страхового покриття.
Стаття 23. Особливості договору пенсійного страхування
1. Страхувальником за договором страхування додаткової пенсії може бути:
1) фізична особа, яка уклала договір страхування, відповідно до якого застрахованою особою є вона сама або інша особа за згодою такої особи;
2) роботодавець, який укладав договір страхування, відповідно до якого застрахованими особами є фізичні особи, працю яких використовує (використовував під час дії договору страхування) роботодавець на умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовими договорами.
Пенсійний вік, після досягнення якого застрахований має право на отримання пенсійної виплати, визначається за заявою застрахованого, форма якої встановлюється Уповноваженим органом.
Пенсійний вік, що визначається застрахованим, може бути меншим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не більш як на 10 років, якщо інше не визначено законом. Пенсійний вік, що визначається застрахованим, може бути більшим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
2. Договір страхування додаткової пенсії не може бути достроково припинений повністю або, у разі укладення групового договору, у частині щодо окремої застрахованої особи, до досягнення застрахованою особою пенсійного віку, визначеного у договорі, крім випадків:
наявності медично підтвердженого критичного стану здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо);
встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи;
виїзду страхувальника та/або застрахованої особи на постійне проживання за межі України;
смерті застрахованої особи.
У разі дострокового припинення договору страхування додаткової пенсії страховик протягом п’яти робочих днів з дати отримання відповідної заяви виплачує застрахованій особі (спадкоємцям) викупну суму в розмірі, що відповідає набутим нею правам відповідно до умов такого договору. Для отримання виплати застрахована особа (спадкоємець) подає страховику заяву довільної форми, де зазначаються її реквізити для здійснення виплати, а також документи, що підтверджують її право на дострокове припинення договору страхування додаткової пенсії.
3. За договором страхування додаткової пенсії вигодонабувачем може бути лише застрахована особа або спадкоємці відповідно до законодавства.
Кошти технічних резервів, сформованих за договором страхування додаткової пенсії, в частині, що відповідає частці страхових премій, сплачених на користь застрахованої особи за цим договором, належать такій застрахованій особі.
4. Страхувальник за договором страхування додаткової пенсії має право змінити страховика. При цьому, такий страховик передає до іншого страховика кошти технічних резервів у вигляді грошових коштів у розмірі, не меншому викупної суми. Особливості зміни страховика за договором страхування додаткової пенсії встановлюються Уповноваженим органом.
5. Договір страхування додаткової пенсії може передбачати гарантований період виплат, який починається з дати здійснення першої виплати застрахованій особі. У разі смерті застрахованої особи під час гарантованого періоду право на отримання виплат на умовах, визначених таким договором, до кінця дії цього періоду має вигодонабувач (вигодонабувачі) відповідно до умов такого договору. Перша страхова виплата з числа регулярних послідовних виплат додаткової пенсії за договорами страхування додаткової пенсії нараховується починаючи з дати настання пенсійного віку застрахованої особи, зазначеної у договорі страхування додаткової пенсії, та здійснюється страховиком у термін не більше 30 днів з дати подання заяви застрахованою особою або вигодонабувачем.
6. Договір страхування довічної пенсії укладається відповідно до вимог цього Закону з урахуванням вимог законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення».
Перша страхова виплата з числа регулярних послідовних виплат довічної пенсії (довічного ануїтету) за договорами страхування довічної пенсії, укладеними з учасниками недержавних пенсійних фондів після досягнення ними пенсійного віку, нараховується страховиком починаючи з дати перерахування страховику грошових коштів учасника недержавного пенсійного фонду для оплати договору страхування довічної пенсії та здійснюється страховиком у термін не більше 30 днів, починаючи з дати нарахування.
7. Зазначена в договорі страхування додаткової пенсії гарантована ставка інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних.
8. Страховик не має права надавати будь-які кредити (позики) за рахунок коштів технічних резервів страхування додаткової пенсії.
Стаття 24. Персоніфікований (індивідуальний) облік договорів за класами страхування життя
1. Персоніфікований (індивідуальний) облік договорів за класами страхування життя - система заходів, яка забезпечує реєстрацію, обробку, накопичення та зберігання відомостей за такими договорами. Порядок ведення персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів за класами страхування життя встановлюються Уповноваженим органом з урахуванням вимог до захисту та обробки персональних даних, встановлених законом.
2. Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов’язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування.
3. Персоніфікований (індивідуальний) облік договорів здійснюється страховиком шляхом ведення реєстру в електронній формі. Разом з веденням реєстру в електронній формі страховик може застосовувати паперову форму ведення реєстру.
4. Реєстр містить інформацію про валюту страхування, номер договору, відомості про сплату страхових премій та здійснення страхових виплат, а також інформацію, передбачену пунктами 2, 3, 6 - 9 частини першої статті 17 цього Закону, змін всіх відомостей, перерахованих вище.
5. Передача даних реєстру та відповідної документації може здійснюватися страховиком у разі ліквідації, реорганізації, зміни страховика, анулювання ліцензії, виданої страховику.
6. До передачі даних реєстру та відповідної документації страховик зобов'язаний продовжувати виконання своїх зобов’язань щодо ведення такого обліку.
7. Передача даних реєстру та відповідної документації здійснюється відповідно до закону в порядку, встановленому Уповноваженим органом.
Стаття 25. Особливості укладення договору страхування в разі, коли застрахована особа та вигодонабувач не є страхувальником
1. Страхувальник може укладати із страховиком договір про страхування застрахованих осіб лише за їх згодою, крім випадків, передбачених законодавством. Застрахована особа набуває прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування або законом.
2. Страхувальник має право при укладанні договорів особистого страхування за згодою застрахованої особи призначати вигодонабувачів, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.
3. Страхувальник має право при укладанні договору страхування іншого, ніж договір особистого страхування, призначати вигодонабувачів, які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.
Стаття 26. Співстрахування
1. За згодою страхувальника об’єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов’язків кожного з них.
2. За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти усіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки.
3. На укладення договору співстрахування поширюються усі вимоги, передбачені при укладенні договору страхування.
4. У разі співстрахування технічні резерви формуються кожним із страховиків на суму, що пропорційна частці ризику, прийнятого таким страховиком.
Стаття 27. Обов’язки страховика
1. Страховик зобов’язаний:
1) протягом трьох робочих днів, як тільки йому стане відомо про настання події, що має ознаки страхового випадку, вжити заходів до своєчасного здійснення страхової виплати;
2) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у встановлений договором строк;
3) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку, з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом;
4) внести зміни або переукласти договір страхування за заявою страхувальника в разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або в разі збільшення вартості майна;
5) не розголошувати відомостей щодо страхувальника та його майнового стану, крім установлених законом випадків.
2. Страховик повинен не пізніше 5 робочих днів з дня зміни найменування або місцезнаходження та/або місцезнаходження відокремленого підрозділу повідомити про це страхувальників шляхом розміщення повідомлення на веб-сторінці страховика.
3. Страховик зобов’язаний розмістити копію ліцензії на здійснення страхової діяльності в місці, доступному для огляду та ознайомлення з нею страхувальників.
4. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов’язки страховика.
Стаття 28. Обов’язки страхувальника
1. Страхувальник зобов’язаний:
1) своєчасно вносити страхові премії в розмірі, встановленому договором;
2) при укладенні договору страхування надати страховикові письмову інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для проведення оцінки страхового ризику, і надалі під час дії договору страхування інформувати страховика про зміни цих обставин. Страховик повідомляє страхувальника про перелік обставин, що можуть мати істотне значення для страховика для проведення оцінки страхового ризику.
3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об’єкта страхування;
4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим у разі настання страхового випадку, та їх зменшення;
5) в установленому договором порядку та строки повідомити страховика про настання події, що має ознаки страхового випадку
2. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов’язки страхувальника.
Стаття 29. Умови та порядок здійснення страхових виплат за договорами, що не належать до класів страхування життя
1. Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі страхового акта (аварійного сертифіката), або іншого документу, передбаченого договором страхування, який складається страховиком або уповноваженою ним особою за формою, що затверджується страховиком.
2. Страховик протягом трьох робочих днів після надходження повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку, інформує в письмовій або електронній формі страхувальника та вигодонабувача (у разі його наявності), про те, які документи необхідні для визначення розміру страхової виплати.
3. Страховик або особа, яка уповноважена страховиком на розслідування та врегулювання страхового випадку, має право вимагати від страхувальника додаткові документи для визначення обставин події та розміру страхової виплати, якщо це прямо передбачено договором страхування та необхідно для з’ясування обставин події.
4. У разі, коли страховик не визнав подію страховим випадком та/або відмовив у здійсненні страхової виплати, страховик інформує страхувальника та вигодонабувача (у разі його наявності), про це в строки, встановлені договором страхування або законодавством, із зазначенням обставин та правових підстав для повної або часткової відмови у здійсненні страхової виплати.
5. На письмове звернення страхувальника (вигодонабувача) страховик зобов’язаний надати копію страхового акта (аварійного сертифіката) та інформацію щодо визначення обсягу відповідальності страховика, а також розміру страхової виплати.
Страхувальник (вигодонабувач) має право отримати копії документів, що містяться у страховому акті (аварійному сертифікаті) або додаються до нього.
6. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до з'ясування причин настання страхового випадку, розслідування його обставин та визначення розміру завданих збитків. Страховик не має права відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма відомими страховику обставинами страхового випадку, матеріалами та документами.
7. Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від суми, яку повинен отримати страхувальник (вигодонабувач), за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути сплачена йому як відшкодування збитків.
8. Страхова виплата здійснюється в межах страхової суми та не може перевищувати розмір прямих збитків, яких зазнав страхувальник (вигодонабувач). Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об’єкта на момент укладення договору, страхова виплата здійснюється в такій самій частці від визначених за страховою подією збитків, якщо інше не передбачено умовами договору страхування.
9. Якщо майно застраховано у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то загальний обсяг страхових виплат, що виплачуються усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому, кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.
Стаття 30. Умови та порядок здійснення страхових виплат, що належать до класів страхування життя
1. Страхові виплати за договорами страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми або її частини, та/або у вигляді ануїтету. Страхові виплати у вигляді ануїтету можуть здійснюватися довічно або протягом визначеного в договорі страхування строку.
У випадку здійснення виплат у вигляді ануїтету, договором страхування життя встановлюється розмір регулярних, послідовних страхових виплат та їх періодичність.
2. Розмір страхової виплати за договором інвестиційного страхування життя залежить від вартості розрахункових одиниць (юнітів).
3. Страховик має право в односторонньому порядку здійснити зменшення розміру страхових виплат у разі припинення чи порушення страхувальником строку сплати страхових премій або сплати їх страхувальником у неповному обсязі, ніж передбачено договором, про що повідомляється страхувальнику.
4. Виплати за договорами страхування довічної пенсії, здійснюються відповідно до цього Закону з урахуванням вимог Законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”.
5. Договір постійного страхування здоров’я передбачає обов’язок страховика здійснити одну або декілька з таких страхових виплат:
1) застрахованій особі, що розраховуються виходячи зі встановленої договором щоденної страхової виплати - за період перебування в лікарні (незалежно від рахунків закладів охорони здоров’я);
2) застрахованій особі, що розраховуються виходячи із встановленої договором щоденної страхової виплати на випадок втрати застрахованою особою заробітку (доходу) у зв’язку з її непрацездатністю внаслідок хвороби або нещасного випадку;
3) на оплату витрат, пов’язаних із здійсненням тривалого медичного та побутового догляду за непрацездатною застрахованою особою;
4) на оплату витрат з діагностування та лікування захворювань, визначених договором страхування;
5) на оплату витрат з діагностування та лікування захворювань застрахованої особи, в тому числі, в разі розладу здоров’я внаслідок нещасного випадку.
6) інші виплати, передбачені договором страхування.
Стаття 31. Відмова від здійснення страхової виплати
1. Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати в разі:
1) вчинення страхувальником, застрахованою особою або вигодонабувачем навмисних дій, спрямованих на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони або крайньої необхідності;
2) вчинення страхувальником, застрахованою особою або вигодонабувачем умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або причин, обставин та наслідків страхового випадку;
4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування або вигодонабувачем за договором страхування відповідальності від особи, яка їх завдала;
5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання події, що має ознаки страхового випадку, або створення страховикові перешкод у визначенні причин, обставин, характеру та розміру збитків;
2. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови у здійсненні страхової виплати, якщо вони не суперечать законодавству.
3. Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Термін повідомлення страхувальника про відмову у здійснені страхової виплати визначаються договором страхування, але не можуть перевищувати 15 днів з дати прийняття такого рішення.
Стаття 32. Відповідальність страховика
У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі відповідно до договору страхової виплати страховик зобов’язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому договором або законом.
Стаття 33. Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки
До страховика, який здійснив страхову виплату за договором майнового або особистого страхування та в інших випадках, визначених законом, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за завдані збитки, якщо інше не визначено договором.
Стаття 34. Зміна страхувальника - фізичної особи в договорі страхування
1. У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов’язки переходять до осіб, які одержали таке майно у спадщину. Страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування.
В інших випадках права та обов’язки страхувальника можуть перейти до третьої особи лише за згодою страховика, якщо інше не встановлено договором страхування або законом.
2. У разі смерті страхувальника, який одночасно не є застрахованою особою або вигодонабувачем, його права та обов’язки за договором переходять до застрахованої особи за її згоди, а в разі її не згоди - до вигодонабувача за його згодою.
У випадках відмови застрахованої особи та вигодонабувача від набуття прав та обов’язків страхувальника за договором страхування права та обов’язки страхувальника покладаються на особу, на яку відповідно до закону покладено обов’язки щодо забезпечення охорони прав та інтересів страхувальника.
Стаття 35. Наслідки визнання страхувальника - фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності
1. Права та обов’язки страхувальника - фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, здійснюються її опікуном з моменту визнання особи недієздатною.
Договір страхування відповідальності фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, припиняється з моменту визнання такої особи недієздатною.
2. Страхувальник - фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, здійснює свої права та обов’язки за договором страхування лише за згодою піклувальника.
Стаття 36. Припинення договору страхування
1. Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:
1) несплати страхувальником страхових премій у встановлені договором страхування іншим, ніж страхування життя, строки. При цьому, такий договір вважається достроково припиненим у разі, коли перша частина (або чергова частина) страхової премії не була внесена за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред’явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не встановлено договором;
2) ліквідації страховика або страхувальника в порядку, встановленому законодавством, або смерті страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, крім випадків, передбачених цим Законом;
3) в інших випадках, передбачених законом.
2. Дію договору страхування може бути достроково припинено на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Страховик не має права достроково припинити договір особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не порушує умови договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Страхувальник або страховик зобов’язаний повідомити іншу сторону договору про свій намір достроково припинити договір страхування в терміни не пізніше, ніж за 30 днів до припинення договору, якщо інше не передбачено умовами договору страхування.
У випадку надходження до страхувальника або страховика повідомлення від іншої сторони договору про його припинення такий договір за згодою сторін може бути припинений в будь-який термін, погоджений сторонами.
3. У разі дострокового припинення дії договору страхування (крім договору, що належить до класів страхування життя) на вимогу страхувальника, страховик повертає йому сплачені страхові премії за період, що залишився до закінчення строку договору, за вирахуванням витрат на ведення справи, що зазначені в договорі страхування або визначені законодавством, як частка страхової премії (у відсотках чи в грошовому виразі), та здійснених страховиком страхових виплат.
Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням страховиком умов договору, страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові премії за вирахуванням фактично здійснених страховиком страхових виплат.
4. У разі дострокового припинення дії договору страхування (крім договору, що належить до класів страхування життя) на вимогу страховика, страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові премії повністю.
Якщо відмова страховика від договору обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає страхувальникові сплачені страхові премії за період, що залишився до закінчення строку договору, за вирахуванням витрат на ведення справи, що зазначені в договорі страхування або визначені законодавством, як частка страхової премії, та здійснених страховиком страхових виплат.
5. У разі дострокового припинення дії договору страхування, що належить до класів страхування життя, страховик виплачує страхувальнику викупну суму, якщо така є на момент припинення дії договору. Викупна сума є майновим правом страхувальника за договором, що належить до класів страхування життя.
6. Викупна сума розраховується математично на день припинення договору страхування, що належить до класів страхування життя, залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування, згідно з методикою, яка встановлюється страховиком.
Уповноважений орган може встановлювати вимоги до методики проведення розрахунку викупної суми.
Стаття 37. Недійсність договору страхування
1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених Цивільним кодексом.
Договір страхування, крім договорів перестрахування, також визнається судом недійсним, якщо:
1) його укладено після настання страхового випадку;
2) предметом договору є страхування майнових інтересів, пов’язаних з майном, яке підлягає конфіскації.
2. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених Цивільним кодексом та іншими законами.
3. У випадку тимчасового зупинення або анулювання ліцензії, страховик зобов’язаний виконувати умови чинних договорів страхування до моменту їх припинення, але не має права укладати нові договори, збільшувати розміри страхових сум і продовжувати дію договорів страхування за тим класом страхування, за яким дію ліцензії тимчасово зупинено або анульовано.
Стаття 38. Запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму
1. Страховики (перестраховики) зобов'язані розробляти, впроваджувати та постійно оновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.
2. Страховики (перестраховики) зобов’язані ідентифікувати:
- при укладанні договорів страхування (перестрахування) - страхувальників (перестрахувальників) та осіб, уповноважених діяти від їх імені (представників), якщо договір страхування (перестрахування) від імені страхувальника (перестрахувальника) укладається такою особою (представником);
- при одержанні страхової (перестрахової) премії - страхувальників (перестрахувальників);
- при сплаті страхової (перестрахової) премії - страховиків (перестраховиків);
- при здійсненні страхової (перестрахової) виплати - страхувальників (перестрахувальників) та вигодонабувачів або інших осіб, на користь яких фактично здійснюється страхова (перестрахова) виплата.
3. Ідентифікація та верифікація клієнта не здійснюється у разі встановлення ділових відносин на підставі договорів страхування за видами страхування іншими, ніж страхування життя, за якими клієнтом є фізична особа та загальний страховий платіж не перевищує 5 000 гривень або його сума еквівалентна зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті.
4. Ідентифікація та вивчення фінансової діяльності вигодонабувачів та інших осіб, на користь яких фактично здійснюється страхова (перестрахова) виплата здійснюється у разі здійснення на їх користь страхової (перестрахової) виплати, та:
- виникнення підозри в тому, що проведення страхової (перестрахової) виплати може бути пов'язане з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, або
- страхова (перестрахова) виплата є фінансовою операцією, що підлягає обов’язковому або внутрішньому фінансовому моніторингу.
5. Ідентифікація та вивчення страховиком осіб, на користь яких фактично здійснюється страхова виплата, проводиться у разі здійснення фінансової операції на їх користь у зв’язку з страховою виплатою за полісом "Зелена Картка" за умови, якщо:
- виникла підозра в тому, що виплата страхового відшкодування може бути пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму;
- страхове відшкодування підлягає обов'язковому або внутрішньому фінансовому моніторингу.
Страховик для проведення ідентифікації зазначених у цьому підпункті вигодоодержувачів встановлює: найменування, місцезнаходження, реквізити банку, в якому відкрито рахунок та номер банківського рахунку. Такі дані можуть бути одержані з публічних або інших інформаційних джерел.
6. З метою ідентифікації страхувальника під час укладання договору страхування, який, на момент його укладання, не передбачає, враховуючи розмір страхової суми та франшизи, можливості здійснення страхової виплати у розмірі, що дорівнює чи перевищує 150000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентній 150000 гривень, а також під час укладання договору страхування із страхувальником, який має низький рівень ризику проведення ним операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та за умови, що операції з таким клієнтом не підлягають обов’язковому або внутрішньому фінансовому моніторингу, страховик, який здійснює страхування інше, ніж страхування життя, може встановлювати лише:
з метою ідентифікації резидентів:
1) для фізичної особи та фізичної особи - підприємця - прізвище, ім'я та по батькові, дату народження, серію і номер паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу), дату видачі та орган, що його видав, реквізити свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;
2) для юридичної особи - нотаріально засвідчене свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, або виписку із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
з метою ідентифікації нерезидентів:
1) для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дату народження, серію і номер паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу), дату видачі та орган, що його видав, громадянство;
2) для юридичної особи - страховику надається копія легалізованого витягу з торгового, банківського чи судового реєстру або нотаріально засвідчене реєстраційне посвідчення уповноваженого органу іноземної держави про реєстрацію відповідної юридичної особи, а для синдикатів Ллойд — інформація з офіційної сторінки органу страхового нагляду Великобританії.
7. Страховик (перестраховик) має право витребувати, а страхувальник (перестрахувальник) або вигодонабувач зобов'язаний надати у порядку, визначеному законом, офіційні документи або засвідчені в установленому порядку їх копії, що містять інформацію необхідну для ідентифікації його особи відповідно до закону, а також надати інформацію необхідну для з'ясування змісту його діяльності та фінансового стану. У разі ненадання страхувальником (перестрахувальником) або вигодонабувачем необхідних документів чи відомостей або подання неправдивих відомостей про себе страховик (перестраховик) відмовляє страхувальнику (перестрахувальнику) в укладанні страхового (перестрахового) договору або здійсненні страхової (перестрахової) виплати, а вигодонабувачу - у здійсненні страхової виплати.
8. При укладанні договорів страхування (перестрахування) за участю страхових посередників заходи з первинного фінансового моніторингу можуть здійснюватися цими страховими посередниками. Конкретний перелік таких заходів, умови, строки та порядок їх здійснення мають бути визначені страховиком (перестраховиком) та страховим посередником у договорі. При цьому, відповідальним за дотримання законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму залишається страховик (перестраховик).
9. Страховик (перестраховик) може не проводити ідентифікацію та вивчення особи, що здійснює фінансову операцію, та не з’ясовувати мету та характер майбутніх ділових відносин у разі, якщо ці дії вже здійснені страховим посередником відносно такої особи за власними правилами та:
- страховий посередник є суб’єктом первинного фінансового моніторингу;
- страховик (перестраховик) передбачив у відповідному договорі із страховим посередником обов’язок останнього негайно надавати інформацію щодо ідентифікації за вимогою страховика (перестраховика).
10. Усі документи щодо ідентифікації осіб, які провели фінансову операцію, що підлягає обов’язковому та/або внутрішньому фінансовому моніторингу, тобто копії офіційних документів, які були підставою для здійснення ідентифікації або документи, створені страховиком (перестраховиком) в результаті ідентифікації осіб, які здійснювали такі операції, а також усі документи, що стосуються проведення операцій та ділових відносин зі страхувальником (перестрахувальником), страховик (перестраховик) зобов'язаний зберігати не менше п'яти років після завершення ділових відносин, а всі необхідні дані про операції - не менше п'яти років після завершення операції (при цьому строки зберігання документів можуть бути продовжені Уповноваженим органом).
11. Страховий посередник може не проводити ідентифікацію та вивчення особи, що здійснює фінансову операцію, та не з’ясовувати мету та характер майбутніх ділових відносин у разі, якщо ці дії вже здійснені страховиком (перестраховиком) відносно такої особи за власними правилами.
Розділ ІІІ. Реєстрація та ліцензування страховиків
Стаття 39. Державна реєстрація, внесення до Державного реєстру фінансових установ та набуття статусу страховика юридичною особою, що має намір провадити страхову діяльність
1. Державна реєстрація юридичної особи, яка має намір провадити страхову діяльність, здійснюється в порядку, визначеному Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”.
2. Уповноважений представник юридичної особи, що має намір набути статус страховика та отримати ліцензію на здійснення страхової (перестрахової) діяльності, подає Уповноваженому органу такі документи:
1) заяву для внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та про видачу ліцензії (ліцензій) на провадження страхової (перестрахової) діяльності;
2) реєстраційні картки юридичної особи;
3) нотаріально засвідчену копію статуту юридичної особи;
4) висновок аудиторської фірми, внесеної Уповноваженим органом до відповідного реєстру, що підтверджує розмір наявного регулятивного капіталу заявника відповідно до вимог статті 105 цього Закону станом на останню звітну дату, що передує дню подання заяви для внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та про видачу ліцензії (ліцензій) на провадження страхової (перестрахової) діяльності;
5) бізнес-план страховика на наступні три роки після набуття статусу фінансової установи і отримання ліцензії. Бізнес-план повинен містити:
а) інформацію про класи страхування, за якими страховик планує провадити страхову діяльність;
б) оцінку таких показників діяльності страховика:
обсягу премій та виплат, окремо щодо страхування та перестрахування;
обсягу витрат на ведення справи;
кількості укладених договорів страхування, частки достроково припинених договорів;
обсягу та джерел фінансових ресурсів, що можуть бути залучені страховиком, зокрема для забезпечення виконання вимог щодо платоспроможності;
в) проекти таких документів:
балансу на кінець кожного року, на який складається бізнес-план;
звіту про фінансові результати за кожний рік, на який складається бізнес-план;
звіту про результати страхової (перестрахової) діяльності в розрізі класів страхування складених за формою встановленою Уповноваженим органом;
г) прогнозний розрахунок нормативного та наявного розміру регулятивного капіталу, а також аналіз виконання вимог до платоспроможності страховика;
ґ) обґрунтування оцінок значень, зазначених у цьому пункті;
7) інформацію про умови страхування. Така інформація повинна містити: предмет договору страхування; страхові ризики; порядок визначення розмірів страхових сум та розмірів страхових виплат; виключення із страхових випадків і обмеження страхування; страхові тарифи, що використовувались при складанні бізнес-плану;
8) методику визначення страхових платежів та/або розрахунку страхових тарифів (для класів страхування, що належать до страхування життя);
9) програму перестрахування із зазначенням методу, форми та обсягу перестрахування, критеріїв для відбору перестраховиків у тому числі рейтинги, географічні ринки діяльності тощо;
10) порядок формування технічних резервів;
11) інформацію про систему внутрішнього контролю;
12) інформацію про ділову репутацію, фінансовий стан власників істотної участі та контролю страховика;
13) відомості про керівників, головного бухгалтера або особу, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку, в тому числі відповідності професійної придатності та ділової репутації таких осіб вимогам законодавства, а також відомості щодо особи, що має виконувати обов’язки відповідального актуарія;
14) копії відповідних сертифікатів керівників, головного бухгалтера або особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку, у випадках, передбачених законодавством;
15) інформацію про обсяг коштів, необхідний для надання послуг асистансу (якщо страховик має намір страхувати за класом страхування іншого, ніж страхування життя XVIII «Страхування надання допомоги (асистанс)»);
16) інформацію про приміщення страховика;
17) іншу інформацію (документи), передбачену законом.
Вимоги до форми документів, що подаються страховиком для внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та отримання ліцензії (ліцензій) на провадження страхової діяльності встановлюються Уповноваженим органом.
3. У разі коли власниками істотної участі заявника є юридичні особи – нерезиденти, їх уповноваженими особами додатково до інформації, передбаченої частиною другою цієї статті подається:
1) копія рішення органу управління іноземного інвестора про участь у страховику в Україні;
2) письмова згода на участь іноземного інвестора у страховику в Україні, видана державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни, в якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора, якщо відповідно до законодавства такої країни необхідно одержати письмову згоду, або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог щодо попередньої згоди на здійснення інвестицій за кордон;
3) витяг з торгового, судового або банківського реєстру або інший офіційний документ, що підтверджує реєстрацію іноземного інвестора;
4) копія висновку іноземної аудиторської організації про фінансовий стан іноземного інвестора на кінець останнього повного календарного року.
Документи, зазначені в пунктах 1, 3 і 4 цієї частини, повинні бути легалізовані в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та супроводжуватись нотаріально засвідченим перекладом на українську мову.
4. У разі коли іноземний інвестор є фізичною особою, додатково до інформації передбаченої частиною другою цієї статті особисто або через уповноважену особу подається:
1) письмова згода на участь іноземного інвестора у страховику в Україні, видана державним або іншим уповноваженим контролюючим органом іноземної держави, якщо відповідно до законодавства такої країни необхідно одержати зазначений дозвіл, або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог країни його перебування щодо попередньої згоди на здійснення інвестицій за кордон. Письмову згоду необхідно легалізувати в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;
2) анкета за формою, встановленою Уповноваженим органом, яка повинна містити, зокрема, інформацію про відсутність в особи судимості.
Якщо зазначені в цій частині документи складені іноземною мовою, вони повинні супроводжуватися нотаріально завіреним перекладом українською мовою.
5. Для перевірки відомостей, що містяться у заяві для внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та про видачу ліцензії (ліцензій) на провадження страхової діяльності та документах, що додаються до неї, Уповноважений орган має право витребувати в порядку, передбаченому законом, від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заявника, інших юридичних та фізичних осіб інформацію, необхідну для підтвердження джерел походження коштів, які використовуватимуться для формування статутного капіталу страховика, фінансового стану та ділової репутації власників істотної участі страховика, професійної придатності та ділової репутації керівників страховика.
6. Державні органи, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи зобов’язані протягом тридцяти днів після надходження запиту Уповноваженого органу подати інформацію, передбачену частиною п’ятою цієї статті.
7. У разі невідповідності заяви та документів, що подаються до неї, вимогам законодавства Уповноважений орган протягом трьох місяців з дня отримання такої заяви має право надіслати запит до заявника із детальним переліком обґрунтованих зауважень щодо приведення документів, що подавались для отримання ліцензії, у відповідність до вимог законодавства. Заявник зобов’язаний привести документи у відповідність до вимог законодавства та надати їх Уповноваженому органу не пізніше ніж через 30 днів після отримання такого запиту.
8. Уповноважений орган приймає рішення про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та про видачу ліцензії (ліцензій) на провадження страхової (перестрахової) діяльності або відмову у внесенні інформації до Державного реєстру фінансових установ та видачі ліцензії (ліцензій) протягом трьох місяців з дня отримання відповідної заяви.
Зазначений термін може бути продовжений керівником Уповноваженого органу на термін не більше ніж три місяці, у разі, коли виникла необхідність підтвердження достовірності поданих для видачі ліцензії документів, зокрема зроблено запит до державних органів, органів місцевого самоврядування, заявника, інших юридичних та фізичних осіб, а також у разі, якщо Уповноваженим органом надісланий запит до страховика щодо приведення документів, що подавались для отримання ліцензії у відповідність до вимог законодавства.
9. У разі коли до документів, передбачених частиною другою цієї статті, за ініціативою заявника були внесені будь-які зміни після подання таких документів, строки, визначені у частині восьмій цієї статті, застосовуються з дня надходження до Уповноваженого органу відповідних документів (інформації про внесення змін до таких документів).
10. Уповноважений орган відмовляє у внесенні інформації до Державного реєстру фінансових установ та видачі ліцензії (ліцензій) за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 41 цього Закону.
11. Юридична особа набуває статусу страховика після внесення Уповноваженим органом інформації про неї до Державного реєстру фінансових установ та видачі ліцензії (ліцензій) на провадження страхової (перестрахової) діяльності.
Стаття 40. Залишення заяви про внесення інформації до державного реєстру та видачі ліцензії страховику без розгляду
1. Заява про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та про видачу ліцензії (ліцензій) на провадження страхової діяльності страховику залишається без розгляду, якщо:
1) заява та документи, що подаються до неї, не містять підпису або підписані особою, яка не мала на це таких повноважень;
2) заявником подані документи не в повному обсязі;
2. Рішення про залишення заяви про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та видачу ліцензії (ліцензій) без розгляду приймається уповноваженою особою Уповноваженого органу, про що заявник повідомляється в письмовій формі із детальним зазначенням підстав та виключним переліком зауважень протягом п’ятнадцяти робочих днів з дати подання заявником заяви та документів. Після усунення обставин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви без розгляду, заявник може повторно подати таку заяву, яка розглядається в установленому цим Законом порядку.
Стаття 41. Відмова у внесенні інформації до державного реєстру та видачі ліцензії
1. Підставами для відмови у внесенні інформації до Державного реєстру фінансових установ та видачі ліцензії заявнику є:
1) наявність недостовірної інформації у документах, поданих заявником, якщо така інформація може вплинути на прийняття рішення;
2) невідповідність заявника, складу органів управління страховика, засновників страховика вимогам цього Закону;
3) відсутність власних коштів або не підтвердження джерела походження коштів, необхідних для формування регулятивного капіталу будь-яким засновником, що матиме істотну участь у заявнику страховику;
4) неможливість визначення усіх засновників, що матимуть істотну участь у страховику;
5) не підтвердження бізнес-планом та іншими поданими документами здатність страховика виконувати свої зобов’язання;
6) ділова репутація та/або фінансовий стан принаймні одного із засновників, що мають істотну участь у страховику, не відповідає вимогам, установленим цим Законом;
7) професійні якості або ділова репутація керівників страховика, головного бухгалтера або особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку, не відповідають вимогам цього Закону;
8) особа, що має виконувати обов’язки відповідального актуарія, не внесена до реєстру актуаріїв, який веде Уповноважений орган;
9) не надання страховиком документів на запит Уповноваженого органу щодо приведення поданих для отримання ліцензії документів у відповідність до вимог законодавства у термін, передбачений частиною сьомою статті 39 цього Закону.
2. Про відмову у внесенні інформації до державного реєстру та видачі ліцензії Уповноважений орган повідомляє заявника в письмовій формі із детальним зазначенням підстав відмови протягом 7 робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.
У разі відмови у внесенні інформації до Державного реєстру фінансових установ та видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у поданих заявником документах, заявник може подати нову заяву про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та видачу ліцензії не раніше, ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову.
У разі відмови у внесенні інформації до Державного реєстру фінансових установ та видачі ліцензії на підставах, зазначених у пунктах 2-9 частини першій цієї статті, заявник повторно подає заяву про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії
Стаття 42. Ліцензії на провадження страхової (перестрахової) діяльності
1. Уповноважений орган видає ліцензії на провадження страхової діяльності за окремими класами страхування, зазначеними у статті 6 цього Закону, об’єднаннями ризиків класів страхування в межах однієї ліцензії або ліцензію на провадження перестрахової діяльності.
Ліцензія на провадження страхової діяльності дає право страховику здійснювати страхову діяльність за всіма ризиками відповідного класу страхування, якщо такий страховик в заяві не вказав про обмеження своєї діяльності щодо окремих ризиків в межах відповідного класу страхування.
Підставою для видачі ліцензії є відповідність заявника згідно з поданими документами вимогам цього Закону, а для провадження обов’язкового страхування також додатковим вимогам, встановленим законом.
2. Ліцензія на провадження страхової діяльності дає право приймати та передавати ризики у перестрахування за всіма ризиками класів страхування, які зазначені у ліцензії.
Діяльність із перестрахування може бути виключним видом діяльності страховика та здійснюватись на підставі ліцензії на провадження перестрахової діяльності, яка дає право на прийняття у перестрахування будь-якого ризику з класів страхування, визначений у статті 6 цього Закону.
Страховик не може отримати ліцензію на провадження перестрахової діяльності додатково до ліцензії (ліцензій) на здійснення страхової діяльності за окремими класами страхування або об’єднаннями ризиків класів страхування.
3. Ліцензія, видана Уповноваженим органом страховику, не підлягає передачі для використання іншими особами. Ліцензія може бути переоформлена на правонаступника страховиків, що беруть участь у злитті або приєднанні, у випадках, передбачених статтею 71 цього Закону.
4. Ліцензії на провадження страхової та перестрахової діяльності видаються безстроково.
5. За видачу ліцензії на провадження страхової діяльності за одним класом страхування сплачується плата в розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, за видачу ліцензії на об’єднання ризиків класів страхування та перестрахову діяльність – 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, за переоформлення та видачу дубліката – 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Плата за видачу ліцензії сплачується одноразово та зараховується до Державного бюджету України.
6. Страховик, що отримав ліцензії на провадження страхової діяльності за класами страхування життя, може отримати ліцензії на провадження страхової діяльності за класами страхування І "Страхування від нещасного випадку" та/або ІІ "Страхування від хвороби".
Страховик, що має виключно ліцензії на провадження страхової діяльності за класами страхування іншого, ніж страхування життя І "Страхування від нещасного випадку" та/або ІІ "Страхування від хвороби", може отримати ліцензію на провадження страхової діяльності за класами страхування життя.
7. Страховик, що одержав ліцензію на провадження страхової діяльності за окремим класом або об’єднанням класів страхування також може без отримання додаткової ліцензії здійснювати страхування ризиків, включених до іншого класу (пов’язаних ризиків), за таких умов:
пов’язані ризики стосуються об’єкта страхування, який вже було застраховано за основним ризиком;
такі ризики пов’язані з основним ризиком, якій належить до класу страхування, за яким страховиком отримана ліцензія;
пов’язані ризики страхуються за тим же договором страхування, за яким страхується основний ризик;
здійснення страхування пов‘язаних ризиків передбачено бізнес-планом страховика, наданим до Уповноваженого органу для отримання ліцензії на провадження страхової діяльності .
Не можуть вважатись пов’язаними ризики, які належать до таких класів страхування:
XIV клас страхування „Страхування кредиту”;
XV клас страхування „Страхування поруки”;
XVII клас страхування „Страхування юридичних витрат”.
Ризики за XVII класом страхування „Страхування юридичних витрат” можуть бути пов’язаними ризиками у відношенні до ризиків класу страхування XVIII „Страхування надання допомоги (асистанс)”, та при дотриманні таких умов:
основний ризик стосується виключно надання допомоги особам, які потрапили у скрутне становище під час подорожі, під час перебування поза межами місцевості проживання або
пов’язані ризики стосуються страхування витрат з надання правової допомоги і витрат, пов’язаних із судовим розглядом при використанні морських суден.
Для основних ризиків з класів страхування життя пов’язаними ризиками можуть бути виключно ризики з класів І "Страхування від нещасного випадку" та ІІ "Страхування від хвороби".
8. Страховики мають право здійснювати діяльність з асистансу тільки за умови отримання ліцензії на страхування ризиків за класом страхування XVIII клас ризиків „Страхування надання допомоги (асистанс)”.
9. Особливості ліцензування на провадження страхової діяльності за класом страхування життя V "Страхування додаткової пенсії" встановлюються Уповноваженим органом.
10. Особливості ліцензування на провадження страхової діяльності за класом страхування життя ІІІ “Інвестиційне страхування життя” встановлюються Уповноваженим органом за погодженням з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Стаття 43. Отримання ліцензії на провадження страхової діяльності за класами страхування, які не були передбачені раніше виданими ліцензіями
1. Для отримання ліцензії на провадження страхової діяльності за класами страхування та/або ризиками класу страхування, які не були передбачені раніше виданими ліцензіями, страховик подає Уповноваженому органу такі документи:
1) заяву встановленого зразка про видачу ліцензії;
2) висновок аудиторської фірми, внесеної Уповноваженим органом до реєстру аудиторських фірм, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ, щодо підтвердження виконання страховиком вимог стосовно платоспроможності та пруденційних нормативів;
3) документи, передбачені пунктами 5-8 та 15 частини другої статті 39 цього Закону.
2. Уповноважений орган видає ліцензію або відмовляє у видачі ліцензії на провадження страхової діяльності за класами страхування, які не були передбачені раніше виданими ліцензіями, протягом сорока п’яти календарних днів після надходження всіх необхідних документів.
Зазначений термін може бути продовжений керівником Уповноваженого органу на термін не більше ніж на сорок п’ять календарних днів, у разі, коли виникла необхідність підтвердження достовірності поданих для видачі ліцензії документів, зокрема зроблено запит до державних органів, органів місцевого самоврядування, заявника, інших юридичних та фізичних осіб, а також у разі, якщо Уповноваженим органом надісланий запит до страховика щодо приведення документів, що подавались для отримання ліцензії у відповідність до вимог законодавства.
3. Заява про видачу передбаченої частиною першою цієї статті ліцензії залишається без розгляду за наявності підстав передбачених частиною першою статті 40 цього Закону.
4. Підставами для відмови у видачі ліцензії, передбаченої частиною першою цієї статті є:
1) наявність недостовірної інформації у документах, поданих страховиком, якщо така інформація може вплинути на прийняття рішення;
2) не підтвердження бізнес-планом здатності страховика виконувати свої зобов’язання;
3) не підтвердження виконання страховиком вимог стосовно платоспроможності та пруденційних нормативів;
4) професійні якості або ділова репутація керівників страховика, головного бухгалтера або особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку, не відповідає вимогам цього Закону.
Підстави передбачені пунктами 2-4 цієї частини, у випадку реорганізації страховиків, стосуються страховиків - правонаступників.
5. Повідомлення заявника про відмову у видачі передбаченої частиною першою цієї статті ліцензії, оскарження рішення Уповноваженого органу про відмову у видачі такої ліцензії здійснюються у порядку, передбаченому частиною другою статті 41.
Стаття 44. Підстави для анулювання ліцензії
1. Підставами для анулювання ліцензії є:
1) заява страховика про анулювання ліцензії;
2) рішення про припинення страховика;
3) наявні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців про державну реєстрацію припинення страховика;
4) виявлення недостовірних відомостей в документах, поданих страховиком для видачі ліцензії, якщо така інформація вплинула на прийняття рішення про її видачу;
5) невідповідність вимогам провадження страхової діяльності, зокрема, проведення страхової (перестрахової) діяльності поза межами дозволеної діяльності відповідно до наявних у страховика (перестраховика) ліцензій;
6) неможливість виконання страховиком своїх зобов’язань за договорами страхування;
7) невиконання протягом календарного року двох або більше заходів впливу, застосованих Уповноваженим органом до страховика;
8) невиконання страховиком у встановлений Уповноваженим органом строк плану відновлення фінансового стану або короткострокового плану забезпечення платоспроможності;
9) нездійснення протягом 12 місяців страховиком діяльності відповідно до виданої ліцензії на проведення страхування (перестрахування);
10) виключення страховика з саморегулівної організації страховиків.
Стаття 45. Оприлюднення переліку страховиків, які провадять свою діяльність на території України
1. Уповноважений орган не рідше одного разу в рік оприлюднює на своїй офіційній веб-сторінці перелік страховиків з обов'язковим зазначенням загального розміру отриманих страхових премій, здійснених страхових виплат і суми сформованих страхових резервів за кожним із них, а також за рішенням Уповноваженого органу - інших показників, які відповідно до законодавства підлягають оприлюдненню страховиками.
Стаття 46. Відокремлені підрозділи страховика
1. Страховик має право здійснювати страхову діяльність через свої відокремлені підрозділи та зобов’язаний розмістити інформацію про них на власній веб-сторінці страховика та на офіційній веб-сторінці Уповноваженого органу.
Уповноважений орган забезпечує розміщення інформації про відокремлені підрозділи страховика.
2. Страховик видає засвідчену страховиком копію ліцензії для кожного відокремленого підрозділу страховика.
Відокремлений підрозділ страховика може проводити діяльність лише за тими класами страхування, які визначено положенням про відокремлений підрозділ.
Працівник страховика (його відокремленого підрозділу) має право обслуговувати споживачів страхових послуг поза межами приміщення страховика (відокремленого підрозділу) щодо укладення договорів страхування лише за наявності довіреності.
Стаття 47. Відокремлені підрозділи страховика за межами України
1. Страховик повинен повідомити Уповноважений орган про свій намір заснувати відокремлений підрозділ за межами території України із зазначенням відповідної іноземної держави. Страховик зобов’язаний подавати інформацію про діяльність своїх відокремлених підрозділів за межами України в обсягах та в порядку, визначених Уповноваженим органом.
Стаття 48. Діяльність страховика - нерезидента
1. Страховик-нерезидент має право провадити страхову діяльність в Україні з урахуванням вимог частин одинадцятої та дванадцятої статті 3 цього Закону за таких умов:
1) держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, належить до держав - членів Світової організації торгівлі та не належить до держав, що не виконують чи неналежним чином виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, що здійснюють діяльність у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). У разі здійснення перестрахування умова щодо членства держави, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, у Світовій організації торгівлі не застосовується;
2) уповноважений орган із здійснення нагляду за страховими компаніями країни, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, підписав меморандум (уклав угоду) з Уповноваженим органом та/або приєднався до Багатостороннього меморандуму про взаєморозуміння щодо співпраці та обміну інформацією Міжнародної асоціації органів страхового нагляду.
Зазначена умова не застосовується в разі здійснення перестрахування;
3) страховик – нерезидент здійснює страхову (перестрахову) діяльність не менше ніж три роки з дати його реєстрації як суб’єкта господарювання;
4) між Україною та країною, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;
5) держава, в якій зареєстрований страховик - нерезидент, не включена до переліку офшорних зон, визначеного згідно із законодавством України;
6) страховик - нерезидент відповідає вимогам щодо рейтингу фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента, установленим Уповноваженим органом.
Зазначена умова не застосовується в разі здійснення перестрахування;
2. Страховик-нерезидент або уповноважений орган із здійснення нагляду за страховими компаніями країни, в якій зареєстрований такий страховик-нерезидент, чи страховий брокер, представництво страхового (перестрахового) брокера-нерезидента, подають інформацію, передбачену пунктами 1, 3 і 5 частини першої цієї статті до Уповноваженого органу. Уповноважений орган зобов’язаний протягом 10 днів перевірити надану інформацію та, у випадку її достовірності та відповідності іншим умовам, зазначеним у частині першій цієї статті, забезпечити розміщення інформації щодо страховика-нерезидента на офіційній веб-сторінці Уповноваженого органу.
Наявність інформації щодо страховиків-нерезидентів на офіційній веб-сторінці Уповноваженого органу підтверджує відповідність страховика-нерезидента вимогам, викладених в пунктах 1, 3 і 5 частини першої цієї статті, протягом 12 календарних місяців з моменту її розміщення.
Стаття 49. Діяльність філій страховика-нерезидента
1. Страховик-нерезидент може провадити страхову діяльність на території України через філії страховика-нерезидента.
2. Діяльність філії страховика-нерезидента провадиться на підставі довіреності та положення про філію страховика-нерезидента, які засвідчуються нотаріально та легалізуються в установленому законодавством порядку. Положення про філію страховика-нерезидента та будь-які зміни до нього повинні бути погоджені з Уповноваженим органом.
3. Положення про філію страховика-нерезидента повинне передбачати повноваження філії набувати права та обов’язки від імені страховика-нерезидента, бути позивачем та відповідачем у суді.
4. Положення про філію страховика-нерезидента повинне визначати, зокрема:
1) організаційну структуру філії;
2) правила заснування регіональних підрозділів та принципи їх представництва;
3) правила проведення розрахунків з головним офісом філії страховика-нерезидента.
Стаття 50. Управління філією страховика-нерезидента
1. Філією страховика-нерезидента керує директор, який повинен мати не менше двох заступників.
2. Директор і заступники директора філії страховика-нерезидента повинні відповідати таким вимогам:
1) мати вищу економічну або юридичну освіту;
2) не мати не погашеної або не знятої в установленому законом порядку судимості за умисні злочини у сфері господарської та службової діяльності.
3. Директор філії страховика-нерезидента та принаймні один його заступник повинні мати підтверджений стаж роботи протягом трьох років на незалежних керівних посадах у фінансових установах.
4. Повноваження директора філії страховика-нерезидента виступати від імені страховика-нерезидента у відносинах, що виникають при здійсненні нагляду за діяльністю філії страховика-нерезидента та застосуванні заходів впливу за порушення законодавства, допущені під час провадження діяльності філією страховика-нерезидента на території України, передбачаються у положенні про філію страховика-нерезидента.
5. Філія страховика-нерезидента зобов’язана зберігати усі документи щодо своєї діяльності за місцем знаходження такої філії на території України.
Стаття 51. Ліцензування філії страховика-нерезидента
1. За заявою відповідного страховика-нерезидента Уповноважений орган приймає рішення про видачу ліцензії на провадження страхової (перестрахової) діяльності через філію страховика-нерезидента на території України. Філії страховика-нерезидента видається ліцензія на провадження страхової діяльності лише за тими класами страхування, які може здійснювати відповідний страховик-нерезидент на території країни реєстрації.
2. У заяві зазначаються:
1) найменування та місцезнаходження відповідного страховика-нерезидента, а також найменування країни, в якій страховик-нерезидент зареєстрований;
2) місцезнаходження філії страховика-нерезидента;
3) імена та прізвища осіб, що є кандидатами на посади директора та заступників директора філії страховика-нерезидента, а також відомості щодо особи, що має виконувати обов’язки відповідального актуарія, та особи, якій доручено ведення бухгалтерського обліку.
3. До заяви про видачу ліцензії філії страховика-нерезидента додаються:
1) копія рішення уповноваженого органу управління страховика-нерезидента про відкриття філії страховика-нерезидента в Україні;
2) письмова згода на відкриття філії страховика-нерезидента в Україні, видана державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни місця реєстрації страховика-нерезидента, якщо відповідно до законодавства такої країни необхідно одержати зазначений дозвіл, або письмове запевнення страховика-нерезидента про відсутність вимог щодо попередньої згоди на відкриття філії страховика-нерезидента в Україні;
3) витяг із торгового (банківського) реєстру або інший офіційний документ, що підтверджує державну реєстрацію страховика-нерезидента;
4) копія висновку іноземної аудиторської організації про фінансовий стан страховика-нерезидента на кінець останнього повного календарного року, а також фінансовий звіт за останніх три роки діяльності страховика. Якщо зазначений висновок видається іноземною аудиторською організацією, яка не входить до переліку іноземних аудиторських організацій, визнаних Уповноваженим органом, то такий висновок повинен бути підтверджений вітчизняною аудиторською організацією;
5) копія статуту (установчих документів) страховика-нерезидента;
6) бізнес-план, в якому визначено види діяльності, що філія страховика-нерезидента планує здійснювати протягом трьох років, складений згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом;
7) положення про філію страховика-нерезидента;
8) довідка уповноваженого контролюючого органу країни, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, про наявність ліцензії (дозволу) на здійснення страхування, власних коштів та інформації про фінансовий стан страховика-нерезидента;
9) відомості щодо директора, заступників директора філії страховика-нерезидента, в тому числі щодо відповідності професійної придатності та ділової репутації зазначених осіб вимогам законодавства, в установленому Уповноваженим органом порядку;
10) документи, які підтверджують наявність відповідного рейтингу фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента;
11) довідка з банку, що підтверджує наявність гарантійного депозиту, передбаченого статтею 107 цього Закону;
12) відомості у формі, в обсягах та порядку, встановлених Уповноваженим органом, про взаємовідносини юридичних і фізичних осіб, які дають змогу визначити усіх осіб, що мають істотну участь в юридичній особі, про відносини щодо здійснення ними контролю за такою юридичною особою, стосовно юридичних осіб, які прямо або опосередковано мають істотну участь у страховику, та відносини щодо здійснення ними контролю за зазначеним страховиком з метою ідентифікації кінцевих власників страховика та осіб, що матимуть значний вплив на діяльність страховика;
13) затверджена програма перестрахування;
14) затверджені в установленому порядку програма та правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу;
15) інформація про наявність відповідних сертифікатів - у випадках, передбачених законом;
16) копії документів на право провадження страхової діяльності (ліцензія, дозвіл тощо) страховиком-нерезидентом, що видані уповноваженим контролюючим органом країни, в якій зареєстрований страховик-нерезидент;
17) положення про формування технічних резервів за класами страхування, за якими планує здійснювати діяльність філія страховика-нерезидента.
4. Документи, зазначені в пунктах 1-5, 8-12 і 16 (крім письмового запевнення страховика-нерезидента) частини третьої цієї статті, повинні бути легалізовані в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надається Верховною Радою України, і супроводжуватися нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.
Стаття 52. Умови реєстрації філії страховика-нерезидента на території України
1. Страховик-нерезидент має право на відкриття філії страховика-нерезидента в Україні за умов, визначених статтею 48 цього Закону, та наявності письмового безвідкличного зобов’язання страховика-нерезидента про безумовне виконання ним зобов’язань, які виникнуть у зв’язку з діяльністю його філії на території України.
Розділ ІV. Органи управління та контролю страховика
Стаття 53. Органи управління та контролю страховика
1. Органами управління страховика є загальні збори акціонерів, наглядова рада страховика та виконавчий орган страховика.
Наглядова рада страховика та виконавчий орган страховика повинні складатися з осіб, що відповідають вимогам цього Закону.
2. Органом контролю страховика є ревізійна комісія (ревізор). Страховик повинен також мати систему внутрішнього контролю.
3. Керівник виконавчого органу та головний бухгалтер страховика заступають на посаду після погодження Уповноваженим органом.
Повторне призначення керівника виконавчого органу у зв’язку із закінченням строку його повноважень відповідно до закону, статутних документів страховика погодження не потребує.
4. Уповноважений орган може прийняти рішення про відмову у погодженні призначення осіб, зазначених у частині третій цієї статті у випадку невідповідності таких осіб вимогам, встановленим цим Законом, про що повідомляє страховика письмово із зазначенням причин відмови.
5. Рішення про відмову в погодженні приймається протягом 30 календарних днів після надходження інформації про осіб, зазначених у частині третій цієї статті.
У разі неприйняття Уповноваженим органом рішення про відмову в погодженні у встановлений цим Законом строк призначення вважається погодженим.
Порядок погодження призначення осіб на посади голови виконавчого органу та головного бухгалтера встановлюється Уповноваженим органом.
Стаття 54. Загальні вимоги до застосування системи управління та контролю страховика
1. Вимоги до управління юридичної особи, встановлені законодавством з питань діяльності акціонерних товариств, застосовуються до страховиків з урахуванням вимог та особливостей, визначених Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та цим Законом.
2. Система управління страховика повинна забезпечити наявність внутрішніх правил та процедур стосовно прийняття страховиком рішень щодо його діяльності та здійснення ним контролю за дотриманням встановлених цим Законом вимог, зокрема, щодо:
1) системи управління ризиками;
2) внутрішнього контролю;
3) внутрішнього аудиту;
4) виконання обов’язків відповідальним актуарієм;
5) залучення третіх осіб для виконання частини страхової діяльності страховика (аутсорсінг).
3. Система управління страховика повинна передбачати наявність процедур, у результаті проведення яких керівники страховика можуть бути притягнуті до відповідальності перед страховиком за дії чи бездіяльність, що мали негативні наслідки для страховика.
4. Система управління страховика повинна передбачати розподіл прав та обов’язків між наглядовою радою та виконавчим органом страховика, а також між членами цих органів управління, дотримання прозорості здійснення процедури прийняття рішень та контролю за їх виконанням, належний обмін інформацією між наглядовою радою та виконавчим органом страховика, забезпечення дотримання вимог законодавства щодо подання звітності, її достовірності і повноти.
5. Члени наглядової ради страховика, виконавчого органу страховика, внутрішні аудитори не можуть обіймати дві та більше посад у цьому страховику.
Керівник виконавчого органу страховика, головний бухгалтер не можуть бути водночас членами органів управління інших юридичних осіб, що провадять діяльність з надання фінансових послуг (крім страховиків, які є учасниками однієї фінансової групи), бути фізичними особами-підприємцями, які надають фінансові послуги.
6. Страховику забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення встановлених цим Законом вимог до платоспроможності страховика.
Стаття 55. Наглядова рада страховика
1. Кількісний склад наглядової ради страховика повинен бути сформований відповідно до законодавства про акціонерні товариства. Членами наглядової ради страховика можуть бути дієздатні особи, які мають бездоганну ділову репутацію.
2. Членам наглядової ради забороняється:
займати будь-яку іншу, ніж член наглядової ради, посаду у страховику;
отримувати від страховика іншу винагороду, крім винагороди за виконання своїх обов’язків як члена наглядової ради.
3. До виключної компетенції наглядової ради страховика належить:
1) призначення і звільнення голови та членів виконавчого органу страховика;
2) контроль за діяльністю виконавчого органу страховика;
3) визначення зовнішнього аудитора;
4) призначення та звільнення керівника та членів служби внутрішнього аудиту, визначення відповідального актуарія та затвердження умов оплати праці (послуг) та/або матеріального стимулювання таких осіб;
5) затвердження умов оплати праці та матеріального стимулювання членів виконавчого органу страховика;
6) прийняття рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств, філій страховика, затвердження їх статутів та положень;
7) встановлення порядку проведення ревізій, внутрішнього аудиту та здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю страховика.
Статутом страховика до виключної компетенції наглядової ради страховика можуть бути віднесені інші повноваження, які відповідно до закону не належать до повноважень інших органів управління страховика.
Питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради страховика, не можуть вирішуватися іншими органами страховика, крім загальних зборів акціонерів.
4. До компетенції наглядової ради страховика належать питання затвердження стратегії та здійснення контролю за її реалізацією.
Стаття 56. Виконавчий орган страховика
1. Склад виконавчого органу страховика повинен бути сформований відповідно до законодавства про акціонерні товариства, але становити не менше, ніж три особи.
До складу виконавчого органу може входити головний бухгалтер.
2. Керівником виконавчого органу та іншими членами виконавчого органу страховика можуть бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: мають повну вищу освіту, бездоганну ділову репутацію, стаж роботи на ринку фінансових послуг не менше трьох років.
3. Керівник та члени виконавчого органу страховика додатково до вимог, установлених частиною другою цієї статті, повинні відповідати професійним вимогам до керівників, визначеним Уповноваженим органом.
4. Не менше ніж дві особи із складу виконавчого органу, в тому числі керівник виконавчого органу, повинні володіти державною мовою.
5. Не менше ніж половина складу виконавчого органу, в тому числі його керівник та головний бухгалтер, якщо він входить до складу виконавчого органу страховика, повинна мати не менше ніж трирічний стаж роботи на керівних посадах, у тому числі не менше одного року - на керівній посаді у страховику.
6. Не менше однієї третини членів виконавчого органу страховика повинні бути незалежними.
7. Член виконавчого органу не вважається незалежним, якщо він:
1) є керівником або працівником юридичної особи, яка є власником істотної участі страховика, або іншої пов’язаної особи страховика;
2) прямо або опосередковано є власником істотної участі страховика або особи, що здійснює контроль, або іншої пов’язаної особи страховика;
3) має заборгованість перед страховиком, особою, що здійснює контроль, або пов’язаною особою страховика, крім випадків, коли такий борг забезпечений нерухомістю, що є предметом іпотеки, і місцем проживання члена правління, та якщо сума заборгованості не перевищує 100 тис. грн. та не перевищує 0,02 відсотка нормативного розміру регулятивного капіталу страховика;
4) є керівником або працівником юридичної особи, яка має заборгованість перед страховиком, особою, що здійснює контроль, або іншою пов’язаною особою страховика, крім випадків, коли такий борг не перевищує розміру, зазначеного в пункті 3 цієї частини;
5) надає послуги або постачає товари страховику або є особою, що здійснює контроль за юридичною особою, яка надає послуги або постачає товари страховику, якщо річна вартість таких послуг або товарів становить більше 10 відсотків загального обсягу послуг та товарів, які надаються такою фізичною чи юридичною особою;
6) має заборгованість з виплат основної частини боргу або відсотків за договором позики, яка становить більше ніж 90 днів, перед страховиком, особою, що здійснює контроль, або іншою пов’язаною особою страховика;
7) є керівником, працівником або особою, яка здійснює контроль за діяльністю осіб, що отримали позику, яка має ознаки, зазначені в пункті 6 частини сьомої цієї статті;
8) є подружжям однієї з осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини.
8. Виконавчий орган страховика проводить свої засідання не менше одного разу на три місяці.
9. Особа не може бути членом виконавчого органу страховика, якщо вона займає посаду в іншому страховику. Вимоги цієї частини не застосовуються до страховиків, які є учасниками однієї фінансової групи.
10. Виконавчий орган страховика підзвітний та підконтрольний наглядовій раді страховика та загальним зборам акціонерів страховика.
11. Виконавчий орган страховика несе відповідальність за:
здійснення операцій страховика та його поточного управління;
досягнення цілей та реалізацію стратегії, визначеної наглядовою радою страховика і загальними зборами акціонерів;
дотримання законодавства;
надання наглядовій раді страховика рекомендацій щодо реалізації цілей, стратегії, бізнес-плану та визначення основних питань управління його діяльністю;
своєчасне надання наглядовій раді страховика необхідної комплексної інформації, яка дасть змогу оцінити цілі, стратегію страховика та забезпечити відповідальність членів правління страховика за їх дії.
12. Виконавчий орган страховика діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами акціонерів чи наглядовою радою страховика.
Стаття 57. Ревізійна комісія (ревізор) та внутрішній контроль
1. Формування складу, визначення функцій та процедур діяльності ревізійної комісії (ревізора) страховика здійснюється відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства».
2. Внутрішній контроль передбачає наявність облікових та адміністративних процедур здійснення оперативного контролю господарської діяльності страховика, процедур звітності щодо результатів такого контролю, а також здійснення контролю за дотриманням керівниками та працівниками страховика вимог законодавства та внутрішніх регламентних документів страховика.
3. Внутрішній контроль передбачає також оцінювання впливу на діяльність страховика можливих змін законодавства та ідентифікацію і оцінювання ризику недотримання вимог законодавства.
Стаття 58. Внутрішній аудит
1. Для проведення внутрішнього аудиту страховик створює службу внутрішнього аудиту або залучає третіх осіб на договірних засадах.
2. До функцій внутрішнього аудиту належать:
1) оцінювання адекватності та ефективності внутрішнього контролю страховика та дотримання страховиком інших вимог до системи управління страховика;
2) аналіз виконання страховиком законодавства та рішень органів управління страховика;
3) оцінка результатів поточної фінансової діяльності страховика;
4) аналіз інформації та відомостей про діяльність страховика, професійну діяльність її працівників, випадки перевищення повноважень керівниками страховика;
5) подання наглядовій раді страховика висновків та пропозицій у письмовій формі, підготовлених за результатами оцінювання, передбаченого в пункті 1 цієї частини.
3. Служба внутрішнього аудиту діє на підставі положення, підпорядковується наглядовій раді страховика та звітує перед нею.
4. Особи, що здійснюють внутрішній аудит, мають право на ознайомлення з усією документацією страховика та діяльністю будь-якого підрозділу страховика, а також вимагати письмових пояснень від керівників та інших працівників страховика щодо питань, які належать до їх компетенції.
5. Керівник служби внутрішнього аудиту не повинен займати інші посади у страховику, будь-які посади в інших страховиках або бути працівником іншого страховика, не мати істотної участі в цьому або іншому страховику та не бути пов’язаною особою цього страховика або іншого страховика. Вимоги цієї частини не застосовуються до страховиків, які є учасниками однієї фінансової групи.
Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до керівника служби внутрішнього аудиту.
6. Особи, що здійснюють внутрішній аудит, не мають права розголошувати інформацію про діяльність страховика, що стала їм відома при проведенні внутрішнього аудиту.
Стаття 59. Скликання зборів органів управління страховика з ініціативи Уповноваженого органу
1. Уповноважений орган може ініціювати скликання загальних зборів акціонерів страховика. Представник Уповноваженого органу має право бути присутнім та виступати на таких засіданнях.
Розділ V. Розкриття інформації
Стаття 60. Надання інформації страховиком
1. Страховик до укладення з клієнтом договору страхування надає останньому інформацію про:
1) умови страхування;
2) ціни/тарифи страховика;
3) умови надання додаткових послуг, пов’язаних з укладанням договору страхування;
4) порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті укладення договору страхування;
5) правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання страхової послуги;
6) механізм захисту страховиком прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання послуг за договором страхування;
7) реквізити органу, який здійснює державне регулювання у сфері страхової діяльності (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів;
8) розмір винагороди страховика в разі, коли він пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами;
9) іншу інформацію, право на отримання якої визначено законом.
2. Страховик зобов’язаний надавати страхувальникам (перестрахувальникам), а також клієнтам, на їх вимогу таку інформацію:
1) відомості про фінансові показники діяльності страховика та його економічний стан, які підлягають оприлюдненню згідно із законодавством;
2) перелік керівників страховика;
3) перелік послуг, що надаються страховиком;
4) кількість акцій страховика, які знаходяться у власності членів його виконавчого органу та наглядової ради;
5) перелік осіб, частка акцій яких у статутному капіталі страховика перевищує 5 відсотків.
3. Інформація, зазначена в частинах першій та другій цієї статті може бути надана страховиком шляхом її розміщення на веб-сторінці страховика.
4. Страховик може надавати клієнту іншу інформацію, розкриття якої він вважає важливим, крім інформації, що містить таємницю страхування інших осіб.
Страховику забороняється поширення в будь-якій формі реклами та іншої інформації, що містить неправдиві відомості про його діяльність.
5. Інформація з питань страхування надається клієнту у формі, яка забезпечує правильне розуміння суті страхування, без нав’язування йому рішення обов’язково придбати таку послугу.
6. При наданні інформації клієнту - фізичній особі страховик повинен дотримуватися вимог законодавства щодо захисту прав споживачів.
7. Відповідальність за достовірність та повноту інформації, яка надається страховиком або страховим агентом, що діє від його імені, несе страховик.
Відповідальність за достовірність та повноту інформації, яка надається страховим брокером, несе такий страховий брокер.
8. Страховик зобов’язаний мати власну веб-сторінку, де повинна бути розміщена інформація, оприлюднення якої вимагається цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу.
9. Страховик повинен не пізніше ніж протягом 10 календарних днів з дня зміни найменування, місцезнаходження страховика (відокремлених структурних підрозділів страховика, підрозділів страховика, що приймають повідомлення про настання страхових випадків чи заяв про страхове відшкодування, підрозділів страховика, що здійснюють опрацювання претензій, асистуючих компаній, інших юридичних чи фізичних осіб, що надають послуги у страхуванні страхувальнику і з якими страховик перебуває в договірних відносинах), номера телефону, адреси веб-сторінки чи інших реквізитів, що зазначені в договорах страхування і відсутність інформації про зміну яких може призвести до невиконання страхувальником чи страховиком умов договору страхування або погіршити якість послуги, що передбачена договором страхування, повідомити про це страхувальників шляхом розміщення повідомлення на веб-сторінці страховика.
Стаття 61. Таємниця страхування
1. Страховик, члени органів управління та контролю страховика, аудитори, відповідальні актуарії, інші особи, що працюють у страховика, страхові посередники та їх працівники зобов’язані зберігати таємницю страхування. Зазначені у цій частині особи не можуть використовувати інформацію про споживача страхових послуг, який має відношення до договору страхування, в інший спосіб, ніж для виконання своїх функцій у страховику.
2. Усі працівники, члени органів управління та контролю страховика при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження таємниці страхування.
Ця вимога поширюється також на страхових посередників та їх працівників, інших осіб в межах їх повноважень, яким страховик доручив виконання частини страхових операцій.
3. Положення частини першої цієї статті стосовно виконання обов’язку щодо збереження таємниці страхування також поширюються на випадок припинення правових відносин між страховиком та особами, зазначеними у частинах першій і другій цієї статті.
4. Інформація, яка містить таємницю страхування, розкривається страховиком:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
2) за рішенням суду;
3) органам прокуратури, Служби безпеки України, внутрішніх справ України, доходів і зборів України на їх письмову вимогу стосовно проведення операцій страхування конкретної юридичної та фізичної особи, фізичної особи-підприємця за договором страхування у разі початку кримінального провадження щодо такої фізичної особи або посадових осіб юридичної особи з обов’язковим посиланням на розпочате кримінальне провадження;
4) центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;
5) органам Антимонопольного комітету України на їх письмову вимогу при виконанні завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
5. Вимога органу державної влади на отримання інформації, яка містить таємницю страхування:
1) викладається на бланку органу державної влади;
2) подається за підписом керівника органу державної влади (або його заступника), що скріплюється гербовою печаткою;
3) містить передбачені цим Законом підстави отримання такої інформації;
4) містить посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної влади має право на отримання такої інформації.
6. Страховик має право надавати інформацію, що становить таємницю страхування, іншим страховикам в межах, необхідних для укладення договору страхування (перестрахування).
7. Службовці Уповноваженого органу, які в межах повноважень, наданих цим Законом, здійснюють державний нагляд за страховою (перестраховою) діяльністю та діяльністю страхових посередників мають право одержувати інформацію, що містить таємницю страхування.
8. Уповноважений орган відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право подати інформацію, що надійшла при здійсненні нагляду за діяльністю страховиків, страхових посередників, органу страхового нагляду іншої держави лише з метою страхового нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.
9. Центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, інформація надається у випадках та у порядку, встановленому Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму".
10. Матеріали, що подаються для проведення аналізу або перевірки, а також відомості та документи про фінансовий, майновий стан юридичних та фізичних осіб, що стали відомі Уповноваженому органові при здійсненні нагляду, становлять професійну таємницю і можуть бути використані лише для виконання Уповноваженим органом його функцій, у тому числі щодо законодавчо встановленого порядку обміну інформацією.
11. Уповноважений орган видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить таємницю страхування. Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню Уповноваженим органом та страховиком встановлюється законом.
12. Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання таємниці страхування, несуть відповідальність згідно із законом.
Стаття 62. Особливості отримання страховиком, об’єднаннями страховиків інформації та відомостей, пов’язаних із страховим випадком
1. У разі необхідності, страховик, об’єднання страховиків (перестраховиків) або уповноважені ними особи можуть робити запити про відомості щодо події, що має ознаки страхового випадку до органів державної влади, медичних закладів, підприємств, установ та організацій, що володіють інформацією про обставини події, що має ознаки страхового випадку, а також можуть самостійно або із залученням у встановленому законодавством порядку інших осіб з’ясовувати причини, наслідки та обставини події, що має ознаки страхового випадку.
2. Органи державної влади, медичні заклади, підприємства, установи та організації, визначені у частині першій цієї статті, зобов’язані в порядку, встановленому законом, надсилати страховикам, об’єднанням страховиків (перестраховиків), уповноваженим ними особам відповіді на запити про відомості та копії документів, які пов’язані із подією, що має ознаки страхового випадку, у тому числі і дані, що містять інформацію з обмеженим доступом. При цьому, страховик та об’єднання страховиків (перестраховиків), а також їх посадові та уповноважені ними особи несуть передбачену законом адміністративну, кримінальну та цивільно-правову відповідальність за розголошення такої інформації.
Інформація та відомості, які вимагаються страховиком, об’єднанням страховиків (перестраховиків), уповноваженим ними особам, надаються безоплатно.
Строк надання такої інформації та відомостей органами державної влади, медичними закладами, підприємствами, установами та організаціями не може перевищувати 30 календарних днів з дня надходження відповідного запиту.
Стаття 63. Система управління ризиками
1. Страховик зобов’язаний запровадити систему управління ризиками із метою раціонального врегулювання ризиків, що впливають на його діяльність.
2. Система управління ризиками повинна включати:
1) стратегію управління ризиками - визначення мети та основних елементів системи управління ризиками відповідно до нормативно-правових актів Уповноваженого органу;
2) реалізацію управління ризиками - процес, спрямований на виявлення, оцінку, моніторинг, попередження та пом’якшення всіх суттєвих ризиків страховика, відповідно до нормативно-правових актів Уповноваженого органу.
3. Основні елементи системи управління ризиками повинні бути враховані в організаційній структурі страховика.
При здійсненні страховиком власного оцінювання поточного стану дотримання встановлених цим Законом вимог до забезпечення платоспроможності він повинен використовувати показники, розрахунок яких здійснюється з використанням системи управління ризиками, зокрема, профіль ризиків страховика.
Розділ V
ЗОВНІШНІЙ АУДИТ ТА ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ СТРАХОВИКА
Стаття 64. Визначення зовнішнього аудитора страховика та кваліфікаційні вимоги до нього
1. Аудиторська перевірка діяльності страховика проводиться аудиторською фірмою (далі – зовнішній аудитор), яка має право на провадження аудиторської діяльності на території України.
2. Наглядова рада страховика зобов’язана щороку визначати зовнішнього аудитора, що повинен відповідати вимогам, установленим частиною третьою цієї статті.
3. Зовнішній аудитор визначається за умов, якщо така фірма:
1) внесена до реєстру аудиторів та аудиторських фірм, що можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ;
2) є незалежною відповідно до частини четвертої цієї статті від страховика та його пов’язаних осіб, а також від керівників страховика та пов’язаних осіб таких керівників;
3) не має конфлікту інтересів із страховиком;
4) не надає відповідному страховику послуги обов’язкового аудиту більше ніж три роки поспіль.
4. Аудиторська фірма не вважається незалежною від страховика, якщо така фірма або аудитор, який в ній працює:
1) має будь-які фінансові відносини із страховиком, крім випадків, коли аудитор є страхувальником або застрахованою особою;
2) є членом наглядової ради чи виконавчого органу, або працівником страховика, або його страховим агентом, або будь-якою пов’язаною особою страховика;
3) має будь-які фінансові відносини із членами наглядової ради чи виконавчого органу, або працівником, страховика або його страховим агентом, або будь-якою пов’язаною особою страховика;
4) прямо або опосередковано має істотну участь у страховику або пов’язаній особі страховика.
5. Зовнішній аудитор страховика має право:
1) отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета перевірки і знаходяться як у страховика, так і у третіх осіб, а також вимагати письмових пояснень від керівників та інших працівників страховика щодо питань, які належать до їх компетенції.
2) бути присутнім та висловлювати свою позицію на всіх засіданнях служби внутрішнього аудиту страховика;
3) ініціювати засідання служби внутрішнього аудиту страховика.
6. За ініціативою зовнішнього аудитора керівник служби внутрішнього аудиту зобов’язаний провести зустріч із зовнішнім аудитором та надати необхідну для виконання його професійних обов’язків інформацію.
7. Уповноважений орган встановлює додаткові вимоги до форми (формату) аудиторських висновків (звітів) за результатами проведення зовнішнього аудиту страховика.
8. Якщо особа, яка є зовнішнім аудитором страховика, розриває договір про надання послуг зовнішнього аудиту з власної ініціативи у зв’язку з незгодою з діями керівників страховика, така особа зобов’язана надіслати страховику та Уповноваженому органові письмову заяву, яка містить детальну інформацію про причини такої незгоди.
Стаття 65. Звітність страховика
1. Страховик зобов'язаний щорічно та щоквартально подавати Уповноваженому органу звітність, затверджену власником (уповноваженим ним органом) страховика, а також надавати на запити Уповноваженого органу необхідні пояснення щодо звітності.
2. Звітність страховика, передбачена частиною першою цієї статті, повинні відповідати формі та вимогам, установленим Уповноваженим органом.
3. Відповідальність за складення річної звітності страховика, її достовірність, повноту та своєчасність подання несуть керівник виконавчого органу та головний бухгалтер страховика.
Стаття 66. Призначення додаткової аудиторської перевірки за рахунок страховика
1. Уповноважений орган має право один раз на рік призначати за рахунок страховика проведення додаткової аудиторської перевірки.
2. Вартість послуг із проведення такої додаткової аудиторської перевірки встановлюється у розмірі не більшому, ніж ринкова вартість таких послуг.
3. Страховик має право оскаржувати вартість послуг з проведення додаткової аудиторської перевірки та її результати.
4. Уповноважений орган призначає проведення додаткової аудиторської перевірки за наявності однієї з таких підстав:
1) невизначення наглядовою радою страховика зовнішнього аудитора для проведення зовнішнього аудиту відповідно до частини другої статті 64 цього Закону;
2) невиконання страховиком при визначенні зовнішнього аудитора вимог законодавства;
3) невідповідність аудиторського висновку (звіту) встановленим вимогам;
4) у разі обґрунтованої підозри Уповноваженого органу щодо достовірності та повноти звітності страховика, яка підтверджена аудиторським висновком зовнішнього аудитора.
5. Для проведення додаткової аудиторської перевірки страховик має визначити аудиторську фірму, яка відповідає вимогам, встановленим Уповноваженим органом.
6. Уповноважений орган встановлює вимоги до аудиторських фірм, що проводять додаткову аудиторську перевірку страховика.
7. Аудиторська фірма, що проводить призначену Уповноваженим органом додаткову аудиторську перевірку, подає Уповноваженому органу та страховику аудиторський висновок (звіт) за результатами проведення такої перевірки.
Стаття 67. Оприлюднення звітності страховика
1. Страховики зобов‘язані щороку оприлюднювати не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним, в порядку, визначеному Уповноваженим органом, таку інформацію:
річну фінансову звітність;
річну консолідовану фінансову звітність;
річний звіт, складений відповідно до вимог Уповноваженого органу, який включає в себе звіт про корпоративне управління;
іншу інформацію, що визначена законом та Уповноваженим органом.
2. Страховик зобов’язаний щоквартально оприлюднювати протягом кварталу, що настає за звітним періодом:
баланс;
звіт про доходи та витрати страховика;
показники щодо виконання страховиком вимог до платоспроможності та пруденційних нормативів. Перелік таких показників встановлюється Уповноваженим органом з числа показників, що подаються у складі звітних даних страховика.
3. Інформація, визначена частинами першою та другою цієї статті, розміщується страховиком на безоплатній основі в загальнодоступній інформаційній базі даних Уповноваженого органу та на власній веб-сторінці.
Розділ VІ. Реорганізація та ліквідація страховиків. Передача страхового портфеля. Здійснення тимчасової адміністрації страховиків
Стаття 68. Припинення діяльності страховика
1. Страховик може припинити свою діяльність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення, виділу) або ліквідації.
2. Порядок припинення страховика в процесі відновлення його платоспроможності або банкрутства визначається відповідним законом, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
3. Припинення діяльності будь-якої філії страховика-нерезидента відбувається після її ліквідації.
Стаття 69. Реорганізація страховика
1. Страховик проводить реорганізацію відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
2. Здійснення процедури реорганізації страховика не є підставою для відмови від виконання своїх зобов'язань, зокрема, за договорами страхування.
3. У разі реорганізації страховика шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації страховика шляхом перетворення страхувальники та кредитори не мають права вимагати від страховика дострокового припинення чи виконання зобов'язань в інший спосіб, ніж це передбачено договором.
4. Проведення реорганізації не повинно загрожувати інтересам страхувальників та кредиторів.
Стаття 70. Особливості реорганізації страховика за рішенням загальних зборів акціонерів страховика
1. Для проведення реорганізації страховик повинен отримати дозвіл Уповноваженого органу та затверджений Уповноваженим органом план реорганізації страховика, складений за формою, встановленою Уповноваженим органом.
Для здійснення реорганізації страховика шляхом перетворення план реорганізації страховика не складається.
2. У разі здійснення реорганізації страховиків шляхом злиття або приєднання між страховиками, що реорганізовуються, в письмовій формі укладається договір про злиття або приєднання.
Договір про злиття або приєднання набирає законної сили з моменту його затвердження Загальними зборами, якщо таке рішення підтримали не менш як дві третини голосів акціонерів на загальних зборах страховиків, що беруть участь у злитті чи приєднанні.
Договір втрачає чинність, якщо Уповноважений орган відмовив в реорганізації і заявник протягом 3 місяців не подав повторної заяви.
3. Рішення загальних зборів акціонерів про реорганізацію страховика, крім перетворення, має зокрема, передбачати:
1) затвердження договору про реорганізацію, в разі злиття або приєднання;
2) призначення персонального складу комісії для проведення реорганізації;
3) призначення персонального складу ревізійної комісії для проведення інвентаризації та ревізії матеріальних цінностей, що перебувають на обліку страховика (страховиків);
4) призначення незалежного аудитора, який має свідоцтво про внесення до реєстру аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ,
5) встановлення строків проведення реорганізації;
6) затвердження складу виконавчого органу страховика – правонаступника, у разі коли внаслідок реорганізації створюється нова юридична особа, яка буде здійснювати страхову діяльність.
4. Рішення про надання дозволу на проведення реорганізації страховика приймається Уповноваженим органом на підставі заяви страховика про отримання дозволу на проведення реорганізації та документів, які подаються для отримання дозволу та для затвердження плану реорганізації страховика.
5. У заяві про отримання дозволу на проведення реорганізації має бути зазначено:
спосіб реорганізації;
майбутнє місцезнаходження страховика-правонаступника;
перелік усіх документів, що додаються до заяви.
6. До заяви про отримання дозволу на проведення реорганізації додаються:
1) засвідчені в установленому законодавством порядку копії протоколів засідань органів управління страховиків, що реорганізовуються, про погодження шляхів та умов проведення реорганізації, визначення страховиків-правонаступників майна, прав та обов'язків страховиків, що реорганізовуються, та припинення діяльності відповідних страховиків, що реорганізовуються, як юридичних осіб (за винятком виділення);
2) засвідчені в установленому законодавством порядку копії протоколів засідань органів управління страховиків-правонаступників (у разі наявності таких страховиків) про погодження шляхів та умов проведення реорганізації, прийняття майна, прав та обов'язків страховиків, що реорганізовуються;
3) засвідчені в установленому законодавством порядку копії установчих документів страховиків, що реорганізовуються;
4) засвідчені в установленому законодавством порядку копії установчих документів страховиків-правонаступників чи їх проекти в разі необхідності внесення в них змін згідно з чинним законодавством у зв’язку з реорганізацією, а у разі, якщо установчі документи осіб, які мають стати правонаступниками не зареєстровані – проекти відповідних установчих документів;
5) інформація про членство страховиків, що реорганізовуються, та страховиків-правонаступників (у разі наявності таких страховиків) в об'єднаннях страховиків, обов’язковість участі в яких передбачена законом;
6) інформація про розмір статутного капіталу та регулятивного капіталу страховиків-правонаступників;
7) інформація про укладені страховиками, що реорганізовуються, та страховиками-правонаступниками (у разі наявності таких страховиків) договори страхування, із зазначенням загального розміру зобов'язань за такими договорами та кількості договорів за кожним з класів страхування;
8) висновок про доцільність реорганізації та наслідки реорганізації для страхувальників та інших кредиторів страховика;
9) план реорганізації страховика;
10) підтверджені аудитором та відповідальним актуарієм примірники передавального акта або розподільного балансу за формою, встановленою Уповноваженим органом.
7. Особливості отримання ліцензії страховиком у процесі реорганізації встановлюється Уповноваженим органом.
Процедура реорганізації страховика та отримання ліцензії страховиком, що створюються у процесі реорганізації, повинна забезпечити безперервність діяльності страховиків, що беруть участь у реорганізації, та виконання ними зобов’язань перед споживачами.
8. Заява страховика про отримання дозволу на проведення реорганізації залишається без розгляду, якщо:
1) вона підписана особою, яка не має на це таких повноважень;
2) документи оформлені з порушенням вимог законодавства;
3) документи подані не в повному обсязі.
9. Про залишення заяви про отримання дозволу на проведення реорганізації без розгляду страховик повідомляється в письмовій формі із детальним зазначенням підстав у строк до 15 календарних днів з дати отримання Уповноваженим органом заяви. Після усунення обставин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про отримання дозволу на проведення реорганізації без розгляду, страховик може повторно подати таку заяву, яка розглядається у встановленому законодавством порядку.
10. Уповноважений орган надає дозвіл на проведення реорганізації страховика, в тому числі затверджує план реорганізації, чи відмовляє у такому дозволі протягом одного місяця з дня отримання відповідної заяви страховика та передбачених цим Законом документів.
11. Уповноважений орган має право відмовити у видачі дозволу на проведення реорганізації страховика в разі, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що страховик - правонаступник, не буде відповідати вимогам цього Закону.
12. Рішення Уповноваженого органу про надання дозволу на реорганізацію страховика протягом 3 робочих днів надсилається страховику та розміщується на офіційній веб-сторінці Уповноваженого органу.
Страховик, що реорганізовується, зобов'язаний не пізніше 20 робочих днів після отримання дозволу Уповноваженого органу на проведення реорганізації, а також після завершення реорганізації повідомити про реорганізацію страхувальників (перестрахувальників) та кредиторів шляхом публікації повідомлення, зміст якого встановлюється Уповноваженим органом, у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, визначеному Уповноваженим органом, та розміщення його на веб-сторінці страховика.
13. Реорганізація страховика проводиться після отримання дозволу Уповноваженого органу на реорганізацію.
Дозвіл на реорганізацію страховика, наданий Уповноваженим органом, втрачає свою силу, якщо страховик не здійснює дій, передбачених планом реорганізації, упродовж шести місяців з дня надання такого дозволу.
14. У разі виявлення порушення плану реорганізації, а також якщо є достатні підстави вважати, що створений в результаті реорганізації страховик не буде відповідати вимогам цього Закону, Уповноважений орган на будь-якому етапі проведення реорганізації і до внесення відповідних змін до Державного реєстру фінансових установ може прийняти рішення про призупинення реорганізації до моменту усунення виявлених порушень або про припинення процесу реорганізації в разі неможливості їх усунення.
15. Для забезпечення безперервності діяльності страховиків, що реорганізуються шляхом поділу, виділення чи злиття, та страховиків, що створюються у процесі реорганізації, страховики, що реорганізуються мають право подати Уповноваженому органу разом із заявою про реорганізацію заяву про включення їхніх правонаступників до Державного реєстру фінансових установ та одержання ліцензії. До такої заяви мають бути додані документи, передбачені пунктами 5 – 15 частини другої статті 39 цього Закону.
16. Для забезпечення безперервності діяльності страховиків, що реорганізуються шляхом приєднання страховики, що реорганізуються, мають право подати Уповноваженому органу разом із заявою про реорганізацію заяву про одержання ліцензії. До такої заяви мають бути додані документи, передбачені пунктами 5 – 9 та 15 частини другої статті 39 цього Закону.
17. На підставі заяв про включення правонаступників до Державного реєстру фінансових установ та одержання ліцензії, передбачених частинами 14 та 15 цієї статті, та доданих до них документів Уповноважений орган приймає рішення про надання ліцензії правонаступнику страховиків, що реорганізується, чи відмовляє у наданні ліцензії.
Включення до реєстру фінансових установ та оформлення ліцензії такого правонаступника здійснюється після його державної реєстрації на підставі поданої ним заяви, до якої додаються документи, передбачені пунктами 2 – 4 частини другої статті 39 цього Закону. У разі приєднання до заяви на отримання ліцензії додається витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України про припинення відповідної юридичної особи.
18. Порядок отримання дозволу на реорганізацію страховика за рішенням загальних зборів акціонерів (учасників) встановлюється нормативно-правовими актами Уповноваженого органу.
Стаття 71. Правонаступництво в разі реорганізації страховика
1. Перехід до страховиків-правонаступників майна, прав та обов'язків страховиків, що реорганізовуються, не потребує додаткового оформлення відносин зі страхувальниками, застрахованими та вигодонабувачами за укладеними договорами.
За згодою страхувальників чи страховиків-правонаступників до договорів страхування можуть бути переукладеними або до таких договорів можуть бути внесені зміни в порядку, встановленому законодавством України.
2. Страховики-правонаступники зобов’язані до припинення діяльності страховиків, що реорганізовуються, одержати відповідні ліцензії (у разі їх відсутності), якщо внаслідок реорганізації до страховиків-правонаступників перейдуть зобов’язання за договорами страхування, укладення яких вимагало наявності відповідних ліцензій.
3. З метою забезпечення правонаступництва за укладеними договорами страхування учасники реорганізації зобов'язані вчинити дії щодо:
повідомлення страхувальників в порядку, передбаченому цим Законом, про здійснення реорганізації;
оформлення членства страховиків-правонаступників в об'єднаннях страховиків, обов'язковість якого встановлена законодавчими актами України та необхідна для виконання зобов'язань за договорами страхування, які передаються від страховиків, що реорганізовуються.
4. Майно, права та зобов'язання за договорами страхування, укладеними страховиками, що реорганізовуються, в повному обсязі або у відповідних частинах переходять до страховиків-правонаступників з дати підписання передавальних актів або роздільних балансів.
5. Отримання відповідних ліцензій страховиком-правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 39 та 42 цього Закону. При цьому Уповноважений орган приймає рішення про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та/або про видачу ліцензії (ліцензій) на провадження страхової (перестрахової) діяльності або відмову у внесенні інформації до Державного реєстру фінансових установ та видачі ліцензії (ліцензій) протягом 45 днів з дня отримання відповідної заяви.
Зазначений термін може бути продовжений Головою Уповноваженого органу на строк не більше ніж 45 днів, у разі, коли зроблено запит до державних органів, органів місцевого самоврядування, заявника, інших юридичних та фізичних осіб інформацію, для підтвердження достовірності поданих для видачі ліцензії документів або виникла необхідність проведення перевірки зазначених документів у інший спосіб, а також у разі, якщо Уповноваженим органом надісланий запит до страховика щодо приведення документів, що подавались для отримання ліцензії у відповідність до вимог законодавства.
6. Подання заяв про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та/або отримання відповідних ліцензій на здійснення страхової діяльності, якою займались страховики, що реорганізовуються, щодо страховика, створеного в результаті реорганізації, здійснюється до припинення страховиків, що реорганізуються.
7. Уповноважений орган вносить інформацію про страховика, створеного внаслідок реорганізації, до Державного реєстру фінансових установ та видає відповідні ліцензії одночасно з виключенням із зазначеного реєстру страховиків, які припиняються внаслідок відповідної реорганізації.
8. Уповноважений орган може дозволити передання зобов’язань за договорами страхування за класом страхування, за яким страховиком-правонаступником не одержано ліцензії, без необхідності одержання таким страховиком ліцензії на провадження страхової діяльності за цим класом страхування. У такому випадку страховику-правонаступнику заборонено переукладати, продовжувати строк дії та отримувати страхові премії за такими договорами страхування, прийнятими ними від страховиків, що реорганізувалися.
9. Уповноважений орган за заявою страховиків, що беруть участь у злитті, здійснює переоформлення відповідних ліцензій на юридичну особу – правонаступника страховиків, що беруть участь у злитті, за умови, якщо всі страховики, що беруть участь у злитті, на момент злиття володіли відповідними ліцензіями.
Стаття 72. Ліквідація страховика
1. Ліквідація страховика, в тому числі у зв’язку з банкрутством, здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
2. Страховик може бути ліквідований за рішенням загальних зборів акціонерів страховика, або судом з ініціативи Уповноваженого органу, у разі наявності підстав передбачених частиною першою статті 73.
3. Ліквідація страховика за рішенням загальних зборів акціонерів страховика здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та законами України «Про акціонерні товариства», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» з урахуванням особливостей встановлених цим Законом.
4. Після прийняття загальними зборами акціонерів страховика рішення про його ліквідацію страховик зобов’язаний забезпечити виконання зобов’язань за договорами страхування. З цією метою страховик має право, зокрема:
узгоджувати з страхувальником, застрахованою особою, вигодонабувачем, потерпілим умови виконання зобов’язань;
здійснити виплату страхових відшкодувань за договорами страхування;
передати на умовах, узгоджених з страхувальником, застрахованою особою, потерпілим, вигодонабувачем зобов’язання за договором страхування іншому страховику;
передати страховий портфель, який складається із прав та обов’язків страховика за укладеними ним договорами страхування, до іншого страховика.
При ліквідації страховика, обсяг активів якого дозволяє забезпечити виконання всіх зобов’язань такого страховика, вимоги страхувальників, вигодонабувачів та потерпілих за договорами страхування відносяться до вимог першої черги.
5. Ліквідація за рішенням загальних зборів акціонерів страховика здійснюється з дозволу Уповноваженого органу. Для цього страховик має право звернутися до Уповноваженого органу з заявою про отримання дозволу на проведення його ліквідації з урахуванням філій та представництв страховика.
6. Власники та органи управління страховика мають право розпочати процедуру ліквідації страховика за рішенням Загальних зборів акціонерів лише після надання на це дозволу Уповноваженого органу. Повноваження щодо управління майном і справами страховика переходять до ліквідаційної комісії (ліквідатора) лише після отримання дозволу Уповноваженого органу на проведення ліквідації.
7. До заяви про отримання дозволу на проведення ліквідації страховика додаються план ліквідації страховика, інші документи, перелік яких встановлюється Уповноваженим органом.
8. Заява про отримання дозволу на проведення ліквідації страховика повинна бути розглянута Уповноваженим органом протягом одного місяця з дати надходження всіх необхідних документів.
9. Заява страховика про отримання дозволу на проведення ліквідації залишається без розгляду, якщо:
1) вона підписана особою, яка не має на це таких повноважень;
2) документи оформлені з порушенням вимог законодавства;
3) документи подані не в повному обсязі;
10. Про залишення заяви про отримання дозволу на проведення ліквідації без розгляду страховик повідомляється в письмовій формі із детальним зазначенням підстав у строк до 15 календарних днів з дати отримання заяви. Після усунення обставин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про отримання дозволу на проведення ліквідації без розгляду.
11. За результатами розгляду заяви про ліквідацію страховика Уповноважений орган надає дозвіл на ліквідацію та затверджує план ліквідації страховика. Рішення Уповноваженого органу може містити умови надання дозволу на ліквідацію, які б зменшували або унеможливлювали загрози порушення прав та законних інтересів страхувальників (перестрахувальників) та інших кредиторів в результаті ліквідації страховика.
12. Уповноважений орган відмовляє, із зазначенням причин відмови, в наданні дозволу на проведення ліквідації страховика у разі, якщо план проведення ліквідації не відповідає об’єктивним умовам (обставинам), в яких перебуває страховик, що несе загрозу порушення прав та законних інтересів страхувальників (перестрахувальників) та інших кредиторів в результаті ліквідації страховика.
13. Разом з наданням отримання дозволу на проведення ліквідації страховика Уповноважений орган відкликає всі раніше видані такому страховику ліцензії на здійснення страхової діяльності.
14. Ліквідаційною комісією страховика не пізніше 20 днів після отримання дозволу Уповноваженого органу на проведення ліквідації, якщо інший строк не визначений у рішенні Уповноваженого органу, здійснюється публікація відомостей про відкриття ліквідаційної процедури в засобах масової інформації, з переліку визначеного Уповноваженим органом, та на веб-сайті страховика, що ліквідується.
Відомості про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити найменування та інші реквізити страховика, що ліквідується, дату прийняття рішення загальними зборами акціонерів про ліквідацію страховика, дату створення ліквідаційної комісії, склад ліквідаційної комісії, посилання на рішення Уповноваженого органу про дозвіл на ліквідацію.
15. Протягом одного місяця з дня опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури страхувальники та кредитори мають право заявити ліквідаційній комісії про свої вимоги до страховика.
16. Ліквідаційна комісія зобов'язана надавати Уповноваженому органу за його запитом будь-які відомості про свою діяльність і дані, які стосуються страховика, що ліквідується.
17. З метою здійснення контролю за діяльністю страховика під час його ліквідації Уповноважений орган має право:
1) проводити перевірки діяльності страховика в установленому законодавством порядку;
2) при виявленні в діяльності страховика порушень законодавства України, прав і законних інтересів страхувальників та кредиторів, надавати обов'язкові для виконання письмові приписи щодо усунення порушень, встановлювати строки виконання приписів;
3) здійснювати контроль за виконанням плану ліквідації страховика.
18. Ліквідаційна комісія зобов'язана протягом 10 календарних днів з дня затвердження звіту про ліквідацію та ліквідаційного балансу страховика надати їх Уповноваженому органу.
19. У разі виявлення ліквідаційною комісією ознак неплатоспроможності страховика, що ліквідується, ліквідаційна комісія зобов’язана невідкладно повідомити про це в письмовій формі Уповноважений орган та звернутися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
20. У разі порушення ліквідаційною комісією законодавства України голова та члени ліквідаційної комісії несуть відповідальність згідно з законами України.
21. Уповноважений орган вносить запис до Державного реєстру фінансових установ інформацію про ліквідацію страховика на підставі:
протоколу загальних зборів учасників страховика з рішенням про затвердження ліквідаційного балансу;
ліквідаційного балансу страховика та звіту ліквідатора страховика, що засвідчені підписами ліквідатора, головного бухгалтера і відбитком печатки страховика та затверджені загальними зборами учасників;
відомості накопичених оборотів за балансовими та позабалансовими рахунками за весь період ліквідації страховика;
аудиторського висновку з аудиторським звітом про здійснення перевірки повноти та достовірності ліквідаційного балансу;
оригіналів установчих документів страховика та свідоцтва про державну реєстрацію страховика;
інформації про закриття накопичувального рахунку страховика;
актів про приймання-передавання документів страховика до відповідних архівів;
повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.
Стаття 73. Особливості ліквідації страховика на вимогу Уповноваженого органу
1. Підставами для прийняття Уповноваженим органом рішення про ліквідацію страховика є:
1) не виконання страховиком затвердженого Уповноваженим органом плану відновлення фінансової стабільності страховика або якщо виконання такого плану не призвело до запланованих результатів;
2) не скликання страховиком (перестраховиком) на вимогу Уповноваженого органу позачергових загальних зборів акціонерів для прийняття ними рішення про здійснення заходів, із забезпечення наявного регулятивного капіталу у розмірі не менше мінімального розміру регулятивного капіталу, або не прийняття зборами, у разі їх скликання, рішення про здійснення таких заходів;
3) застосування Уповноваженим органом заходу впливу у вигляді анулювання усіх ліцензій страховика.
2. Підставами для прийняття Уповноваженим органом рішення про ліквідацію філії страховика-нерезидента є:
1) філія страховика-нерезидента не виконує затверджений Уповноваженим органом план відновлення фінансової стабільності філії страховика-нерезидента або виконання такого плану не призвело до запланованих результатів;
2) страховик-нерезидент не виконує надане ним письмове безвідкличне зобов’язання про безумовне виконання ним зобов’язань, які виникнуть у зв’язку з діяльністю його філії на території України;
3) застосування Уповноваженим органом заходу впливу у вигляді анулювання усіх ліцензій філії страховика-нерезидента.
3. У разі припинення філією страховика-нерезидента діяльності на території України або втрати страховиком-нерезидентом права на провадження страхової діяльності в державі, в якій зареєстрований головний офіс такого страховика-нерезидента, директор філії страховика-нерезидента зобов'язаний протягом трьох днів після настання обставин повідомити про це Уповноважений орган, а також протягом 10 днів оприлюднити в засобах масової інформації, з переліку встановленому Уповноваженим органом, та на офіційному веб-сайті філії страховика оголошення про їх настання.
4. Філія страховика-нерезидента, несе відповідальність за шкоду, заподіяну кредиторам усім своїм майном разом з відповідним страховиком-нерезидентом.
5. У разі прийняття Уповноваженим органом рішення про ліквідацію страховика чи філії страховика-нерезидента:
1) такий страховик чи філія страховика-нерезидента не може укладати нові договори страхування;
2) укладені договори страхування не можуть бути пролонговані;
3) страхові суми за укладеними договорами страхування не можуть бути збільшені.
6. Для проведення ліквідації Уповноважений орган призначає Тимчасову адміністрацію.
7. Тимчасова адміністрація забезпечує підготовку заяви та одержання дозволу Уповноваженого органу на ліквідацію, відповідно до статті 77 цього Закону. Після одержання дозволу Уповноваженого органу на ліквідацію тимчасова адміністрація призначає ліквідаційну комісію.
8. У разі виявлення тимчасовою адміністрацією ознак неплатоспроможності страховика, тимчасова адміністрація зобов’язана невідкладно повідомити про це в письмовій формі Уповноважений орган та звернутися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Стаття 74. Особливості ліквідації страховика в разі його неплатоспроможності на підставі рішення суду
1. Право звернення до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство мають страхувальники, вигодонабувачі та інші кредитори страховика, а також безпосередньо страховик в особі його уповноваженого органу управління згідно зі статутом страховика, тимчасового адміністратора чи ліквідатора.
2. Якщо страховик не виконує зобов'язання перед страхувальниками (перестрахувальниками), вигодонабувачами та іншими кредиторами страховика, зазначені у частині першій цієї статті особи у разі наявності підстав мають право на звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство страховика в порядку, встановленому Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
3. У процесі розгляду справи про відновлення платоспроможності страховика або визнання його банкрутом суд витребовує в Уповноваженого органу висновки щодо доцільності ліквідації страховика. Уповноважений орган надає висновок протягом строку, встановленого в запиті суду.
4. Призначення судом ліквідатором страховика здійснюється за поданням Уповноваженого органу. Підставою для відхилення кандидатури арбітражного керуючого, запропонованої Уповноваженим органом, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду.
5. Ліквідація страховика вважається завершеною, а страховик ліквідованим з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про його припинення. У такому випадку Уповноважений орган вносить запис до Державного реєстру фінансових установ інформацію про ліквідацію страховика на підставі рішення суду про завершення ліквідації.
6. Законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання страховика неплатоспроможним застосовується з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Стаття 75. Передача страхового портфеля
1. Страховий портфель представляє собою сукупність прав та обов’язків страховика за всіма договорами страхування або частиною договорів страхування, укладених між ним та страхувальниками (перестрахувальниками).
До складу страхового портфеля можуть бути включені договори страхування (перестрахування), що відповідають одному або різним класам страхування.
До складу страхового портфеля можуть не включатися зобов’язання за договорами страхування в частині здійснення страхових виплат у зв’язку з настанням страхових випадків, про настання яких було заявлено і за якими страхові виплати не здійснювалися або здійснювалися не в повному обсязі.
2. Страховик має право передати виконання прав та обов'язків за всіма або частиною укладених ним договорів страхування (перестрахування) іншому страховику.
3. Передача страхового портфеля може здійснюватися за ініціативою страховика в разі припинення ним відповідної частини страхової діяльності, реорганізації страховика чи ліквідації, та на виконання затвердженого Уповноваженим органом плану відновлення фінансової стабільності страховика.
4. Страховий портфель може бути переданий іншому страховику (страховикам) без згоди страхувальників, вигодонабувачів лише за наявності дозволу Уповноваженого органу.
5. Передача страхового портфеля відбувається на підставі письмового договору про передачу страхового портфеля, укладеного між страховиком, який передає страховий портфель, та страховиком, якому передається страховий портфель, за умови отримання дозволу Уповноваженого органу про передачу страхового портфеля іншому страховику.
Вимоги до договору про передачу страхового портфеля встановлюються Уповноваженим органом з урахуванням вимог цього Закону.
6. Передача страхового портфеля може здійснюватися, за умови, що страховик, який передає страховий портфель, а також страховик, до якого переходить страховий портфель, відповідатимуть після передачі страхового портфеля вимогам цього Закону
Уповноважений орган може звільнити страховика, що передає портфель, або страховика, до якого переходить портфель, від виконання умови, передбаченої цією частиною, якщо метою передачі портфелю є захист інтересів страхувальників, застрахованих, вигодонабувачів, що мають права за договорами страхування, в ситуації загрози настання неплатоспроможності страховика, що передає портфель.
7. Для отримання дозволу Уповноваженого органу про передачу страхового портфеля страховики, між якими укладається договір про передачу страхового портфеля, подають до Уповноваженого органу спільну заяву про отримання дозволу на передачу страхового портфеля, в якій зазначається:
1) найменування та місця знаходження страховиків, зазначених у заяві;
2) перелік договорів страхування, які планується передати іншому страховику;
3) інформацію страховика, якому передається страховий портфель, щодо наявності ліцензій на здійснення страхової діяльності за тими класами, які відповідають договорам страхування, що є об'єктами передачі;
4) відомості про технічні, в тому числі математичні, резерви, сформовані відповідно до вимог законодавства, за договорами страхування, які передаються в складі страхового портфеля, завірені аудитором та відповідальним актуарієм;
5) відомості щодо активів, які передаються разом із договорами страхування.
8. До заяви про отримання дозволу Уповноваженого органу на передачу страхового портфеля додається договір про передачу страхового портфеля.
Уповноважений орган протягом двох місяців з дати отримання спільної заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфеля приймає рішення про надання дозволу або про відмову в наданні дозволу.
9. Уповноважений орган дає дозвіл про передачу страхового портфеля страховику, який має ліцензії на здійснення страхової діяльності за класами, які відповідають договорам страхування, що є об'єктами передачі, та відповідає вимогам цього Закону. Уповноважений орган може звільнити страховика, що передає портфель, або страховика, до якого переходить портфель, від виконання умови, передбаченої цією частиною, якщо метою договору є захист інтересів страхувальників, застрахованих, вигодо набувачів, інших осіб, що мають права за договорами страхування, в ситуації загрози платоспроможності страховика, що передає портфель.
10. Страховик зобов’язаний сформувати та розмістити згідно з вимогами законодавства технічні резерви за договорами страхування, з урахуванням частки інвестиційного доходу за договорами, що належать до класів страхування життя на дату передачі страхового портфеля, включеними до складу страхового портфеля, на тих же умовах, на яких технічні резерви за цими договорами страхування повинні були бути сформовані страховиком, що передає страховий портфель, на дату передачі страхового портфеля, якщо б ці договори не були передані у складі страхового портфеля.
11. У разі ліквідації страховика внаслідок процедури банкрутства передача страхового портфеля може здійснюватися ліквідатором після набрання законної сили рішенням суду про ліквідацію страховика.
12. Зобов’язання, що виникають за договорами страхування, укладеними зі страховиком, який передає їх у складі страхового портфеля, виконуються страховиком, якому цей страховий портфель був переданий, з дати його передачі до повного виконання зобов'язань за договорами страхування.
13. Перехід до іншого страховика прав та обов'язків за договорами страхування, що увійшли до складу портфеля, у разі надання дозволу на таку передачу Уповноваженим органом, не потребує додаткового оформлення відносин зі страхувальниками за такими договорами та їх дозволу на передання та оброблення їх персональних даних страховиком, якому передається страховий портфель.
14. Відомості про передачу включених до складу страхового портфеля договорів страхування після такої передачі повинні бути протягом 5 робочих днів розміщені на веб-сторінках страховиків, що передав та прийняв страховий портфель, та протягом 30 календарних днів розміщені на веб-сторінці Уповноваженого органу.
Вимоги до змісту відомостей про передачу включених до складу страхового портфеля договорів страхування встановлюються Уповноваженим органом.
15. Копії відомостей про передачу включених до складу страхового портфеля договорів страхування, в тому числі в електронному вигляді, не пізніше 5 робочих днів з дня такої передачі надаються страховиком, що передав страховий портфель, до Уповноваженого органу.
Уповноважений орган може прийняти рішення про розміщення зазначених відомостей на своїй офіційній веб-сторінці.
16. Порядок передачі страхового портфеля встановлюються Уповноваженим органом з урахуванням вимог цього Закону.
Стаття 76. Передача документів та відомостей системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб, а також коштів технічних резервів за договорами, що належать до класів страхування життя в разі ліквідації або реорганізації страховика
1. Передача документів та відомостей системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб може здійснюватися страховиком, який здійснює страхування життя, в разі його ліквідації, реорганізації, анулювання виданої ліцензії, дострокового припинення страхувальником дії договору страхування, укладеного зі страховиком, який ліквідується, з наступним укладенням ним відповідно до цього Закону та Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення” договору, що належать до класів страхування життя та/або договору страхування довічної пенсії з іншим страховиком.
Передача документів та відомостей системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб здійснюється в порядку, встановленому Уповноваженим органом.
2. Страховик зобов'язаний:
забезпечити передачу в повному обсязі відомостей системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб та відповідної документації, в тому числі звіту про операції, проведені на індивідуальному рахунку застрахованої особи;
виконувати свої зобов'язання до передачі документів та відомостей системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб.
3. Передача та виплата належних страхувальнику або застрахованій особі коштів технічних резервів здійснюється відповідно до їх заяв не пізніше, ніж протягом одного місяця з дня затвердження Уповноваженим органом проміжного ліквідаційного балансу страховика.
4. Після надходження повідомлення про ліквідацію страховика страхувальник та/або застрахована особа в разі укладення ними договорів страхування з іншими страховиками повинні надіслати ліквідаційній комісії копію договору страхування життя, укладеного зі страховиком, що ліквідується, письмову заяву із зазначенням іншого страховика, куди необхідно передати належні їм кошти технічних резервів. Страхувальник та/або застрахована особа надсилають в установлений Уповноваженим органом строк разом з письмовою заявою копію договору страхування життя, укладеного з іншим страховиком.
Якщо страхувальник та/або застрахована особа не виявили бажання укласти договір страхування життя з іншим страховиком, то належні їм кошти технічних резервів за таким договором підлягають передачі страхувальнику та/або застрахованій особі.
У разі коли страхувальник не виявив бажання обрати іншого страховика для укладення договору страхування довічної пенсії, передбаченого в системі недержавного пенсійного забезпечення, то страховик, який ліквідується, передає виконання прав і обов'язків за таким договором страхування іншому страховику. Порядок та умови передачі виконання прав і обов'язків за договорами страхування довічної пенсії, які укладені з учасниками недержавних пенсійних фондів відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, визначається Уповноваженим органом.
5. У разі укладення договору страхування з іншим страховиком страхувальник та/або застрахована особа зобов'язані подати такому страховику копію договору страхування, укладеного із страховиком, що ліквідується. Після передачі іншому страховику коштів технічних резервів, облікованих на індивідуальному рахунку застрахованої особи, договір страхування, укладений із страховиком, що ліквідується, вважається анульованим.
6. У разі ліквідації страховика кошти технічних резервів із страхування довічної пенсії за договорами страхування довічної пенсії, які укладені з учасниками недержавних пенсійних фондів відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", підлягають передачі іншому страховику, що здійснює страхування довічної пенсії, згідно з письмовою заявою страхувальника про переказ належних йому коштів технічних резервів на рахунок обраного ним страховика.
Страхувальник подає страховику, що ліквідується, письмову заяву про переказ коштів технічних резервів на рахунок іншого страховика разом з копією договору страхування довічної пенсії, укладеного з іншим страховиком. Для укладення договору страхування довічної пенсії з іншим страховиком страхувальник подає такому страховику довідку про обсяг належних йому коштів технічних резервів, видану страховиком, що ліквідується. У разі коли сума коштів технічних резервів, яка підлягає перерахуванню іншому страховику, не досягає встановленого Уповноваженим органом розміру мінімальної суми пенсійних накопичень, страхувальник (у разі його смерті - спадкоємець) має право отримати належні йому кошти як пенсійну виплату, що здійснюється одноразово.
Стаття 77. Особливості здійснення тимчасової адміністрації страховика
1. Уповноважений орган призначає тимчасову адміністрацію страховика на підставах та в порядку, визначених Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Тимчасова адміністрація може бути призначена не залежно від наявності на момент її призначення ліцензій на здійснення страхової діяльності. Тимчасова адміністрація не може бути призначена після виключення страховика з державного реєстру фінансових установ.
2. Тимчасовий адміністратор у своїй діяльності керується цим Законом, Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, іншими законодавчими актами.
3. Тимчасовий адміністратор несе відповідальність за шкоду, завдану внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, допущених у зв‘язку із виконанням своїх обов’язків та повноважень у процесі діяльності тимчасової адміністрації з управління страховиком, згідно з законодавством.
4. Рішення Уповноваженого органу про призначення тимчасової адміністрації страховика має містити:
1) найменування страховика та його місце знаходження;
2) обґрунтування рішення про призначення тимчасової адміністрації;
3) прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, яка виконуватиме функції тимчасового адміністратора;
4) завдання тимчасової адміністрації;
5) початок діяльності тимчасової адміністрації та строк, на який призначається тимчасова адміністрація;
6) припис керівництву страховика щодо якого призначається тимчасова адміністрація про підготовку звіту про свою роботу, декларації про доходи та відомостей про наявність власності та подання даних документів до тимчасової адміністрації;
7) періодичність звітування тимчасового адміністратора перед Уповноваженим органом.
5. З дати початку здійснення тимчасовою адміністрацією своїх обов’язків і на весь строк її повноважень:
1) припиняються права акціонерів страховика щодо користування і розпорядження акціями, емітентом яких є цей страховик;
2) припиняються повноваження органів управління і контролю страховика та його керівництво відсторонюється від управління страховиком;
3) всі повноваження з управління страховиком, а також права акціонерів страховика щодо користування акціями, емітентом яких є цей страховик, переходять до тимчасової адміністрації;
4) всі правочини, здійснені від імені та за рахунок страховика після дати початку здійснення тимчасовою адміністрацією своїх обов’язків, в тому числі укладені договори страхування, без відома та письмової згоди тимчасової адміністрації, визнаються нікчемними.
6. Тимчасовий адміністратор має права та обов’язки, встановлені цим Законом та іншими законодавчими актами.
Тимчасовий адміністратор має право:
1) ініціювати перед учасниками страховика скликання позачергових зборів органу управління страховика в порядку, встановленому установчими документами;
2) брати участь у роботі загальних зборів акціонерів страховика;
3) здійснювати керівництво страховиком та контролювати його діяльність, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану страховика або, за необхідності, підготувати страховика до реорганізації з метою забезпечення інтересів споживачів страхових послуг та інших кредиторів;
4) з додержанням вимог законодавства України про працю звільнити чи перевести на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників страховика, переглянути їх службові (посадові) обов'язки, змінити розмір їх заробітної плати;
5) продовжувати або припиняти будь-які операції страховика;
6) підписувати договори та документи, приймати рішення від імені страховика;
7) за погодженням з Уповноваженим органом під час здійснення заходів, передбачених планом фінансового оздоровлення страховика, прийняти рішення про зменшення статутного капіталу страховика;
8) повністю або частково призупинити на період здійснення тимчасової адміністрації виконання зобов'язань страховика за укладеними з ним договорами страхування;
9) передавати договори страхування (частину або в повному обсязі) іншому страховику (страховикам) в порядку, встановленому Уповноваженим органом щодо передачі страхового портфеля.
7. Тимчасовий адміністратор вживає заходів, передбачених планом фінансового оздоровлення страховика, в тому числі щодо відступлення права вимоги, переведення боргу чи реорганізації страховика, без отримання згоди акціонерів, страхувальників, кредиторів страховика, при цьому інформуючи їх про здійснені заходи у випадках, передбачених рішеннями Уповноваженого органу та іншими актами законодавства.
Акціонери, страхувальники, кредитори страховика не мають права вимагати припинення або дострокового виконання зобов'язань страховика та відшкодування їм збитків при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення страховика.
8. Протягом дії тимчасової адміністрації тимчасовий адміністратор зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) страховиком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації страховика, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною дев’ятою цієї статті.
9. Правочини (у тому числі договори) страховика можуть бути визнані судом недійсними з таких підстав:
страховик безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
страховик виконав майнові зобов’язання раніше встановленого строку;
страховик до дня запровадження тимчасової адміністрації взяв на себе зобов’язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
страховик здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових;
страховик прийняв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог.
10. Протягом строку повноважень тимчасової адміністрації контроль за її діяльністю здійснює Уповноважений орган.
11. Уповноважений орган погоджує основні напрямки діяльності на період здійснення тимчасової адміністрації страховика;
12. Уповноважений орган має право:
1) вимагати надання інформації про діяльність тимчасової адміністрації та страховика;
2) прийняти рішення про дострокове завершення тимчасової адміністрації страховика.
11. Тимчасова адміністрація страховика припиняється в разі:
1) закінчення встановленого Уповноваженим органом строку здійснення тимчасової адміністрації;
2) прийняття Уповноваженим органом рішення про дострокове припинення діяльності тимчасової адміністрації;
3) усунення тимчасового адміністратора відповідно до рішення Уповноваженого органу.
13. У разі дострокового припинення діяльності тимчасової адміністрації у зв’язку з оздоровленням фінансового стану страховика обмеження щодо його діяльності, які були встановлені на час здійснення тимчасової адміністрації, скасовуються.
14. У разі ліквідації страховика в судовому порядку з ініціативи Уповноваженого органу або внаслідок процедури банкрутства діяльність тимчасової адміністрації триває до призначення ліквідатора.
15. Тимчасова адміністрація передає документи і майно страховика ліквідатору в термін не більше одного місяця та в порядку і в обсягах, встановлених Уповноваженим органом, надає інформацію до фонду гарантування страхових виплат, якщо страховик є учасником цього фонду.
Розділ VІI. Діяльність страхових посередників
Стаття 78. Посередницька діяльність у сфері страхування
1. Посередницьку діяльність у сфері страхуванні можуть провадити лише такі суб’єкти:
1) страхові агенти;
2) страхові агентства, які внесені до Державного реєстру страхових посередників;
2) страхові брокери, які внесені до Державного реєстру страхових посередників;
3) страхові та/або перестрахові брокери – нерезиденти, які в установленому порядку повідомили про намір здійснювати діяльність на території України.
2. Надання консультацій, виконання інших підготовчих робіт для укладення договорів страхування та/або перестрахування або укладення таких договорів та допомоги в адмініструванні та виконанні таких договорів, зокрема участь у розслідуванні в разі настання страхового випадку та врегулюванні збитків, що здійснюються страховиком або працівниками страховика, не вважається посередницькою діяльністю.
3. Посередницька діяльність у страхування провадиться відповідно до договору.
У договорі, що укладається страховим посередником та страховиком, визначаються дії, які належить учинити страховому посереднику.
Інформація про брокерів-нерезидентів, повинна бути розміщена на офіційній веб-сторінці Уповноваженого органу.
5. Посередницька діяльність з укладення договорів страхування із страховиками-нерезидентами провадиться відповідно до порядку та вимог, установлених Уповноваженим органом з урахуванням вимог статті 48 цього Закону.
6. Сплачена страхувальником страховому посереднику страхова премія вважаються такою, що є сплаченою страховику, а перерахована страховиком страховому посереднику страхова виплата або викупна сума, не вважаються сплаченими особі, визначеній в договорі страхування, до моменту фактичного їх отримання такою особою.
Стаття 79. Найменування страхового посередника
1. Особа, яка не є страховим посередником, не має права використовувати у своїй назві, рекламі або іншій діяльності українською або іноземною мовами слова «страховий посередник» або похідні від них.
2. Особа, яка не є страховим агентством, не має права використовувати у своїй назві, рекламі або іншій діяльності українською або іноземною мовами слова «страхове агентство» або похідні від них.
3. Особа, яка не є страховим брокером або страховим/перестраховим брокером-нерезидентом, не має права використовувати у своїй назві, рекламі або іншій діяльності українською або іноземною мовами слова «страховий брокер», «перестраховий брокер» або похідні від них.
4. Особа, яка не є страховим агентом, не має права використовувати у своїй назві, рекламі або іншій діяльності українською або іноземною мовами слова «страховий агент» або похідні від них.
5. Не допускається використання найменувань, які тотожні до вже існуючих найменувань страхових посередників чи подібні такою мірою, що це може призвести до помилки у сприйнятті.
Стаття 80. Вимоги до страхового брокера, страхового агентства
1. Керівник страхового брокера, страхового агентства, особа, що його заміщує, страховий брокер, який є фізичною особою - підприємцем, повинні відповідати таким вимогам:
1) бути дієздатними;
2) мати вищу освіту або досвід діяльності у сфері страхування (перестрахування) не менш ніж 2 роки;
3) не мати не погашеної або не знятої в установленому законом порядку судимості за умисні злочини у сфері господарської та службової діяльності;
4) протягом останніх п’яти років не бути керівником або головним бухгалтером юридичних осіб, визнаних банкрутами або підданих процедурі примусової ліквідації у період перебування цих осіб на таких посадах;
2. Керівник страхового брокера, страхового агентства або його працівник, визначений відповідальним за провадження посередницької діяльності у страхуванні, страховий брокер, який є фізичною особою-підприємцем, мають відповідати кваліфікаційним вимогам установленим Уповноваженим органом, зобов‘язані проходити навчання та скласти іспит відповідно до вимог Уповноваженого органу, що підтверджується свідоцтвом установленого зразка про отримання освіти на рівні вимог до підвищення кваліфікації.
3. Страховий брокер, страхове агентство повинні проводити навчання для своїх працівників у порядку, встановленому страховим брокером, страховим агентством.
Стаття 81. Включення до Державного реєстру страхових посередників
1. Для включення до Державного реєстру страхових посередників заявник повинен подати Уповноваженому органу документи, перелік та форми яких визначені Уповноваженим органом.
2. Уповноважений орган розглядає заяву на включення до Державного реєстру страхових посередників протягом 30 днів з дня її отримання та зобов’язаний повідомити заявника про прийняте рішення протягом 5 робочих днів з моменту його прийняття.
3. Заява про внесення інформації до Державного реєстру страхових посередників може бути залишена без розгляду, якщо:
1) заява та документи, що подаються до неї, не містять підпису або підписані особою, яка не мала на це таких повноважень;
2) заявником подані документи не в повному обсязі;
4. Рішення про залишення заяви про внесення інформації до Державного реєстру страхових посередників без розгляду приймається уповноваженою особою Уповноваженого органу протягом п‘ятнадцяти робочих днів з дати подання заявником відповідної заяви. Повідомлення про залишення заяви без розгляду направляється заявнику протягом 5 робочих днів з дня прийняття такого рішення та містити підстави його прийняття.
5. Свідоцтво про включення до Державного реєстру страхових посередників видається Уповноваженим органом страховому брокеру, страховому агентству після його включення до Державного реєстру страхових посередників та надання страховим брокером, страховим агентством копії договору страхування професійної відповідальності.
6. Свідоцтво про включення до Державного реєстру страхових посередників оформлюється страховому брокеру, страховому агентству протягом семи робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.
Стаття 82. Підстави для відмови у включені до Державного реєстру страхових посередників
1. Підставами для відмови у включенні до Державного реєстру страхових посередників є:
1) невідповідність заявника вимогам цього розділу;
2) недостовірність інформації в документах, поданих заявником;
3) невідповідність поданих документів, що додаються до заяви, встановленим вимогам.
2. Повідомлення про відмову у включенні до Державного реєстру страхових посередників направляється заявнику протягом 5 робочих днів з дня прийняття відповідного рішення та містити підстави його прийняття.
Відмова у включенні до Державного реєстру страхових посередників може бути оскаржена заявником у суді.
Стаття 83. Повідомлення та звітність страхового брокера, страхового агентства
1. Страховий брокер, страхове агентство зобов’язані письмово повідомити Уповноважений орган про:
1) нові факти і обставини, які можуть вплинути на рішення Уповноваженого органу щодо включення страхового брокера, страхового агентства до Державного реєстру страхових посередників;
2) зміни, які стосуються відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.
Зазначене повідомлення повинно бути направлене страховим брокером протягом 10 робочих днів з дня настання фактів (обставин), зазначених у пункті 1 цієї частини або з дня внесення змін до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Копії документів, які підтверджують їх настання, додаються до відповідного письмового повідомлення.
2. Страхові брокери, страхові агентства повинні надавати Уповноваженому органу звітність у порядку та строки, встановлені Уповноваженим органом.
3. Страхові брокери, страхові агентства зобов’язані вчасно подавати на запит Уповноваженого органу повні, достовірні відомості і документи, іншу інформацію, необхідну для здійснення державного нагляду.
Стаття 84. Підстави для виключення з Державного реєстру страхових посередників
1. Уповноважений орган може виключити страхового брокера, страхове агентство з Державного реєстру страхових посередників у таких випадках:
1) страховим брокером, страховим агентством надані недостовірні відомості, на підставі яких його було включено до Державного реєстру страхових посередників;
2) страховий брокер, страхове агентство припинили надавати звітність більш ніж за два звітних періоди;
3) страховий брокер, страхове агентство не дотримуються умов провадження діяльності як страховий брокер, страхове агентство;
4) страховий брокер, страхове агентство підпадають під процедуру банкрутства або ліквідації;
5) при грубому та систематичному порушенні страховим брокером, страховим агентством законодавства щодо провадження посередницької діяльності у страхуванні;
6) за заявою страхового брокера, страхового агентства;
7) у разі ліквідації страхового-брокера – юридичної особи, страхового агентства;
8) у разі смерті страхового брокера - фізичної особи – підприємця;
9) страховим брокером, страховим агентством не отримано свідоцтво про включення до Державного реєстру страхових посередників протягом 45 календарних днів з дня прийняття відповідного рішення.
10) наявні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності страхового брокера.
2. З моменту виключення з Державного реєстру страхових посередників страховий брокер, страхове агентство не має право вчиняти як страховий брокер, страхове агентство будь-які дії з посередницької діяльності у страхуванні. Страховий брокер, страхове агентство зобов’язані повернути свідоцтво про включення до Державного реєстру страхових посередників, видане Уповноваженим органом, протягом 7 календарних днів з дня отримання повідомлення про його виключення.
Стаття 85. Вимоги до порядку провадження посередницької діяльності страхового брокера, страхового агентства
1. Під час провадження посередницької діяльності страховий брокер, страхове агентство зобов’язані дотримуватися таких вимог:
1) володіти інформацією, необхідною для укладення договору страхування (перестрахування), у тому числі про наявність необхідних ліцензій, розміри страхових тарифів та умови страхування (перестрахування), які пропонуються страховиками (перестраховиками);
2) мати чинний договір страхування професійної відповідальності страхового брокера, страхового агентства на страхову суму не менше 5 млн. гривень стосовно кожного страхового випадку або 10 млн. гривень стосовно всіх страхових випадків;
3) повідомити клієнта про страховиків, від яких страховий брокер, страхове агентство отримує винагороду у разі, якщо страховий брокер, страхове агентство пропонує клієнтові послуги таких страховиків;
4) протягом місяця з дня зміни свого місцезнаходження повідомляти страхувальника (перестрахувальника) з яким страховий брокер уклав договір щодо відповідних змін.
2. Інформація, що надається страховим брокером, страховим агентством клієнтові:
1) викладається чітко і зрозуміло;
2) у випадках, передбачених законодавством, або на вимогу клієнта подається в письмовій формі;
3) викладається українською та/або будь-якою іншою мовою, що погоджена сторонами.
У разі укладення договору з клієнтом страховий брокер повинен подати клієнтові обґрунтовану інформацію в письмовій формі щодо причин, на основі яких він рекомендує укладати договір страхування саме із цим страховиком.
3. Страхові брокери, страхові агентства мають право отримувати страхові (перестрахові) премії від страхувальників (перестрахувальників) у разі, якщо такі страхові брокери, страхові агентства мають окремі поточні рахунки:
1) для провадження господарської діяльності;
2) для перерахування страхових (перестрахових) премій і страхових (перестрахових) виплат та інших платежів, що пов’язані з виконанням договору страхування (перестрахування). Перерахування з такого рахунку можуть здійснюватись виключно на користь страховика, страховика-нерезидента, перестрахувальника, головного офісу представництва брокера-нерезидента, страхувальника та/або вигодонабувача, за виключенням частини страхової (перестрахової) премії у розмірі винагороди за здійснення страхового посередництва, яка може бути перерахована на поточний рахунок страхового брокера, агентства, призначений для провадження господарської діяльності.
4. Грошові кошти, що надійшли на рахунок страхового брокера, страхового агентства для перерахування страхових (перестрахових) премій і страхових (перестрахових) виплат та інших платежів, пов’язаних з виконанням договору страхування (перестрахування), не можуть бути предметом накладення арешту і не повинні включатися у перелік майна страхового брокера, страхового агентства, щодо якого ініційовано процедуру банкрутства.
У разі визнання господарським судом юридичної особи - страхового брокера, страхового агентства або страхового брокера фізичної особи-підприємця банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, грошові кошти з рахунку страхового брокера, страхового агентства для перерахування страхових (перестрахових) премій і страхових (перестрахових) виплат та інших платежів використовуються у такому порядку:
в першу чергу - вимоги щодо перерахування страхових (перестрахових) платежів (відшкодувань) за договорами обов'язкового особистого страхування;
в другу чергу - вимоги щодо перерахування страхових (перестрахових) платежів (відшкодувань) за іншими договорами обов'язкового страхування;
в третю чергу - вимоги щодо перерахування страхових (перестрахових) платежів (відшкодувань) інших кредиторів.
5. Страховий брокер, страхове агентство повинні подати в обслуговуючий банк платіжне доручення на перерахування страхових премій, що надійшли від страхувальника, страховику - резиденту у відповідності до договору щодо надання посередницьких послуг у страхуванні, у строк, передбачений таким договором, який не повинен перевищувати десяти робочих днів.
6. Забороняється отримання страховим брокером, винагороди одночасно від страхувальника та страховика, з яким укладається договір таким страхувальником, за винятком випадків отримання письмової згоди страхувальника.
Стаття 86. Вимоги до порядку провадження посередницької діяльності страхових агентів
1. Страховик зобов’язаний укласти зі своїм страховим агентом договір, який має містити:
1) сферу діяльності страхового агента із зазначенням класів страхування;
2) розмір максимальної страхової суми, на яку страховий агент може укладати договір страхування (у разі встановлення такого обмеження);
3) обсяг повноважень страхового агента.
2. Особа, засуджена за навмисні злочини проти власності, господарські і посадові злочини, не може бути керівником страхового агенту, який є юридичною особою, страховим агентом – фізичною особою та фізичною особою-підприємцем.
3. Під час провадження посередницької діяльності страховий агент зобов’язаний дотримуватися таких вимог:
1) володіти інформацією, необхідною для укладення договору страхування, у тому числі про наявність необхідних ліцензій, розміри страхових тарифів та умови страхування, які пропонуються страховиками;
2) повідомити клієнта про страховиків, від імені яких страховий агент здійснює посередницьку діяльність, та на вимогу клієнта надати документи, що підтверджують повноваження страхового агента;
3) надавати клієнту інформацію, передбачену цим Законом та договором.
4. Інформація, що надається клієнтові:
1) викладається чітко і зрозуміло;
2) у випадках, передбачених законодавством, або на вимогу клієнта подається в письмовій формі;
3) викладається українською та/або будь-якою іншою мовою, що погоджена сторонами, з обов’язковим перекладом на українську мову.
5. Страховому агенту забороняється пропонувати клієнтам схожі за змістом (конкуруючі) страхові продукти більше ніж від одного страховика.
6. Вимоги частини п’ятої цієї статті не застосовуються, якщо виконуються всі такі умови:
1) договір страхування, укладення або виконання якого становить предмет страхового посередництва, вимагає знань лише про страхове покриття, що пропонується, і не є договором, що належить до класів страхування життя або цивільної відповідальності;
2) діяльність в сфері страхового посередництва не є основною діяльністю особи;
3) договір страхування, укладення або виконання якого становить предмет страхового посередництва, укладається як доповнення до товарів, що пропонує особа, або послуг, які вона надає, і покриває наступні ризики:
а) пошкодження, знищення або втрату товарів;
б) пошкодження, знищення або втрату багажу, а також інші ризики, пов’язані з послугами подорожуючим, які пропонуються особою, у тому числі ті, що охоплюються страхуванням життя або страхуванням відповідальності.
в) розмір страхової премії, що страхувальник зобов‘язаний сплатити відповідно до умов договору страхування протягом одного календарного року, не перевищує 5000 гривень;
г) термін дії договору страхування не перевищує 5 років.
Страховий агент, який пропонує договір страхування, укладення або виконання якого становить предмет страхового посередництва, як доповнення до товарів, що пропонує особа, або послуг, які вона надає, зобов‘язаний пропонувати особі, яка має потребу у страхуванні, аналогічні страхові послуги не менш як двох страховиків (за наявності такої кількості страховиків, що надають послуги за таким класом страхування).
7. Страхові агенти - юридичні особи та фізичні особи-підприємці мають право отримувати на свій рахунок страхові премії від страхувальників.
Страховий агент - юридична особа може залучати за цивільно-правовими договорами фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців з метою здійснення всіх чи частини функцій страхового посередництва за договором зі страховиком. Таке право страхового агента-юридичної особи має бути прямо передбачено в договорі зі страховиком. При цьому фізичні особи, фізичні особи-підприємці, які залучаються за цивільно-правовими договорами, мають відповідати вимогам частини п’ятої цієї статті.
9. Страховик зобов’язаний забезпечити можливість будь-якій особі на підставі відповідного запиту отримати через свою веб-сторінку інформацію щодо страхового агента, з яким укладений відповідний договір.
Інформація повинна містити: прізвище, ім’я, ім‘я-по батькові страхового агента або повна назва юридичної особи; реквізити договору щодо надання посередницьких послуг та термін його дії.
Така можливість повинна забезпечуватись за запитом що, містить:
прізвище, ім’я, по-батькові для страхового агента - фізичної особи;
повну назву або код ЄДРПОУ для страхового агента - юридичної особи або реквізити документа, що підтверджують повноваження страхового агента.
Можливість отримання інформації щодо страхового агента провинна бути забезпечена протягом 3 років з дня припинення договору щодо надання посередницьких послуг.
Можливість отримання інформації, передбаченої абзацом другим цієї частини, із зазначенням страховиків, з якими відповідним страховим агентом укладено договори про надання посередницьких послуг, може також забезпечуватись за запитом, передбаченим абзацом третім цієї частини, об’єднаннями страховиків, у разі прийняття його членами відповідного рішення.
10. Страховик зобов’язаний здійснювати контроль за діяльністю своїх страхових агентів. Страховик несе відповідальність за шкоду завдану страхувальнику внаслідок надання страховим агентом послуг від імені цього страховика, у зв’язку із здійснення останнім страхового посередництва, надання недостовірної інформації, а також ненадання інформації у обсязі, передбаченому законом.
11. Страховики повинні забезпечити навчання страхових агентів відповідно до страхових продуктів, які пропонуються страховими агентами клієнтам.
Стаття 87. Умови надання інформації споживачам страхових послуг
1. Перед укладанням договору страхування, страхові посередники зобов’язані забезпечити особу, яка має намір укласти договір страхування такою інформацією:
1) ім’я та адреса, назва, місцезнаходження страхового посередника;
2) вказати реєстр, до якого включений страховий посередник і спосіб, у який така інформація може бути підтвердженою;
3) володіння прямо або через пов’язану особу більш, ніж 10 % права голосу на загальних зборах або в статутному капіталі страховика;
4) володіння страховиком або контролюючою компанією, в якою страховик володіє прямо чи через пов’язаних осіб, акціями або представляє більш 10% прав голосу на загальних зборах, статутним капіталом страхового посередника;
5) процедура оскарження дій страхового посередника.
2. Додатково до інформації передбаченої частиною першою цієї статті страхові брокери зобов’язані повідомити про страхову суму, на яку застрахована його професійна відповідальність, та найменування відповідного страховика.
3. Перед укладанням конкретного договору страхування, страхові посередники зобов’язані на підставі інформації, отриманої від споживача страхових послуг визначити його вимоги і потреби та підстави для надання поради споживачу страхових послуг щодо страхування.
4. Вимоги, встановлені у частинах першій – третій цієї статті, не застосовуються при укладанні договорів перестрахування.
Розділ VІІI. Актуарна діяльність
Стаття 88. Загальні положення щодо актуарної функції
1. Страховик повинен забезпечити виконання актуарної функції з метою:
координації розрахунку технічних резервів;
гарантування відповідності використаних методологій і основних моделей, а також припущень у розрахунку технічних резервів;
оцінки достатності і якості даних, що використовуються для розрахунку технічних резервів;
порівняння найкращих оцінок з практичними результатами;
інформування керівництва щодо надійності та адекватності розрахунку технічних резервів;
висловлення думки щодо загальної політики андеррайтингу;
висловлення думки щодо адекватності заходів у сфері перестрахування;
сприяння ефективній реалізації системи управління ризиками.
2.Актуарна функція виконується особами, які мають достатній обсяг знань у галузі актуарної і фінансової математики і які можуть продемонструвати належний досвід та відповідність професійним та іншим стандартам.
3. Повноваження актуаріїв визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу.
Стаття 89. Реєстр актуаріїв, які відповідають вимогам до осіб, які можуть виконувати обов’язки відповідального актуарія,
1. Уповноважений орган веде реєстр актуаріїв, які відповідають вимогам до осіб, які можуть виконувати обов’язки відповідального актуарія (далі – реєстр актуаріїв), та видає їм відповідні свідоцтва.
2. Порядок внесення інформації до реєстру актуаріїв, які відповідають вимогам до осіб, які можуть виконувати обов’язки відповідального актуарія, та вимоги, яким мають відповідати особи для внесення до цього реєстру, встановлюються Уповноваженим органом.
3. Рішення про внесення особи до реєстру актуаріїв (або виключення з реєстру) оприлюднюється Уповноваженим органом на своїй офіційній веб-сторінці.
Стаття 90. Відповідальний актуарій
1. Для виконання функцій відповідального актуарія, визначених цим Законом, страховик повинен мати у своєму штаті відповідального актуарія, або укласти договір про надання послуг з таким актуарієм, який відповідає вимогам частини другої цієї статті та/або юридичною особою, яка надає послуги з актуарних розрахунків та має в штаті осіб, які перебувають в реєстрі актуаріїв.
2. Відповідальний актуарій має відповідати таким вимогам:
перебувати в реєстрі актуаріїв;
бути членом Уповноваженого об’єднання актуаріїв.
У разі виключення особи з реєстру актуаріїв або з Уповноваженого об’єднання актуаріїв, страховик повинен не пізніше 45 календарних днів провести її заміну на відповідального актуарія, що відповідає вимогам цієї частини.
3. Відповідальний актуарій страховика не може одночасно займати посаду голови виконавчого органу, фінансового директора та головного бухгалтера цього страховика.
4. Страховик подає Уповноваженому органу відомості про визначеного нею відповідального актуарія у письмовій формі не пізніше 10 робочих днів з дати такого визначення. У разі, якщо особа припиняє виконувати обов’язки відповідального актуарія, страховик повинен не пізніше 45 календарних днів з дати такого припинення визначити іншого відповідального актуарія та повідомити про це Уповноважений орган протягом 10 робочих днів з дати його визначення.
У разі порушення страховиком обов'язку щодо визначення відповідального актуарія Уповноважений орган має право визначити за рахунок такого страховика відповідального актуарія на строк, що не перевищує шести місяців.
5. До обов'язків відповідального актуарія належить:
перевірка адекватності розміру страхових тарифів і премій, показників збитковості;
здійснення розрахунку розміру мінімального, нормативного та наявного регулятивного капіталу;
підтвердження методів формування технічних резервів та їх розрахунок;
подання рекомендацій щодо адекватності оцінки ризиків, інвестиційної політики, статистичних висновків;
проведення та засвідчення стрес-тестування фінансового стану страховика;
засвідчення адекватності прийнятої страховиком програми перестрахування в частині, що стосується управління ризиками, прийнятими на страхування;
оцінка адекватності функціонування запровадженої страховиком системи управління ризиками в частині, що стосується управління ризиками, прийнятими на страхування;
підготовка актуарного звіту.
6. Відповідальний актуарій складає обов'язковий щорічний актуарний звіт, вимоги до змісту і порядку подання якого встановлюються Уповноваженим органом.
Актуарний звіт та рекомендації з питань, зазначених у частині п’ятій цієї статті, подається відповідальним актуарієм наглядовій раді та виконавчому органу страховика.
Актуарний звіт є невід'ємною частиною річної звітності страховика, яка подається Уповноваженому органу.
7. Страховик на вимогу відповідального актуарія зобов'язаний надати усі наявні документи і відомості, необхідні відповідальному актуарію для виконання своїх обов’язків.
Страховик несе відповідальність за повноту і достовірність інформації в документах і відомостях, наданих ним відповідальному актуарію.
8. Відповідальний актуарій інформує виконавчий орган та наглядову раду страховика про виявлення під час виконання ним обов’язків, передбачених частиною шостою цієї статті, фактів, що свідчать про порушення законодавства у сфері страхування.
Стаття 91. Відповідальність відповідального актуарія
1. Відповідальний актуарій несе персональну відповідальність за неналежне виконання посвідчених ним актуарних розрахунків та підготовку актуарних звітів.
2. Уповноважений орган має право застосувати заходи впливу до відповідального актуарія на підставі:
виявлення фактів невиконання відповідальним актуарієм протягом останніх 12 календарних місяців обов’язків, передбачених частинами п’ятою, шостою та восьмою статті 90 цього Закону;
виявлення суттєвих помилок при виконанні відповідальним актуарієм своїх обов’язків або фактів проведення актуарних розрахунків низької якості, що призвело до суттєвого викривлення інформації, що подається до Уповноваженого органу, щодо виконання страховиком вимог до платоспроможності страховика;
розголошення або передачі третім особам (крім надання у порядку, встановленому цим Законом, інформації Уповноваженому органу) конфіденційної інформації, отриманої в ході виконання своїх обов’язків;
набрання вироком суду законної сили про притягнення особи, яка є відповідальним актуарієм до кримінальної відповідальності за скоєння злочину у сфері господарської діяльності.
Стаття 92. Професійні об'єднання актуаріїв
1. Актуарії мають право об'єднуватися в громадські організації за професійною ознакою (далі - об’єднання актуаріїв) для координації своєї діяльності, виконання спільних програм та забезпечення захисту інтересів своїх членів, якщо такі об'єднання не суперечать законодавству.
Об'єднання актуаріїв діє на підставі статуту, який затверджується рішенням зборів актуаріїв, і набуває статусу юридичної особи після його державної реєстрації.
2. За рішенням Уповноваженого органу одному з об'єднань актуаріїв може бути надано статус Уповноваженого об'єднання актуаріїв та делеговано частину повноважень.
При визначенні Уповноваженого об'єднання актуаріїв Уповноважений орган надає перевагу тому об'єднанню актуаріїв, яке є членом Міжнародної Асоціації Актуаріїв та має найбільшу кількість актуаріїв.
Уповноважене професійне об'єднання актуаріїв є неприбутковою організацією.
Статут та внутрішні положення Уповноваженого об'єднання актуаріїв, підлягають погодженню з Уповноваженим органом.
Уповноважений орган проводить моніторинг виконання делегованих ним Уповноваженому об'єднанню актуаріїв функцій і в разі потреби має право припиняти або відкликати відповідні повноваження та позбавити об'єднання актуаріїв статусу Уповноваженого об'єднання актуаріїв.
Розділ ІХ. Державний нагляд за страховою діяльністю.
Стаття 93. Державне регулювання та нагляд у сфері страхування
1. Державний нагляд за страховою (перестраховою) і посередницькою діяльністю у сфері страхування здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.
2. Основними завданнями Уповноваженого органу є:
1) розроблення стратегії розвитку страхового ринку та реалізація державної політики щодо функціонування ринку послуг у сфері страхування;
2) здійснення державного регулювання у сфері страхування та нагляду за дотриманням законодавства в зазначеній сфері;
3) захист прав споживачів у страхуванні та посередницькій діяльності у страхуванні;
4) узагальнення практики застосування законодавства з питань страхування (перестрахування) та посередницької діяльності у страхуванні (перестрахуванні) на страховому ринку, розроблення пропозицій щодо забезпечення розвитку і вдосконалення законодавства у сфері страхування;
5) розроблення і затвердження нормативно-правових актів у сфері страхування.
3. Уповноважений орган здійснює нагляд за страховиками, які входять до фінансових груп, на консолідованій основі.
Стаття 94. Повноваження Уповноваженого органу
1. Уповноважений орган у межах своєї компетенції:
1) узагальнює практику у сфері страхування, розробляє і подає в установленому порядку пропозиції щодо забезпечення розвитку і вдосконалення законодавства у сфері страхування, надає рекомендації із зазначених питань;
2) розробляє і затверджує нормативно-правові акти у сфері страхування, контролює їх виконання;
3) здійснює реєстрацію страховиків (перестраховиків) і веде реєстр страховиків (перестраховиків) як складову частину державного реєстру фінансових установ;
4) визначає порядок реєстрації страхових брокерів, за виключенням страхових (перестрахових) брокерів-нерезидентів, веде їх реєстр;
5) здійснює перевірку і аналіз дотримання вимог цього Закону щодо систем управління страховика, включаючи оцінку страховиком своїх власних ризиків і платоспроможності;
6) встановлює пруденційні нормативи, правила формування, ведення обліку і розміщення коштів технічних резервів, здійснює контроль за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними зобов’язань за договорами страхування (перестрахування);
7) проводить виїзні та безвиїзні перевірки страховиків (перестраховиків), страхових брокерів щодо правильності застосування ними законодавства у сфері страхування та достовірності їх звітності;
8) встановлює кваліфікаційні та інші вимоги до осіб, які можуть виконувати обов’язки відповідального актуарія, видає їм відповідні свідоцтва, здійснює методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків, веде реєстр актуаріїв;
9) встановлює вимоги до аудиторських фірм, які можуть проводити додаткові аудиторські перевірки страховиків (перестраховиків);
10) встановлює порядок проведення оцінки ділової репутації та критерії задовільного фінансового стану осіб, що мають істотну участь у статутному капіталі страховика;
11) встановлює порядок запровадження та діяльності служби внутрішнього аудиту страховиків;
12) встановлює вимоги до джерел походження коштів, за рахунок яких формується статутний капітал страховиків;
13) організовує і координує у визначеному законодавством порядку навчання, підготовку і перепідготовку кадрів на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхування;
14) встановлює професійні вимоги до керівників страховиків та осіб, які їх заступають, головних бухгалтерів (головного бухгалтера, який очолює створену бухгалтерську службу у страховику, штатного бухгалтера страховика, якщо у страховику не створено бухгалтерську службу на чолі з головним бухгалтером, особи, яка його заступає, або особи, на яку покладено ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку, як-то: позаштатний спеціаліст з бухгалтерського обліку, зареєстрований як фізична особа - підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, та спеціаліст з бухгалтерського обліку централізованої бухгалтерії або аудиторської фірми), та керівників служби внутрішнього аудиту страховиків та може вимагати звільнення з посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам для зайняття відповідних посад;
15) встановлює вимоги до програмного забезпечення страховиків, пов'язаного із здійсненням страхування;
16) встановлює порядок розкриття інформації відповідно до закону, подання звітності учасниками страхового ринку, показники та періодичність подання звітності, правила підготовки, подання та обробки даних щодо провадження діяльності страховиками (перестраховиками), страховими брокерами, власників істотної участі страховиків, здійснює контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками страхового ринку, які є об’єктами нагляду;
17) має право одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;
18) проводить аналіз дотримання законодавства об’єднаннями страховиків, які набули статусу саморегулівних організацій;
19) здійснює моніторинг руху капіталу в Україну та за її межі через страховий ринок;
20) надсилає учасникам страхового ринку, які є об’єктами нагляду, обов’язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері страхування та вимагає подання необхідних документів;
21) надсилає страховикам обов’язкові для виконання розпорядження, які містять попереджувальні заходи для гарантування відповідності діяльності страховика вимогам законодавства у сфері страхування;
22) надсилає страховикам обов’язкові для виконання розпорядження щодо проведення додаткового стрес-тестування, у випадку, якщо страховик не реагує належним чином на результати стрес-тестування. З метою здійснення заходів таким страховиком щодо проведення більш обачливої діяльності, в тому числі збільшити капітал, посилити засоби контролю, внести зміни до бізнес-плану;
23) встановлює вимоги до застосування страховиком стрес-тестування;
24) оцінює відповідність проведеного страховиком стрес-тестування встановленим Уповноваженим органом вимогам;
25) у разі порушення законодавства у сфері страхування вживає заходи впливу та накладає адміністративні стягнення відповідно до закону, приймає рішення про виключення страховиків з Державного реєстру фінансових установ, страхових брокерів з реєстру страхових брокерів, актуаріїв – з реєстру актуаріїв і аудиторів — з реєстру аудиторів та аудиторських фірм, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ;
26) звертається до суду з позовами (заявами) у зв’язку з порушенням законодавства у сфері страхування, в тому числі з позовом про скасування державної реєстрації страховика або страхового посередника у випадках, передбачених законом;
27) надсилає матеріали до правоохоронних органів стосовно фактів, які містять ознаки правопорушень, здійснення заходів впливу щодо яких не входить до компетенції Уповноваженого органу;
28) надсилає матеріали до органів Антимонопольного комітету в разі виявлення фактів, що містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
29) установлює порядок та умови видачі кредитів страхувальникам, які уклали договори, що належать до класів страхування життя;
30) установлює вимоги до ведення обліку договорів страхування (перестрахування) і вимог (заяв) страхувальників (перестрахувальників) щодо здійснення страхової виплати;
31) здійснює контроль за дотриманням страховиками (перестраховиками), страховими посередниками законодавства під час укладання договорів страхування (перестрахування) та інших видів договорів для забезпечення виконання страхових (перестрахових) зобов’язань;
32) видає дозвіл на реорганізацію страховика, передачу страхового портфеля та придбання чи збільшення істотної участі у страховика відповідно до цього Закону;
33) у випадках, передбачених законом, встановлює додаткові вимоги до регулятивного капіталу страховика;
34) визначає порядок ліцензування та ліквідації філій страховиків-нерезидентів, здійснення нагляду за їх діяльністю, а також застосування заходів впливу до них;
35) має право рекомендувати об’єктам нагляду припинити дії, які містять ознаки порушення законодавства у сфері страхування, усунення причин виникнення цих порушень, а у разі, якщо такі дії припинено, - щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих дій;
36) ініціює питання про ліквідацію страховика у випадках, передбачених цим Законом;
37) здійснює міжнародне співробітництво з питань регулювання та нагляду за страховою діяльністю.
38) має інші повноваження, встановлені законом
Стаття 95. Взаємовідносини страховика і держави
1. Страховик (перестраховик) не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава – за зобов’язаннями страховика (перестраховика).
2. Не допускається, якщо інше не передбачено законом, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов’язковість тощо) розмірів страхових премій, страхових тарифів і страхових сум (страхових виплат), умов укладення договорів страхування, взаємовідносин страховика і страхувальника.
Стаття 96. Гарантії прав та законних інтересів страховиків
1. Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків (перестраховиків), умов вільної конкуренції при здійсненні страхування (перестрахування).
2. Втручання в діяльність страховиків (перестраховиків) із боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов’язане з виконанням завдань, покладених на такі органи законодавством.
Стаття 97. Рекомендації Уповноваженого органу
1. Рекомендації об’єктам нагляду щодо припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства у сфері страхування та усунення причин виникнення цих порушень можуть надаватися Уповноваженим органом у разі, якщо порушення не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству. При цьому, на встановлений Уповноваженим органом період виконання рекомендацій щодо припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства у сфері страхування та усунення причин виникнення цих порушень, заходи впливу не застосовуються.
2. Рішення про надання рекомендацій щодо припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства у сфері страхування та усунення причин виникнення цих порушень, приймається уповноваженою посадовою особою, визначеною Уповноваженим органом.
Стаття 98. Порушення законодавства у сфері страхування
1. Порушеннями законодавства у сфері страхування є:
1) здійснення страхової діяльності без ліцензії;
2) здійснення страхової діяльності з порушенням вимог щодо провадження страхової діяльності, встановлених законом;
3) здійснення страхової діяльності без включення до державного реєстру фінансових установ;
4) невиконання рішень Уповноваженого органу або їх виконання не в повному обсязі;
5) здійснення учасниками страхового ринку (окрім страховиків (перестраховиків)), які є об’єктами нагляду, діяльності без наявності відповідних дозволів, ліцензій, реєстрації та/або свідоцтва;
6) укладання договорів доручення, надання довіреностей на виконання страхових операцій з недотриманням вимог частини восьмої статті 3 цього Закону;
7) недотримання вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;
8) недотримання пруденційних нормативів;
9) ненадання звітності Уповноваженому органу;
10) не опублікування звітності в засобах масової інформації;
11) порушення положень установчих документів щодо виключної діяльності;
12) набуття істотної участі чи контролю без дозволу Уповноваженого органу;
13) неподання інформації Уповноваженому органу про набуття чи відчуження частки у статутному капіталі страховика;
14) неподання, несвоєчасне подання або подання не в повному обсязі інформації, подання якої передбачено законодавством, або неподання, несвоєчасне надання або подання не в повному обсязі інформації на запит Уповноваженого органу;
15) подання недостовірної інформації Уповноваженому органу;
16) створення перешкод працівникам Уповноваженого органу у проведенні перевірок (інспекцій) та одержанні оригіналів чи завірених копій документів;
17) укладення договору з пов’язаною собою на умовах, що відрізняються від звичайних;
18) недотримання вимог щодо розміру регулятивного капіталу;
19) формування технічних резервів з порушенням порядку, визначеного законодавством; недостатня сума активів для представлення технічних резервів;
20) неподання звітності особою, яка володіє істотною участю чи контролем у страховику;
21) недотримання таємниці страхування;
22) ненадання страховиком страхувальнику інформації, надання якої передбачено законодавством;
23) укладення договору страхування з недотриманням вимог закону;
24) здійснення діяльності відокремленим підрозділом страховика без внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ;
25) недотримання вимог щодо порядку провадження посередницької діяльності страховими брокерами;
26) недотримання вимог щодо порядку провадження посередницької діяльності страховими агентами;
27) неподання інформації страховими брокерами відповідно до цього Закону;
28) проведення актуарних розрахунків, які містять суттєві помилки та/або ненадання зауважень за результатами оцінювання таких актуарних розрахунків, засвідчення Положення про формування технічних резервів, яке містить суттєві помилки;
29) проведення відповідальним актуарієм діяльності із порушенням вимог законодавства у сфері страхування;
30) розголошення або передача третім особам (крім Уповноваженого органу) конфіденційної інформації, отриманої в ході виконання обов’язків відповідального актуарія;
31) ненадання доступу зовнішньому аудиторові до інформації чи ненадання пояснень щодо інформації, яка необхідна йому для виконання професійних обов’язків;
32) подання зовнішнім аудитором звіту з недостовірною інформацією Уповноваженому органові;
33) здійснення страховим посередником діяльності з порушенням вимог закону;
34) здійснення іншими учасниками страхового ринку, які є об’єктами нагляду, діяльності з порушенням вимог закону.
Стаття 99. Заходи впливу
1. Порушення законодавства у сфері страхування тягне за собою адміністративну, кримінальну відповідальність та застосування Уповноваженим органом заходів впливу.
2. Уповноважений орган обирає та застосовує заходи впливу з урахуванням суспільної та економічної небезпеки порушення, тривалості, повторюваності порушення, наслідків порушення для споживачів, учасників ринку, інших суб’єктів, масовості порушення та результатів застосування заходів впливу за порушення.
3. Уповноважений орган може застосовувати до страховика, перестраховика, страхового посередника, інших учасників страхового ринку, які є об’єктами нагляду, такі заходи впливу:
1) зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;
2) вимагати скликання позачергових зборів учасників страховика (перестраховика);
3) накладати штрафи в розмірах, передбачених законом;
4) тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення страхової (перестрахової) діяльності, за наявності підстав, передбачених законом;
5) відсторонювати керівництво від управління страховиком (перестраховиком) та призначати тимчасову адміністрацію, у порядку та за наявності підстав, передбачених законом;
6) затверджувати план відновлення фінансової стабільності страховика (перестраховика).
5. Порядок застосування заходів впливу встановлюються законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу.
6. Рішення Уповноваженого органу про застосування заходів впливу у вигляді призначення тимчасової адміністрації є виконавчим документом.
Стаття 100. Адміністративна відповідальність посадових осіб об’єктів нагляду
1. Адміністративні стягнення за порушення законодавства у сфері страхування на посадових осіб об’єктів нагляду, накладаються відповідно до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів.
Стаття 101. Штрафи
1. Уповноважений орган накладає штрафи на страховиків та інших учасників страхового ринку, які є об’єктами нагляду.
2. За порушення, передбачені:
пунктами 1, 3, 5 та частини першої статті 98 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі від 1000 до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
пунктами 9, 10, 13-15, 20, 22, 24, 27, 31 і 32 частини першої статті 98 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі від 100 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у разі порушень страховими посередниками накладаються штрафи у розмірі від 50 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
пунктом 4 частини першої статті 98 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі від 100 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Рішення Уповноваженого органу про накладення штрафів може бути оскаржено в суді.
Стаття 102. Перевірка (інспекція) страховиків, страхових брокерів
1. Кожний страховик (перестраховик) та страховий брокер є об’єктом проведення перевірки (інспекції) посадовими особами Уповноваженого органу чи аудиторами, призначеними цим органом.
2. Перевірка (інспекція) страховика (перестраховика) проводиться з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій страховика (перестраховика), достовірності звітності страховика (перестраховика) і дотримання страховиком (перестраховиком) законодавства у сфері страхування, в тому числі нормативно-правових актів Уповноваженого органу.
3. Планова перевірка учасників страхового ринку, які є об’єктами нагляду, проводиться відповідно до плану, затвердженого Уповноваженим органом. Планова перевірка проводиться не частіше одного разу на рік. Планова перевірка проводиться за певний період діяльності об’єкта нагляду.
Про проведення планової перевірки об’єкт нагляду письмово повідомляється Уповноваженим органом не пізніше, ніж за 10 календарних днів до початку її проведення.
4. У ході перевірки страховика (перестраховика) Уповноважений орган має право перевіряти будь-яку звітність афілійованої особи страховика про взаємовідносини із страховиком з метою визначення впливу відносин з афілійованою особою на фінансовий стан страховика.
Стаття 103. Перевірка осіб, щодо яких Уповноважений орган має право провадити наглядову діяльність
1. Уповноважений орган має право проводити перевірку осіб, що є об’єктами нагляду, з метою дотримання законодавства у сфері страхування. Уповноважений орган має право вимагати від таких осіб подання будь-якої інформації, необхідної для проведення перевірки. Особи, які можуть бути об’єктом перевірки Уповноваженого органу, зобов’язані подавати Уповноваженому органові інформацію за запитом у визначений ним строк.
2. До осіб, які можуть бути об’єктом перевірки Уповноваженого органу, належать:
1) власник істотної участі страховика, якщо Уповноважений орган вважає, що він не відповідає вимогам, установленим цим Законом щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність страховика;
2) особа, що придбала істотну участь у страховику без письмового дозволу Уповноваженого органу.
Стаття 104. Оскарження рішень Уповноваженого органу
1. Страховик або інші особи мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Уповноваженого органу чи його посадових осіб, а також рішення тимчасового адміністратора та ліквідатора, їх дії чи бездіяльність.
2. При розгляді в суді справи, порушеної у зв’язку із застосуванням цього Закону проти Уповноваженого органу або його службовця, тимчасового адміністратора або ліквідатора тимчасовий адміністратор, ліквідатор або спеціаліст, призначений представляти або допомагати тимчасовому адміністратору або ліквідатору, несуть відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок рішень, дій або бездіяльності, що вчинені згідно з обов’язками та повноваженнями або в ході їх виконання в рамках тимчасової адміністрації або ліквідації страховика, якщо такі дії або бездіяльність були умисними
3. Шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки тимчасового адміністратора або ліквідатора, відшкодовується згідно із законодавством, нормативно-правовими актами Уповноваженого органу та відповідними договорами страхування відповідальності.
4. Оскарження або інший судовий розгляд, пов’язаний з оскарженням, не зупиняють рішення Уповноваженого органу про призначення тимчасової адміністрації, ліквідацію страховика, здійснення інших оскаржуваних заходів та прийняття рішень.
Розділ Х. Вимоги до платоспроможності страховика
Стаття 105. Вимоги до забезпечення платоспроможності страховика
1. Платоспроможність страховика забезпечується шляхом дотримання ним установлених частиною другою цієї статті вимог до платоспроможності, проведенням Уповноваженим органом оцінки їх дотримання та застосування Уповноваженим органом відповідних заходів у разі недотримання страховиком цих вимог.
2. Страховик зобов’язаний дотримуватися таких вимог до платоспроможності:
1) сформувати технічні резерви відповідно до вимог статті 106 цього Закону;
2) мати активи визначених цим Законом категорій для представлення технічних резервів в загальному розмірі не менше розміру технічних резервів відповідно до вимог статті 106 цього Закону;
3) мати наявний регулятивний капітал у розмірі не меншому, ніж достатній розмір наявного регулятивного капіталу відповідно до вимог частини сьомої цієї статті цього Закону;
4) виконувати умови щодо участі в централізованих страхових резервних фондах у випадках, передбачених законодавством;
5) дотримуватися пруденційних нормативів, установлених Уповноваженим органом.
3. Страховик, що отримав ліцензії на провадження страхової діяльності за класами страхування життя та класами страхування іншого, ніж страхування життя відповідно до абзаців першого або другого частини шостої статті 42 цього Закону, повинен здійснювати розрахунок передбачених цим розділом вимог до платоспроможності окремо для класів страхування, що належать до страхування життя, та класів страхування, інших ніж страхування життя (крім випадків, коли такі ризики є пов’язаними).
Страховик зобов’язаний на постійній основі здійснювати власне оцінювання поточного стану дотримання ним встановлених цим Законом вимог до забезпечення платоспроможності та проводити розрахунок свого профілю ризиків.
4. Для цілей розрахунку вимог до платоспроможності договори страхування (перестрахування) визнаються чинними починаючи з дати початку дії страхового покриття за укладеними договорами до кінцевої дати, коли всі зобов’язання страховика за цими договорами виконані або припинені або пройшов (сплив) кінцевий термін їх виконання.
5. Для цілей розрахунку вимог до платоспроможності Уповноважений орган встановлює перелік сегментів однорідних страхових ризиків (надалі – сегменти ризиків) з їх розподілом на сегменти ризиків, що належать до страхування життя та сегменти ризиків, що належать до страхування іншого, ніж страхування життя. Такий розподіл ризиків може не співпадати з розподілом ризиків між класами страхування іншого, ніж страхування життя, та класами страхування життя, відповідно до частин другої та третьої статті 6 цього Закону.
6. Для цілей розрахунку вимог до платоспроможності визнання та оцінка активів та зобов’язань здійснюється страховиком із застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням вимог та обмежень, встановлених відповідно до цього Закону.
7. Страховик має достатній розмір наявного регулятивного капіталу, якщо розмір наявного регулятивного капіталу, визначений відповідно до частини двадцять четвертої цієї статті, не менше суми нормативного розміру регулятивного капіталу та встановлених Уповноваженим органом відповідно до частин двадцять першої – двадцять третьої цієї статті додаткових вимог до регулятивного капіталу.
8. У разі, якщо наявний регулятивний капітал страховика зменшується до розміру, що менше його достатнього розміру, але не менше його мінімального розміру, страховик повинен вжити заходів щодо відновлення розміру наявного регулятивного капіталу до достатнього розміру згідно з планом фінансового оздоровлення, загальні вимоги до якого встановлюються Уповноваженим органом. Уповноважений орган може рекомендувати страховику конкретні заходи для їх включення до такого плану
9. У разі зменшення розміру наявного регулятивного капіталу нижче мінімального розміру регулятивного капіталу Уповноважений орган застосовує до страховика в установленому порядку заходи впливу.
10. Мінімальний розмір регулятивного капіталу розраховується в порядку, встановленому частинами десятою – шістнадцятою та двадцятою цієї статті та не може бути менше:
1) 22 млн. грн. для страховика, що здійснює страхування за класами страхування іншими, ніж ті, що належать до страхування життя, а для страховика, що здійснює страхування за класами страхування X та/або XI та/або XII, передбаченими частиною другою статті 6 цього Закону, - 32 млн. грн.;
2) 32 млн. грн. для страховика, що здійснює страхування за класами, що належать до страхування життя;
3) 32 млн. грн. для страховика, що здійснює перестрахову діяльність на підставі ліцензії на провадження перестрахової діяльності як виключного виду діяльності;
11. Для страховика, що отримав ліцензії на провадження страхування за класами страхування життя та класами страхування іншого, ніж страхування життя, відповідно до абзаців першого або другого частини шостої статті 42 цього Закону, мінімальний розмір регулятивного капіталу не може бути менше розміру суми величин, встановлених у пунктах 1 та 2 частини десятої цієї статті.
12. Розрахунок мінімального розміру регулятивного капіталу.
Страховик повинен розрахувати мінімальний розмір регулятивного капіталу щонайменше один раз в квартал станом на звітну дату, що застосовується до дати наступного розрахунку включно.
Розрахунок здійснюється страховиком у порядку, встановленому Уповноваженим органом, з використанням розрахованих страховиком на звітну дату таких величин:
1) розмір нетто технічних резервів – розмір технічних резервів, розрахований відповідно до статті 106 цього Закону для окремого сегменту ризиків станом на дату розрахунку за вирахуванням маржі ризику та частки перестраховиків в таких резервах;
2) розмір нетто премій - сума страхових (перестрахових) премій для окремого сегменту ризиків, нарахованих страховиком за останні 12 місяців за такими, що стали чинними протягом цього періоду договорами страхування та перестрахування, в яких він є перестраховиком як сторона договору, за вирахуванням частки цих страхових (перестрахових) премій, що належить перестраховикам та враховувалася при розрахунку частки перестраховиків у технічних резервах відповідно до статті 106 цього Закону;
3) розмір суми під ризиком – величина, що розраховується шляхом додавання всіх сум під ризиком, розрахованих для кожного чинного на дату розрахунку договору страхування (перестрахування), що містить страхування (перестрахування) на випадок смерті та/або непрацездатності (інвалідності) та/або втрати здоров’я. При цьому сума під ризиком для такого окремого договору страхування (перестрахування) розраховується як різниця двох величин:
перша – підраховується шляхом додавання сум, які має сплатити страховик за випадками смерті та/або непрацездатності (інвалідності) та/або втрати здоров’я, що вже настали на дату розрахунку, та очікуваної поточної вартості майбутніх грошових потоків таких виплат страховика за випадками смерті та/або непрацездатності (інвалідності) та/або втрати здоров’я, що в дійсності не настали на дату розрахунку, але умовно приймаються такими, що настали на дату розрахунку. Перед додаванням суми, що додаються, мають бути зменшені на суми, що отримуються (будуть отримані) від перестраховиків;
друга – найкраща оцінка на дату розрахунку розміру виплат та витрат за таким договором, які має сплатити страховик за випадками смерті та/або непрацездатності (інвалідності) та/або втрати здоров’я, що враховуються при розрахунку технічних резервів, за вирахуванням частки перестраховиків в технічних резервах для такого договору.
У разі, якщо розрахована величина суми під ризиком для окремого договору страхування (перестрахування) менше нуля, для подальшого розрахунку вона приймається такою, що дорівнює нулю.
13. Мінімальний розмір регулятивного капіталу страховика розраховується в такому порядку:
1) розраховується величина, що є сумою двох величин:
перша – розрахований в порядку, встановленому частиною чотирнадцятою цієї статті мінімальний розмір регулятивного капіталу страховика для сегментів ризику, що належать до страхування іншого, ніж страхування життя;
друга - розрахований в порядку, встановленому частиною п’ятнадцятою цієї статті мінімальний розмір регулятивного капіталу страховика для сегментів ризику, що належать до страхування життя.
2) отримана величина приймається для подальшого розрахунку, якщо вона не менше 25% та не більше 45% від суми нормативного розміру регулятивного капіталу та встановлених Уповноваженим органом додаткових вимог до регулятивного капіталу, а в разі, якщо вона не відповідає цим умовам, для подальшого розрахунку приймається відповідно 25% або 45% від суми нормативного розміру регулятивного капіталу та встановлених Уповноваженим органом додаткових вимог до регулятивного капіталу.
При цьому, для страховика, що отримав ліцензії на провадження страхової діяльності за класами страхування життя та класами страхування іншого, ніж страхування життя, відповідно до абзаців першого або другого частини шостої статті 42 цього Закону, нормативний розмір регулятивного капіталу та розмір встановлених Уповноваженим органом додаткових вимог до регулятивного капіталу для цілей розрахунку розподіляються між класами страхування іншого, ніж страхування життя, та класами страхування життя;
3) мінімальний розмір регулятивного капіталу страховика встановлюється або у розмірі величини, розрахованої відповідно до частини тринадцятої цієї статті, або у розмірі, встановленому для такого страховика у частині десятій цієї статті, в залежності від того, яка величина більше.
14. Розрахований мінімальний розмір регулятивного капіталу страховика для сегментів ризику, що належать до страхування іншого, ніж страхування життя, розраховується в такому порядку:
1) для кожного такого сегменту ризиків розраховується величина, що є сумою двох величин:
перша – підраховується шляхом множення розміру нетто технічних резервів для цього сегменту ризиків на відповідний коефіцієнт, встановлений для цього сегменту ризиків для нетто резервів;
друга - підраховується шляхом множення розміру нетто премій для цього сегменту ризиків на відповідний коефіцієнт, встановлений для цього сегменту ризиків для нетто премій;
2) отримані для кожного сегменту ризиків величини множаться на відповідні коефіцієнти, встановлені для кожного сегменту ризиків, результати множення додаються.
15. Розрахований мінімальний розмір регулятивного капіталу страховика для сегментів ризику, що належать до страхування життя, розраховується в такому порядку:
1) для кожного такого сегменту ризиків розраховується величина, яка є результатом множення розміру нетто технічних резервів для цього сегменту ризиків на відповідний коефіцієнт, встановлений для цього сегменту ризиків для нетто резервів;
2) отримані для кожного сегменту ризиків величини додаються;
3) до отриманої величини додається величина, що розраховується шляхом множення розміру суми під ризиком на відповідний коефіцієнт, встановлений для суми під ризиком.
16. Коефіцієнти для розрахунку мінімального розміру регулятивного капіталу встановлюються Уповноваженим органом та можуть бути переглянуті не частіше, ніж 1 раз на 12 місяців.
Встановлені коефіцієнти для розрахунку мінімального розміру регулятивного капіталу повинні бути оприлюднені Уповноваженим органом на своїй офіційній веб-сторінці не пізніше 1 липня року, що передує звітному року, у якому будуть застосовані такі коефіцієнти.
Коефіцієнти для розрахунку мінімального розміру регулятивного капіталу встановлюються (переглядаються) Уповноваженим органом з урахуванням того, що мінімальний розмір регулятивного капіталу страховиків має протягом наступних 12 місяців забезпечити з ймовірністю 85% виконання страховиками всіх зобов’язань, додаткових до врахованих у сформованих технічних резервах зобов’язань, за чинними на звітну дату договорами страхування (перестрахування).
17. Страховик, який передав іншому страховику у повному обсязі свої права та обов’язки за договорами страхування та перестрахування, що були чинними на останню звітну дату, та страховик, що прийняв цей страховий портфель, повинні здійснити коригування своїх мінімальних розмірів регулятивного капіталу з урахуванням такої передачі страхового портфеля.
18. Розрахунок нормативного розміру регулятивного капіталу.
Нормативний розмір регулятивного капіталу розраховується для забезпечення виконання страховиком з ймовірністю 99,5% протягом наступних 12 місяців всіх зобов’язань за чинними на дату розрахунку договорами страхування (перестрахування) та договорами страхування (перестрахування), що будуть укладені та наберуть чинності протягом наступних 12 місяців.
При цьому такий розрахунок здійснюється з урахуванням припущення, що протягом наступних 12 місяців будуть реалізовані у повному обсязі всі ризики, перелічені у пунктах 1 - 6 цієї частини з урахуванням ваги їх впливу та їх взаємозалежності (кореляції).
Порядок розрахунку нормативного розміру регулятивного капіталу, зокрема, кожної його частини, що призначена для покриття в повному обсязі одного з перелічених у пунктах 1-6 цієї частини ризиків, встановлюється Уповноваженим органом.
Порядок розрахунку нормативного розміру регулятивного капіталу повинен передбачати використання математичних (стохастичних) моделей або стрес-тестування чи сценарного тестування.
При розрахунку нормативного розміру регулятивного капіталу враховуються такі ризики:
1) андерайтингові ризики для страховиків, які здійснюють страхування за класами страхування іншими, ніж ті, що належать до страхування життя (крім зазначених у пункті 3 цієї частини), зокрема, ризики неадекватної тарифікації, ризики неадекватного резервування, ризики настання катастрофічних подій, ризик передчасного припинення дії договорів;
2) андерайтингові ризики для страховиків, які здійснюють страхування за класами страхування, що належать до страхування життя (крім зазначених у пункті 3 цієї частини), зокрема, ризики змін у рівнях смертності, захворюваності, ризик зміни вартості витрат у складі технічних резервів, ризик перегляду вартості ануїтетів, ризик передчасного припинення дії договорів, ризик настання катастрофічних подій;
3) андерайтингові ризики для страховиків, які здійснюють страхування за класами страхування ІІ “Страхування від хвороби” та IV “Постійне страхування здоров’я”, зокрема, ризик зміни вартості витрат у складі технічних резервів, ризик змін в частоті, розмірі та часі настання збитку, епідемічні ризики, включаючи ризик нестандартної концентрації збитків при епідемії;
4) ризик зміни ринкової вартості активів та зобов’язань або зміни в ринкових індикаторах, що можуть вплинути на величину активів та/або зобов’язань страховика (ринковий ризик), зокрема, зміни ставки доходності, зміни вартості акцій, зміни вартості облігацій, зміни вартості нерухомого майна, валютні ризики, ризики, що пов’язані з недостатньою диверсифікацією інвестицій або з надмірною концентрацією в активах та/або зобов’язаннях однієї особи, зокрема, одного емітента або групи емітентів цінних паперів;
5) ризик неплатоспроможності третьої сторони за договірними зобов’язаннями або кредитний ризик, зокрема, ризик банкрутства перестраховика або виконання ним зобов’язань щодо договорів перестрахування несвоєчасно або не в повному обсязі, ризик безнадійності дебіторської заборгованості страхового посередника;
6) операційні ризики, зокрема, ризики, що стосуються працівників, ризики зовнішнього середовища, організаційні ризики, інформаційні ризики, зокрема правові ризики, але виключаючи стратегічні ризики (наприклад, репутаційні);
Андерайтингові ризики, перелічені в пунктах 1-3 цієї частини, є додатковими до врахованих у сформованих технічних резервах.
Розрахунок нормативного розміру регулятивного капіталу здійснюється із застосуванням коефіцієнтів ваги та коефіцієнтів взаємозалежності (кореляції) щодо ризиків, перелічених у пунктах 1 - 6 цієї частини.
Ризики, перелічені у пунктах 1 - 6 цієї частини, мають бути враховані при розрахунку профілю ризиків страховика.
При цьому, встановлений Уповноваженим органом порядок розрахунку нормативного розміру регулятивного капіталу, має також враховувати, що такий розрахунок може здійснюватися або за визначеною Уповноваженим органом стандартною формулою або за погодженою Уповноваженим органом внутрішньою моделлю, розробленою страховиком. Для стандартної формули та внутрішньої моделі Уповноваженим органом мають бути встановлені профіль ризику та допустимі розміри його відхилень, після перевищення яких Уповноважений орган може прийняти рішення про встановлення додаткових вимог до регулятивного капіталу відповідно до частини вісімнадцятої цієї статті та/або про перехід з використання внутрішньої моделі на стандартну формулу.
Страховик розраховує нормативний розмір регулятивного капіталу щонайменше один раз за результатами звітного року, який застосовується протягом наступного за звітним календарного року.
Профіль ризиків страховика – набір показників, які характеризують ризики діяльності страховика згідно з встановленими законодавством вимогами до забезпечення його платоспроможності, а саме - ризики, що враховуються при розрахунку нормативного розміру регулятивного капіталу страховика та при розрахунку технічних резервів.
19. Якщо страховик відповідає всім наведеним у пунктах 1-7 цієї частини вимогам, а саме:
1) загальний розмір страхових (перестрахових) премій за останній календарний рік не перевищує 50 млн. грн.;
2) загальний розмір технічних резервів без вирахування частки перестраховиків станом на кінець останнього календарного року не перевищує 250 млн. грн.;
3) загальний розмір перестрахових премій за останній календарний рік не перевищує 5 млн. грн.;
4) загальний розмір технічних резервів за договорами перестрахування без вирахування частки перестраховиків станом на кінець останнього календарного року не перевищує 25 млн. грн.;
5) за останній календарний рік частка загального розміру перестрахових премій у загальному розмірі страхових (перестрахових) премій не перевищує 10%;
6) станом на кінець останнього календарного року частка загального розміру технічних резервів за договорами перестрахування без вирахування частки перестраховиків у загальному розмірі технічних резервів без вирахування частки перестраховиків не перевищує 10 %;
7) відповідно до бізнес-плану та стратегії діяльності страховика очікується, що всі вимоги, наведені в пунктах 1-6 будуть дотримані протягом наступних п’яти календарних років,
такий страховик може проводити спрощений розрахунок мінімального розміру регулятивного капіталу та нормативного розміру регулятивного капіталу станом на звітну дату (рік) в порядку, передбаченому частиною двадцятою цієї статті, та не розраховувати його в порядку, передбаченому частинами десятою – чотирнадцятою та вісімнадцятою цієї статті.
Якщо страховик перестає відповідати будь якій з наведених у пунктах 1 - 7 цієї частини вимог протягом трьох послідовних календарних років, він повинен починаючи з четвертого календарного року перейти на розрахунок мінімального розміру регулятивного капіталу та нормативного розміру регулятивного капіталу в порядку, передбаченому частинами десятою – чотирнадцятою та вісімнадцятою цієї статті.
Якщо страховик, що розраховує мінімальний розмір регулятивного капіталу та нормативного розміру регулятивного капіталу в порядку, передбаченому частинами десятою – тринадцятою та п’ятнадцятою цієї статті, відповідає всім наведеним вимогам протягом трьох послідовних календарних років, він може починаючи з четвертого календарного року перейти на розрахунок мінімального розміру регулятивного капіталу та нормативного розміру регулятивного капіталу в порядку, передбаченому частиною сімнадцятою цієї статті.
20. Страховик, що проводить спрощений розрахунок нормативного та мінімального розміру регулятивного капіталу розраховує мінімальний розмір регулятивного капіталу в порядку та відповідно до вимог цієї частини. При цьому нормативний розмір регулятивного капіталу такого страховика встановлюється в розмірі, що дорівнює мінімальному розміру регулятивного капіталу.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу для страховика, який здійснює страхування за класами страхування іншими, ніж ті, що належать до страхування життя, визначається з урахуванням розміру страхових (перестрахових) премій за останній календарний рік, або середнього річного розміру страхових вимог за останні три повні календарі роки. У разі, коли страховики здійснюють страхування виключно за одним чи декількома класами, передбаченими пунктами 8, 9 і 14 частини другої статті 6 цього Закону, середній річний розмір вимог розраховується за останні сім повних календарних років.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу для страховика, який здійснює страхування за класами іншими, ніж ті, що належать до страхування життя, з урахуванням вимог абзаців сімнадцятого - двадцять першого цієї частини, повинен дорівнювати більшій з визначених величин, а саме:
перша величина (на основі премій):
розраховується загальна сума премій, нарахованих за договорами страхування та за договорами перестрахування, в яких він є перестраховиком, протягом останнього повного календарного року; величина премій, нарахованих щодо класів, передбачених пунктами 11- 13 частини другої статті 6 цього Закону, збільшується на 50%;
з отриманої суми вираховується загальна сума премій, повернутих страхувальникам та перестрахувальникам протягом останнього повного календарного року та загальна сума віднесених до витрат відрахувань у централізовані страхові резервні фонди, що виникають щодо премій, які використовуються для розрахунку, та загальна сума податків, що нараховується на такі премії;
до подальшого розрахунку використовується більша з величин: або отримана сума, або сума брутто зароблених страхових премій протягом останнього повного календарного року; при цьому сума брутто зароблених страхових премій за цей період розраховується шляхом збільшення загальної суми страхових премій, нарахованих за договорами страхування та за договорами перестрахування, в яких він є перестраховиком, на суму технічних резервів станом на початок цього періоду в частині, що пов’язана зі страховими випадками, настання яких очікується в майбутньому, і зменшення на загальну суму премій, повернутих страхувальникам та перестрахувальникам протягом цього періоду, та на суму технічних резервів станом на кінець цього періоду в частині, що пов’язана зі страховими випадками, настання яких очікується в майбутньому;
величина, одержана у такий спосіб на кінець останнього повного календарного року, ділиться на дві частини: перша частина розміром до 500 млн.грн. включно, друга частина становить решту; 18 відсотків і 16 відсотків зазначених частин відповідно підраховуються і додаються;
підрахована сума множиться на коефіцієнт, що розраховується як відношення суми вимог за останні три повні календарні роки, зменшеної на суми, що компенсовані (компенсуються) перестраховиками за останні три повні календарні роки, до суми вимог за останні три повні календарні роки; такий коефіцієнт не може бути меншим, ніж 0,5; при цьому сума вимог розраховується шляхом збільшення загальної суми нарахованих протягом цього періоду страхових (перестрахових) виплат на суму технічних резервів в частині, що пов’язана зі страховими випадками, що настали, але не врегульовані, станом на кінець цього періоду і зменшення на суму таких резервів станом на початок цього періоду.
друга величина (на основі вимог):
розраховується загальна сума виплат, нарахованих за договорами страхування (без вирахування суми виплат, сплачених перестраховиками) протягом періодів, визначених абзацом першим цієї частини;
до отриманої суми додається сума виплат, нарахованих за договорами перестрахування з перестрахувальниками, протягом періодів, визначених абзацом першим цієї частини;
до отриманої суми додається сума технічних резервів за договорами страхування та за договорами перестрахування з перестрахувальниками станом на кінець останнього повного календарного року в частині, що пов’язана зі страховими випадками, що настали, але не врегульовані, незалежно від того чи були такі страхові випадки заявлені чи ні;
із суми, що залишилася, вираховується сума технічних резервів за договорами страхування та за договорами перестрахування з перестрахувальниками станом на початок періодів, визначених абзацом першим цієї частини в частині, що пов’язана зі страховими випадками, що настали, але не врегульовані, незалежно від того чи були такі страхові випадки заявлені чи ні;
з отриманої суми вираховуються суми, отримані шляхом реалізації страховиком права вимоги до осіб, відповідальних за заподіяний збиток, та шляхом набуття страховиком права власності на застраховане майно протягом періодів, визначених абзацом першим цієї частини;
одна третина чи одна сьома суми (відповідно до періодів, визначених абзацом першим цієї частини), одержаної у такий спосіб на кінець останнього повного календарного року, ділиться на дві частини: перша частина розміром до 350 млн. грн. включно, друга частина становить решту; 26 відсотків і 23 відсотки зазначених частин відповідно підраховуються і додаються.
Підрахована сума множиться на коефіцієнт, що розраховується як відношення суми вимог за останні три повні календарні роки, зменшеної на суми, що компенсовані (компенсуються) перестраховиками за останні три повні календарні роки, до суми вимог за останні три повні календарні роки; такий коефіцієнт не може бути меншим, ніж 0,5; при цьому сума вимог розраховується шляхом збільшення загальної суми нарахованих протягом цього періоду страхових (перестрахових) виплат на суму технічних резервів в частині, що пов’язана зі страховими випадками, що настали, але не врегульовані, станом на кінець цього періоду і зменшення на суму таких резервів станом на початок цього періоду.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу для страховика, який здійснює страхування за класами, що належать до страхування життя, розраховується як сума результату множення загальної величини технічних резервів на коефіцієнт 0,04 та результату множення загальної величини резерву за договорами інвестиційного страхування життя на коефіцієнт 0,01.
21. Уповноважений орган за результатами оцінювання дотримання страховиком передбачених законодавством вимог до забезпечення платоспроможності може встановити додаткові вимоги до регулятивного капіталу понад нормативний розмір регулятивного капіталу, якщо:
відхилення профілю ризиків страховика в частині, що стосуються регулятивного капіталу, перевищують допустимі розміри, що встановлені для стандартної формули або погодженої з Уповноваженим органом внутрішньої моделі для розрахунку нормативного розміру регулятивного капіталу відповідно до частини п’ятнадцятої цієї статті.
При цьому, для стандартної формули враховується лише таке перевищення, яке не враховане (частково або в повному обсязі) при встановленні Уповноваженим органом додаткових вимог до регулятивного капіталу відповідно до частини вісімнадцятої цієї статті;
страховик не дотримується вимог законодавства до системи управління (включаючи корпоративне управління та управління ризиками), ринкової поведінки, розкриття інформації та дотримання пруденційних нормативів.
22. Перелік показників та критеріїв оцінки системи управління (включаючи корпоративне управління та управління ризиками), ринкової поведінки, розкриття інформації та дотримання пруденційних нормативів, а також порядок оцінювання та визначення розміру додаткових вимог до регулятивного капіталу за результатами оцінювання встановлюються нормативно-правовими актами Уповноваженого органу. При цьому розмір визначених частиною двадцять першою цієї статті додаткових вимог до регулятивного капіталу не може бути встановлений в розмірі, більшому ніж 30 відсотків мінімального розміру, встановленого для такого страховика частиною десятою цієї статті, в тому числі:
1) не більше 10 відсотків такого мінімального розміру у разі недотримання визначених законодавством вимог до системи управління ризиками та/або корпоративного управління;
2) не більше 10 відсотків такого мінімального розміру в разі недотримання визначених законодавством вимог до ринкової поведінки та розкриття інформації;
3) не більше 10 відсотків такого мінімального розміру в разі недотримання визначених законодавством пруденційних нормативів.
Встановлення таких додаткових вимог до регулятивного капіталу повинно супроводжуватись роз’ясненнями і рекомендаціями Уповноваженого органу, зокрема, щодо критеріїв та нормативів, дотримання яких забезпечить виконання вимог до платоспроможності страховика. Такі додаткові вимоги повинні бути відкликані Уповноваженим органом одразу після виконання страховиком таких рекомендацій.
23. У разі, якщо зміна ринкової ситуації призвела до систематичного відхилення профілю ризиків у більшості зареєстрованих страховиків понад допустимі розміри, що встановлені для стандартної формули, і це призводить до виникнення загрози інтересам страхувальників та/або вигодонабувачів, Уповноважений орган у встановленому ним порядку може встановити додаткові вимоги до регулятивного капіталу понад нормативний розмір регулятивного капіталу для всіх страховиків, що використовують для розрахунку стандартну формулу.
Такі додаткові вимоги до регулятивного капіталу можуть не застосовуватись до страховика, який надав Уповноваженому органу у встановленому ним порядку підтвердження, що відхилення його профілю ризиків не перевищують допустимі розміри, які встановлені для стандартної формули. При цьому для ризиків, пов’язаних з активами, таке підтвердження має ґрунтуватися на оцінці ринкової вартості активів відповідно до вимог законодавства, зокрема, Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.
Такі додаткові вимоги до регулятивного капіталу:
мають враховувати ступінь впливу зазначених перевищень на розрахунок нормативного розміру регулятивного капіталу за стандартною формулою;
встановлюються на строк до зникнення зазначеної загрози інтересам страхувальників та/або вигодонабувачів або набрання чинності змінами до стандартної формули, але не більше ніж на 12 календарних місяців;
встановлюються у загальному розмірі не більше 30 відсотків мінімального розміру, встановленого для таких страховиків частиною десятою цієї статті;
повинні бути відкликані Уповноваженим органом у разі зникнення зазначеної загрози інтересам страхувальників та/або вигодонабувачів.
24. Розмір наявного регулятивного капіталу страховика визначається як частина в активах, вимоги до яких встановлені частиною двадцять першою цієї статті, що залишається після вирахування зобов’язань, вимоги до яких встановлені частиною двадцять другою цієї статті.
25. Сума активів, що приймається до розрахунку наявного регулятивного капіталу, визначається як сума розмірів активів окремих категорій та сум на позабалансових рахунках з огляду на такі особливості:
1) активи, обтяжені іншими зобов’язаннями, ніж зобов’язання за договорами страхування та перестрахування, враховуються в розмірі, що не перевищує вартості таких зобов’язань;
2) активи, якими представлені технічні резерви, враховуються в загальному розмірі, що не перевищує розміру технічних резервів без зменшення на суми часток перестраховиків;
3) активи, якими відповідно до законодавства можуть бути представлені технічні резерви (крім прав вимоги до страховиків та/або страховиків-нерезидентів, які прийняли на себе ризики в перестрахування, та активів, зазначених у пункті 1 цієї частини), враховуються в розмірі, зменшеному на суми, які враховані в пункті 2 цієї частини;
4) права вимоги до страховиків та/або страховиків-нерезидентів, які прийняли на себе ризики в перестрахування, враховуються лише у складі активів, якими представлені технічні резерви, з огляду на встановлені обмеження щодо такого представлення;
5) інші активи, крім зазначених у пунктах 1-3 цієї частини, беруться до розрахунку в повному розмірі, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Уповноваженого органу, з огляду на те, що не враховується:
а) вартість нематеріальних активів;
б) прострочена дебіторська заборгованість, строк якої перевищує три місяці;
в) вартість векселів;
г) вартість цінних паперів, якщо такі цінні папери не пройшли відповідно до норм законодавства процедуру лістингу на фондовій біржі, не були внесені до біржового реєстру, не перебувають в обігу на фондовій біржі або мають рівень кредитного рейтингу нижче, рівня, визначеного Уповноваженим органом;
ґ) гудвіл;
д) довгострокова дебіторська заборгованість;
е) дебіторська заборгованість за виданими авансами;
є) інша поточна дебіторська заборгованість;
ж) інші оборотні активи;
з) вартість інших необоротних активів;
і) вартість запасів.
6) для проведення розрахунку наявного регулятивного капіталу Уповноважений орган може вимагати застосування страховиками лише певного методу проведення оцінки активів із числа передбачених стандартами бухгалтерського обліку та фінансової звітності. При цьому, такі вимоги мають набувати чинності не пізніше 1 липня року, що передує їх застосуванню;
7) суми, що обліковуються на позабалансових рахунках, можуть бути враховані при проведенні розрахунку наявного регулятивного капіталу відповідно до вимог частини двадцять восьмої цієї статті.
26. Сума зобов’язань, що приймається для проведення розрахунку наявного регулятивного капіталу, визначається в розмірі суми зобов’язань з урахуванням суми часток перестраховиків у технічних резервах, зменшеної на суму субординованого боргу, що відповідає вимогам частини двадцять сьомої цієї статті, та збільшеної на суми на позабалансових рахунках, що враховуються відповідно до вимог частини двадцять восьмої цієї статті.
27. На вимогу страховика та за наявності наданих ним підтверджень Уповноважений орган може надати погодження щодо неврахування в складі зобов’язань при визначенні регулятивного капіталу суми субординованого боргу (але не більше ніж 50 відсотків мінімального розміру регулятивного капіталу), що відповідає таким вимогам:
1) кошти за субординованою позикою сплачено страховику в повному обсязі;
2) у договорі про одержання субординованої позики міститься положення, згідно з яким у разі банкрутства або ліквідації страховика кошти за субординованою позикою повертаються лише після задоволення вимог усіх інших кредиторів такого страховика;
3) договір про надання субординованої позики може бути змінений лише після погодження з Уповноваженим органом;
4) не більше 25 відсотків такої субординованої позики становлять субординовані позики з визначеною датою погашення;
5) для позик із визначеною датою погашення початковий строк погашення повинен становити не менш як п’ять років. Не пізніше ніж за рік до дати виплати страховик повинен подати Уповноваженому органові для схвалення план, в якому зазначено, як розмір наявного регулятивного капіталу буде підтримуватися в розмірі або буде приведений до нормативного розміру на дату погашення. Ця вимога не стосується випадків, коли розмір, у якому субординована позика є складовою частиною наявного регулятивного капіталу, поступово зменшується протягом останніх п’яти років до дати проведення виплати із щорічним зменшенням його первинної вартості не менш ніж на 20 відсотків;
6) субординовані позики, строк погашення яких не визначений, повинні підлягати погашенню тільки за умови повідомлення Уповноваженого органу за п’ять років до початку такого погашення, крім випадків, коли такі позики більше не розглядаються як складова частина наявного регулятивного капіталу чи коли для дострокового погашення потрібна згода Уповноваженого органу;
7) страховик повертає кошти за субординованою позикою за умовою договору не раніше ніж через п’ять років. Уповноважений орган може дозволити дострокове повернення коштів за субординованою позикою згідно із заявою страховика, якщо це не призведе до порушення вимог до платоспроможності страховика.
28. Сума на позабалансовому рахунку, розмір якої становить не менш як 10 відсотків загального розміру активів, враховується при проведенні розрахунку наявного регулятивного капіталу в порядку та в розмірі, встановлених Уповноваженим органом.
29. Для забезпечення виконання страховиками зобов’язань щодо окремих класів страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління такими фондами. Положення про зазначені фонди затверджуються Уповноваженим органом, якщо інше не передбачено законом.
Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових премій, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.
Умовою участі страховика в централізованому страховому резервному фонді може бути виконання додаткових вимог щодо платоспроможності, за умови погодження таких вимог з Уповноваженим органом.
30. Якщо страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10 відсотків суми розміру наявного регулятивного капіталу та розміру технічних резервів, страховик зобов’язаний укласти договір перестрахування за умови, що частина ризику, яка залишається у страховика, не може перевищувати установлених у цій частині обмежень, та забезпечити набрання чинності договором перестрахування.
31. У випадку, коли страховик є частиною міжнародної групи, що використовує для підрахунку групової нормативної платоспроможності інші міжнародні стандарти і нормативи, такий підрахунок може використовуватись для обчислення нормативного розміру регулятивного капіталу, визначеного цим Законом, за умови попереднього погодження методики такого розрахунку з Уповноваженим органом та за умови, що розрахований таким чином нормативний розмір регулятивного капіталу не є меншим за нормативний розмір регулятивного капіталу, обчислений відповідно до частини вісімнадцятої та двадцятої цієї статті.
32. Вимоги цієї статті застосовуються також до страховиків, що отримали ліцензію на провадження перестрахової діяльності як виключного виду діяльності, з урахуванням вимог до регулятивного капіталу такого страховика, встановлених Уповноваженим органом.
33. Особливості застосування вимог до платоспроможності страховика на консолідованій основі встановлюється Уповноваженим органом.
Стаття 106. Технічні резерви
1. Страховик зобов’язаний у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу, сформувати технічні резерви у розмірі, який забезпечить виконання у грошовій формі всіх його зобов’язань, передбачених чинними на дату розрахунку договорами страхування (перестрахування).
Розрахунок розміру технічних резервів здійснюється на підставі Положення про формування технічних резервів.
Положення про формування технічних резервів, а також всі зміни та/або доповнення до нього мають відповідати вимогам, встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу щодо порядку формування технічних резервів, бути засвідчені відповідальним актуарієм та затверджені страховиком.
2. Розмір сформованих технічних резервів повинен відповідати справедливій вартості всіх зобов’язань за чинними на дату розрахунку договорами страхування (перестрахування).
3. Розрахунок технічних резервів здійснюється щодо зобов’язань, що передбачені чинними на дату розрахунку договорами страхування (перестрахування).
Розрахунок здійснюється як в загальному розмірі так і щодо кожного сегменту ризиків.
Якщо договір страхування (перестрахування) містить компоненти, що відносяться до різних сегментів ризиків, розділення таких компонентів договору та віднесення їх до конкретного сегменту ризиків здійснюється страховиком.
Страхові ризики за сегментами ризиків, що враховуються при розрахунку технічних резервів, мають також бути враховані при розрахунку профіля ризиків страховика.
Страховики, що мають чинні на дату розрахунку договори страхування (перестрахування), що містять страхування (перестрахування) на випадок смерті та/або непрацездатності (інвалідності) та/або втрати здоров’я, додатково здійснюють для кожного такого договору розрахунок найкращої оцінки на дату розрахунку розміру виплат та витрат, які має сплатити страховик за випадками смерті та/або непрацездатності (інвалідності) та/або втрати здоров’я, за вирахуванням частки перестраховиків в технічних резервах, що стосується цих виплат.
Якщо чинними на дату розрахунку договорами страхування (перестрахування) передбачені зобов’язання в різних валютах або в одній, але іноземній валюті, розмір технічних резервів та їх складових частин - найкращої оцінки розміру виплат та витрат та маржі ризику, повинен також розраховуватися окремо для кожної валюти за офіційним курсом гривні до іноземної валюти на дату розрахунку та з використанням безризикової ставки доходності для такої валюти.
Загальний розмір технічних резервів розраховується як сума розмірів технічних резервів, розрахованих для кожного сегменту ризиків, і складається з загального розміру найкращих оцінок розміру виплат та витрат та загального розміру маржі ризику, визначеного відповідно до частини п’ятої цієї статті.
Розмір технічних резервів для кожного сегменту ризиків розраховується як сума двох величин:
перша - найкраща оцінка розміру виплат та витрат, визначена відповідно до частини четвертої цієї статті;
друга - розмір маржі ризику, визначений відповідно до частини шостої цієї статті.
4. Найкраща оцінка розміру виплат та витрат для окремого сегменту ризиків розраховується як сума двох величин:
перша - найкраща оцінка розміру виплат та витрат, пов’язаних з чинними договорами страхування (перестрахування), за якими настання страхових випадків очікується в майбутньому;
друга - найкраща оцінка розміру виплат та витрат, пов’язаних з чинними договорами страхування (перестрахування), за якими страхові випадки настали, але не врегульовані, незалежно від того чи були такі страхові випадки заявлені чи ні.
При цьому кожна із цих величин розраховується як різниця двох величин:
перша – поточна вартість зважених на ймовірність майбутніх вихідних грошових потоків;
друга - поточна вартість зважених на ймовірність майбутніх вхідних грошових потоків.
Поточна вартість зважених на ймовірність майбутніх грошових потоків розраховується як сума поточних вартостей зважених на ймовірність середніх величин грошових потоків для кожного року майбутнього періоду, що починається з дати, наступної за датою розрахунку, та закінчується останньою датою, коли договір страхування (перестрахування) визнається чинним відповідно до вимог цього розділу.
При розрахунку найкращої оцінки розміру виплат та витрат страховик повинен використовувати достовірну інформацію та реалістичні припущення.
До складу майбутніх вхідних грошових потоків мають бути включені:
майбутні страхові премії;
надходження за рахунок регресів (суброгації) та врятованого майна.
Вхідні грошові потоки не повинні включати доходи від активів, інших, ніж ті, якими представлені технічні резерви, зокрема, проценти, дивіденди тощо.
Вихідні грошові потоки мають бути розділені на:
страхові (перестрахові) виплати, включаючи додаткові виплати у вигляді бонусів незалежно від того гарантовані вони чи ні умовами договорів страхування (перестрахування);
витрати на обслуговування виконання страховиком всіх своїх зобов’язань за чинними договорами страхування (перестрахування) у вигляді адміністративних витрат, витрат на управління інвестиціями, витрат на врегулювання страхових збитків, аквізиційніх витрат, включаючи комісійні витрати, які, як очікуються можуть настати в майбутньому. Ці витрати включають як прямі, так і непрямі (накладні) витрати. Накладні витрати мають бути розподілені між найкращою оцінкою розміру виплат та витрат, пов’язаних з чинними договорами страхування (перестрахування), за якими настання страхових випадків очікується в майбутньому, та найкращою оцінкою розміру виплат та витрат, пов’язаних з чинними договорами страхування (перестрахування), за якими страхові випадки настали, але не врегульовані, незалежно від того чи були такі страхові випадки заявлені чи ні. При такому розподілі накладних витрат має також враховуватись, що відповідно до принципу безперервності діяльності, страховик буде укладати нові договори страхування (перестрахування) або продовжувати дію укладених договорів страхування (перестрахування), і, відповідно, частина накладних витрат буде списуватися за рахунок такого нового бізнесу;
інші витрати, пов’язані з виконанням зобов’язань за договорами страхування (перестрахування), у вигляді, зокрема, сплати податків, судових витрат, курсових витрат.
Вихідні грошові потоки мають враховувати інфляцію витрат та виплат.
Найкраща оцінка розміру виплат та витрат повинна розраховуватися без зменшення на суми, що отримуються від перестраховиків, які розраховуються окремо відповідно до частини сьомої цієї статті.
5. Для цілей розрахунку вимог до платоспроможності маржа ризику, що враховується при визначенні розміру технічних резервів, повинна бути розрахована в розмірі, який забезпечить щоб розмір сформованих технічних резервів відповідав вимогам частини другої цієї статті.
Загальний розмір маржі ризику розраховується шляхом визначення показника умовної вартості залучення капіталу, що відповідає вимогам до наявного регулятивного капіталу, у розмірі, що дорівнює його достатньому розміру відповідно до частини сьомої статті 105 цього Закону за вирахуванням додаткових вимог до регулятивного капіталу, що встановлені відповідно до частини двадцять першої статті 105 цього Закону та стосуються недотримання страховиком вимог законодавства до системи управління.
Показник умовної вартості залучення такого капіталу встановлюється Уповноваженим органом та набуває чинності не пізніше 1 липня року, що передує його застосуванню. При цьому, розмір цієї ставки визначається як додаткова ставка дохідності понад безризикову ставку доходності.
Рішення Уповноваженого органу про встановлення нового розміру такої ставки має набувати чинності не пізніше 1 липня року, що передує його застосуванню.
6. Розмір маржі ризику для окремого сегменту ризиків визначається шляхом розподілу загального розміру маржі ризику, розрахованого відповідно до частини п’ятої цієї статті, між окремими сегментами ризиків. Порядок такого розподілу встановлюється Уповноваженим органом.
При цьому така маржа ризику визначається для всього сегменту ризиків. Розподіл маржі ризику між частинами сегменту, що пов’язані зі страховими випадками, що настали та випадками, настання яких очікується в майбутньому, не здійснюється.
7. Розрахунок розміру сум, що отримуються від перестраховиків (частка перестраховика в технічних резервах), здійснюється з дотриманням вимог, встановлених у частинах першій-шостій цієї статті.
При цьому страховики мають враховувати різницю в часі між здійсненими ними виплатами та надходженнями відповідних сум від перестраховиків.
Результат розрахунку повинен бути скоригований на очікувані можливі втрати, пов’язані з неплатоспроможністю перестраховика, якому передано ризик у перестрахування.
8. Страховик повинен забезпечити якість даних (інформації) для відповідного, повного та точного розрахунку розміру технічних резервів.
Якщо в наслідок настання специфічних обставин страховик не має достатньо даних відповідної якості для застосування певного актуарного методу для розрахунку розміру технічних резервів або їх частини, чи частки перестраховиків в технічних резервах, або за умов недоцільності застосування складних актуарних та статистичних методів, такі страховики можуть застосовувати спрощені методи розрахунку з числа встановлених Уповноваженим органом, зокрема, метод послідовного акумулювання збитків для розрахунку найкращої оцінки розміру виплат та витрат.
9. Страховик повинен мати внутрішні процеси та процедури, що забезпечують порівняння розрахованого розміру технічних резервів та припущень, що використовувалися при їх розрахунку, з їх значеннями на практиці.
В разі, якщо за результатами такого порівняння виявлено систематичне відхилення між даними, що отримані на практиці, та розрахованим розміром технічних резервів, страховик повинен внести зміни щодо застосованих ним припущень та/або актуарних та статистичних методів з урахуванням переліку та параметрів таких методів, встановлених Уповноваженим органом.
10. На вимогу Уповноваженого органу страховик повинен надати підтвердження, що розрахований ним розмір технічних резервів здійснений в порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу, а також щодо застосованих ним актуарних, статистичних та інших методів, якості даних (інформації), що використовувалися при розрахунку розміру технічних резервів.
11. Якщо розмір технічних резервів страховиком розраховано без дотримання порядку, встановленого цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу, Уповноважений орган може вимагати від страховика збільшити розмір технічних резервів до розміру, що мав би бути розрахований в порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу.
12. Страховики, що проводять спрощений розрахунок мінімального та нормативного розміру регулятивного капіталу відповідно до вимог частини двадцятої статті 105, можуть також проводити спрощений розрахунок розміру технічних резервів в порядку та відповідно до вимог цієї частини.
З метою забезпечення поточних та майбутніх зобов’язань за чинними договорами страхування (перестрахування) страховик зобов’язаний сформувати технічні резерви за кожним класом страхування, за яким страховик має ліцензію, в тій валюті, в якій страховик несе відповідальність за своїми зобов’язаннями за договорами страхування (перестрахування).
Страховик зобов’язаний формувати і вести облік технічних резервів у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу.
Страховик залежно від класів страхування формує технічні резерви:
1) резерв незароблених премій;
2) резерв ризиків, які не минули (додатково до резерву незароблених премій);
3) резерв збитків, що містить резерв заявлених, але не врегульованих збитків; резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв витрат на врегулювання;
4) математичний резерв, що складається з резерву нетто премій, резерву витрат на ведення справи та резерву вирівнювання;
5) резерв за договорами інвестиційного страхування життя;
6) резерв бонусів;
7) резерв катастроф.
Перелік технічних резервів, які страховик повинен формувати в обов’язковому порядку за відповідними класами страхування, встановлюється законами та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу.
Технічні резерви за класами страхування життя обчислюються окремо по кожному договору страхування.
Величина технічних резервів, зазначених в пунктах 4—6 частини четвертої цієї статті, збільшується повністю або частково на суму доходів від розміщення коштів таких резервів, з урахуванням умов договорів страхування та відповідно до Положення про формування технічних резервів.
Розрахунок математичних резервів страховика за договорами, які належать до класів страхування життя, проводиться страховиком та підтверджується відповідальним актуарієм.
Розрахунок розміру технічних резервів за класами страхування іншого, ніж страхування життя, з використанням актуарних розрахунків здійснюється страховиком та підтверджується відповідальним актуарієм.
Страховик одночасно з розрахунком технічних резервів зобов’язаний визначати обсяг зобов’язань страховиків, які прийняли на себе ризики в перестрахування (суму часток перестраховиків у технічних резервах). Обсяг таких зобов’язань визначається залежно від умов договору перестрахування в тій валюті, в якій страховик несе відповідальність за своїми зобов’язаннями за договорами страхування (перестрахування).
13. Кошти технічних резервів за договорами страхування за класами, що належать до страхування життя, не є власністю страховика і не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов’язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов’язанням за такими договорами і не можуть бути включені до ліквідаційної маси в разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин.
14. Кошти технічних резервів – це активи, якими представлені технічні резерви, і придбання яких (розміщення в які) повинно здійснюватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та з дотриманням установлених Уповноваженим органом обмежень щодо максимальних обсягів активів кожної категорії, вимог до якості таких активів.
15. Кошти технічних резервів не можуть бути представлені іншими активами, ніж активи таких категорій:
1) готівка в касі відповідно до законодавства;
2) кошти на поточному рахунку;
3) банківські вклади (депозити) без визначеного строку (до запитання), на визначений строк;
4) ощадні (депозитні) сертифікати, видані банками України;
5) такі цінні папери українських емітентів:
а) акції;
б) облігації підприємств;
в) державні облігації України;
г) облігації місцевих позик;
ґ) іпотечні облігації.
Акції та інвестиційні сертифікати, якими можуть бути представлені кошти технічних резервів, повинні відповідно до законодавства пройти процедуру лістингу та бути включені в лістинг на фондовій біржі, перебувати в біржовому реєстрі та в обігу на фондовій біржі.
Облігації місцевих позик, облігації підприємств та іпотечні облігації повинні відповідно до законодавства пройти процедуру лістингу та бути включені в лістинг на фондовій біржі, перебувати в біржовому реєстрі та в обігу на фондовій біржі або мати кредитний рейтинг не нижче рівня, визначеного Уповноваженим органом;
6) цінні папери іноземних держав-емітентів, акції та облігації інших іноземних емітентів:
а) цінні папери іноземних держав-емітентів, суверенний кредитний рейтинг яких не нижче рівня, встановленого Уповноваженим органом;
б) акції та облігації іноземних емітентів (крім іноземних держав-емітентів), що пройшли лістинг та перебувають в обігу на одній з таких фондових бірж: Нью-Йоркська фондова біржа (New York Stock Exchange), Лондонська фондова біржа (London Stock Exchange), Токійська фондова біржа (Tokyo Stock Exchange), Франкфуртська фондова біржа (Frankfurt Stock Exchange), НАСДАК (National Association of Securities Dealers Automated Quotations)";
7) права вимоги до страховиків-резидентів, які прийняли на себе ризики в перестрахування;
8) банківські метали на поточних та вкладних (депозитних) рахунках у банківських металах;
9) кредити страхувальникам - фізичним особам, що уклали договори страхування життя, які належать до класів І, ІІ страхування життя, і які є відповідно до них вигодонабувачами у межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У такому разі кредит не може бути видано раніше ніж через один рік після набрання чинності договором страхування та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;
10) нерухоме майно.
16. Уповноважений орган може прийняти рішення про представлення технічних резервів страховика іншими, ніж зазначені в пунктах 1 - 10 частини чотирнадцятої цієї статті, категоріями активів, за умови появи нових категорій активів.
17. Кошти технічних резервів не можуть бути представлені активами, які обтяжені іншими зобов’язаннями, ніж зобов’язання за договорами страхування та/або перестрахування.
18. Страховик зобов’язаний мати активи, які відповідають вимогам законодавства та мають загальний обсяг не менший, ніж відповідний розмір технічних резервів, що розрахований в порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу.
19. На території України повинні бути розміщені не менш як 90 відсотків коштів технічних резервів філії страховика-нерезидента.
20. Обмеження щодо максимальних обсягів активів кожної категорії, вимоги до якості таких активів, пруденційні нормативи та порядок проведення розрахунку обсягу активів визначених категорій для представлення технічних резервів встановлюються правилами розміщення коштів технічних резервів, що встановлені нормативно-правовими актами Уповноваженого органу.
21. З метою проведення розрахунку обсягу активів визначених категорій для представлення технічних резервів Уповноважений орган може вимагати застосування страховиками певного методу проведення оцінки активів із числа передбачених стандартами бухгалтерського обліку і фінансової звітності та встановлювати обмеження щодо активів, які є інвестиціями в пов’язані особи страховика. При цьому такі вимоги та обмеження мають набувати чинності не пізніше 1 липня року, що передує їх застосуванню.
У разі проведення оцінки активів за їх ринковою вартістю Уповноважений орган визначає критерії визнання активного ринку таких активів з урахуванням відповідних вимог стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності або вимагає проведення незалежної оцінки ринкової вартості активів відповідно до Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.
22. Вимоги цієї статті застосовуються також до страховиків, що мають ліцензію на провадження перестрахової діяльності як виключного виду діяльності, з урахуванням особливих вимог до технічних резервів такого страховика, встановлених Уповноваженим органом.
23. Вимоги частин п’ятнадцятої-сімнадцятої, двадцятої і двадцять другої цієї статті не застосовуються до коштів технічних резервів інвестиційного страхування життя.
Кошти технічних резервів інвестиційного страхування життя повинні бути представлені виключно фінансовими активами, крім:
1) цінних паперів, випущених страховиком, аудитором (аудиторською фірмою) цього страховика та їх пов'язаними особами;
2) цінних паперів іноземних держав та/або іноземних юридичних осіб, що не допущені до торгів на іноземних біржах, перелік яких визначається Уповноваженим органом;
3) цінних паперів інших страховиків;
4) векселів;
5) похідних (деривативів), товаророзпорядчих цінних паперів, заставних;
6) сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН);
7) приватизаційних цінних паперів;
8) прав вимоги за договорами про участь у фонді фінансування будівництва (ФФБ);
9) інших боргових зобов'язань та прав вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів.
Вимоги до складу та структури активів, методика проведення оцінки активів фондів інвестиційного страхування життя та технічних резервів за договорами страхування додаткової пенсії встановлюються Уповноваженим органом.
Стаття 107. Забезпечення платоспроможності філії страховика-нерезидента
1. Вимоги до технічних резервів, регулятивного капіталу страховика, встановлені цим Законом, застосовуються до філії страховика-нерезидента.
2. Філія страховика-нерезидента повинна депонувати гарантійний депозит, представлений коштами в національній валюті України, на рахунку в банку України, який на момент розміщення такого депозиту не віднесений до категорії проблемних або неплатоспроможних.
3. На момент подання філією страховика-нерезидента заяви про видачу ліцензії на провадження страхової або перестрахової діяльності мінімальний розмір гарантійного депозиту повинен бути не менше розміру, встановленого частиною десятою статті 105 цього Закону для страховика, що здійснює аналогічну страхову (перестрахову) діяльність. Гарантійний депозит та відсотки повертаються страховику-нерезидентові після задоволення всіх вимог за договорами страхування (перестрахування), укладеними філією страховика-нерезидента на території України.
4. На гарантійний депозит не може бути звернено стягнення. Задоволення вимог за рахунок гарантійного депозиту може здійснюватися лише під час ліквідації філії страховика-нерезидента з дозволу Уповноваженого органу.
Стаття 108. Фонди страхових гарантій
1. З метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань страховики можуть на підставі договору утворити Фонд страхових гарантій, який є юридичною особою. Державна реєстрація Фонду страхових гарантій здійснюється в порядку, передбаченому Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”. Виконавчий орган Фонду страхових гарантій повідомляє в десятиденний строк Уповноважений орган про проведення такої реєстрації.
2. Джерелами утворення Фонду страхових гарантій є добровільні відрахування від страхових (перестрахових) премій, а також доходи від розміщення коштів Фонду. Розмір відрахувань до Фонду страхових гарантій і порядок використання коштів Фонду встановлюються страховиками, які беруть у ньому участь.
3. Участь страховиків, які здійснюють страхування життя, у Фонді гарантування страхових виплат за договорами страхування життя здійснюється відповідно до закону.

Розділ XІІI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2016 року, крім розділів IV "Органи управління та контролю страховика" і VII "Діяльність страхових посередників".
2. Визнати таким, що втратив чинність, з дня введення цього Закону в дію Закон України "Про страхування" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 18, ст. 78).
3. Ліцензії на відповідні види страхування, що були видані до набрання чинності цим Законом, залишаються діючими безстроково у разі безстрокової ліцензії або строково - до закінчення строку, зазначеного в ліцензії.
При цьому, у разі якщо страховик звертається до Уповноваженого органу щодо заміни бланку ліцензії на відповідний вид страхування на клас страхування, передбачений статтями 6 та 7 цього Закону, що відповідає такому виду, така заміна бланку ліцензії відбувається на безоплатній основі протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Страховики, які до набуття чинності цим Законом отримали ліцензії на добровільні види страхування та ліцензії на обов’язкове медичне страхування, обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та обов’язкове страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, можуть провадити свою діяльність відповідно до цього Закону за такими класами страхування:
1) ліцензія на страхування життя – І, ІІ та IV класи страхування, передбачені частиною третьою статті 6 цього Закону;
2) ліцензія на страхування від нещасних випадків – І клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
3) ліцензія на медичне страхування (безперервне страхування здоров'я) та/або на страхування здоров'я на випадок хвороби – ІІ клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
4) ліцензія на страхування залізничного транспорту IV клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
5) ліцензія на страхування наземного транспорту (крім залізничного) – ІІІ клас страхування, передбачений частиною другою частини другої статті 6 цього Закону;
6) ліцензія на страхування повітряного транспорту – V клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
7) ліцензія на страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту) – VI клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
8) ліцензія на страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) – VII клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
9) ліцензія на страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ – VIII клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
10) ліцензія на страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 4-9 цієї частини) – IX клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
11) ліцензія на страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) – X клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
12) ліцензія на страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) – XI клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
13) ліцензія на страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) – XII клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
14) ліцензія на страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 11-13 цього пункту) – XIII клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
15) ліцензія на страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту) – XIV клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
16) ліцензія на страхування фінансових ризиків – XVI клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
17) ліцензія на страхування судових витрат – XVII клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
18) ліцензія на страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій – XV клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
19) ліцензії на страхування медичних витрат та на обов’язкове медичне страхування – XVIII клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону;
20) ліцензія на обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - клас X, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону.
21) ліцензія на страхування сільськогосподарської продукції – ХІX клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону.
22) ліцензія на обов’язкове страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту – ХX клас страхування, передбачений частиною другою статті 6 цього Закону.
4. До 1 січня 2020 року для страхових компаній, які отримали ліцензії на провадження страхової діяльності до набрання чинності цим Законом застосовується розрахунок мінімального та нормативного розміру регулятивного капіталу відповідно до частини двадцятої статті 105 цього Закону, а також розрахунок розміру технічних резервів відповідно до частини дванадцятої статті 106 цього Закону та розміщення технічних резервів відповідно до частин тринадцятої – двадцять третьої статті 106 цього Закону.
При цьому, встановлені частиною десятою статті 105 цього Закону вимоги до мінімального розміру регулятивного капіталу застосовуються до новоутворених страховиків (перестраховиків) з дня набрання чинності цим Законом, а до страховиків, які мали такий статус - застосовуються протягом чотирьох календарних років з дня набрання чинності цим Законом в такому розмірі:
з 1 січня 2016 року – 10% розміру цих вимог;
з 1 січня 2017 року – 25% розміру цих вимог;
з 1 січня 2018 року – 50% розміру цих вимог;
з 1 січня 2019 року – 75% розміру цих вимог,
з 1 січня 2020 року – 100% розміру цих вимог.
5. Частина друга статті 11 цього Закону щодо участі страховиків у саморегулівній організації як обов’язкової умови здійснення страхової діяльності на території України набуває чинності з моменту набуття об’єднанням страховиків статусу саморегулівної організації страховиків.
6. Вимоги статті 53, 54 і 58 цього Закону не застосовуються до страховиків, які мали такий статус до набрання чинності цим Законом, річний обсяг страхових платежів яких складає не більше 25 млн. гривень та кількість штатних працівників не більше 20 осіб.
7. Вимоги частини першої статті 8, статей 53-57 застосовується до новоутворених страховиків з дня набрання чинності цим Законом, а страховики, які мали такий статус до набрання чинності цим Законом, зобов’язані привести у відповідність свою організаційну-правову форму, органи управління та контролю, статути та внутрішні положення не пізніше ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.
Приведення у відповідність із нормами цього Закону статутів та внутрішніх положень страховиків, створених до набрання чинності цим Законом, у тому числі перетворення та зміна найменування повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю на публічне або приватне акціонерне товариство, не потребує застосування процедури припинення.
8. Вимоги статті 63, частини другої статті 67 цього Закону:
для новостворених страховиків застосовуються з дати набрання чинності цим Законом;
для страховиків, які мали такий статус до набрання чинності цим Законом, річний обсяг страхових платежів яких складає не більше 25 млн. гривень та кількість штатних працівників не більше 20 осіб не застосовуються;
до усіх інших страховиків, які мали такий статус до набрання чинності цим Законом, застосовуються з 2020 року.
9. Розділ VII цього Закону набирає чинності через один рік з дня набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Розділом VII цього Закону щодо діяльності страхових посередників застосовуються наступні положення.
Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.
Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.
Страхові брокери - юридичні особи, представництва брокерів-нерезидентів або фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти господарювання та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери - фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти господарювання, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.
Перестрахові брокери - юридичні особи, представництва брокерів-нерезидентів. які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.
Дозволяється здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера однією юридичною особою за умови виконання нею вимог щодо здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера.
Порядок реєстрації страхових та перестрахових брокерів, представництв брокерів-нерезидентів (за винятком страхових та перестрахових брокерів-нерезидентів) визначається Уповноваженим органом.
Страхові агенти - фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.
Посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування зі страховиками-нерезидентами може здійснюватися відповідно до порядку та вимог, установлених Уповноваженим органом з урахуванням вимог статті 48 цього Закону. Страхові та/або перестрахові брокери-нерезиденти зобов'язані письмово повідомити Уповноваженому органу за встановленою ним
формою про намір здійснювати діяльність на території України. Уповноважений орган оприлюднює в триденний термін зазначену
інформацію на своїй офіційній веб-сторінці в Інтернеті та в друкованих засобах масової інформації.
Норми цього Закону не поширюються на договори, оформлені під час дії Закону України «Про страхування» у попередньої редакції до закінчення строку дії зазначених договорів.
10. Свідоцтва про включення до Державного реєстру страхових та/або перестрахових брокерів, що були видані до набрання чинності цим Законом, залишаються чинними.
11. Особи, що до набрання чинності цим Законом були внесені до переліку актуаріїв, які отримали Свідоцтва про відповідність кваліфікаційним вимогам до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками, вважаються такими, що відповідають вимогам для внесення до реєстру актуаріїв, який веде Уповноважений орган відповідно до цього Закону.
12. Вимога частини другої статті 90 цього Закону щодо вимоги до відповідального актуарій бути членом Уповноваженого об’єднання актуаріїв застосовується з моменту набуття об’єднанням актуаріїв статусу Уповноваженого об’єднання актуаріїв.
13. До приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
14. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у Цивільному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356):
частину третю статті 95 доповнити абзацом такого змісту:
“Законом можуть бути встановлені вимоги до положення про створену в Україні філію іноземної юридичної особи”;
частину третю статті 155 доповнити новим абзацом другим такого змісту:
“Вимоги абзацу першого частини третьої цієї статті не застосовується до акціонерних товариств, що здійснюють діяльність у сфері страхування”;
у частині першій статті 560 слова “страхова організація” виключити;
пункт 3 частини першої статті 980 викласти в такій редакції:
"3) відшкодуванням заподіяної шкоди (страхування відповідальності)";
статтю 979 викласти в такій редакції:
“ Стаття 979. Договір страхування
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання протягом строку дії страхового покриття певної події, зазначеної в договорі страхування, та яка не підпадає під виключення чи обмеження страхування (страхового випадку) здійснити визначеній у договорі іншій стороні, вигодонабувачу (вигодонабувачам) або спадкоємцю (спадкоємцям) за законом чи заповітом, страхову виплату, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору”;
абзац перший статті 981 викласти в такій редакції:
"1. Договір страхування укладається в письмовій формі.
Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом).
2. Електронні документи страховика, зокрема ті документи, які складаються з використанням електронного підпису, повинні відповідати вимогам закону.
3. У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним";
статтю 983 викласти у такій редакції:
"Стаття 983. Момент набрання чинності договором страхування
1. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першої частини страхового платежу, якщо інше не встановлено договором»;
статтю 985 викласти в такій редакції:
„Стаття 985. Укладення договору страхування в разі, коли застрахована особа та вигодонабувач не є страхувальником
1. Страхувальник має право укласти із страховиком договір про страхування третьої особи (застрахованої особи) лише за її письмовою згодою, крім випадків, передбачених законодавством.
2. Страхувальник має право під час укладання договору особистого страхування призначити за згодою застрахованої особи фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.
3. Страхувальник має право під час укладання договору страхування іншого, ніж договір особистого страхування, призначати фізичну або юридичну особу (вигодонабувача), яка може зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування”.
4. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи (застрахованої особи) встановлюються законом";
частину першу статті 986 викласти у такій редакції:
«1. За згодою страхувальника об’єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов'язків кожного з них»;
статтю 987 викласти у такій редакції:
"Стаття 987. Договір перестрахування
За договором перестрахування одна сторона (перестраховик) за обумовлену договором плату (перестрахову премію) зобов'язується відшкодувати іншій стороні (перестрахувальнику) відповідно до умов договору частину витрат (частину страхової виплати та, якщо це передбачено договором перестрахування, інших витрат), пов'язаних з виконанням перестрахувальником своїх зобов'язань страховика (перестраховика) за договорами страхування (перестрахування), які укладені до початку дії договору перестрахування, будуть або можуть бути укладені в період дії договору перестрахування (здійснити перестрахову виплату).
2. Предметом договору перестрахування можуть бути майнові інтереси перестрахувальника, які не суперечать закону і пов'язані з виконанням ним частини своїх обов'язків перед страхувальниками за укладеними ним договорами страхування та/або перед перестрахувальниками за укладеними ним іншими договорами перестрахування.
3. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування";
у статті 988:
пункт 2 частини першої викласти у такій редакції:
"2) протягом трьох робочих днів, як тільки йому стане відомо про настання події, що має ознаки страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові";
частину другу викласти у такій редакції:
"2. Договором страхування та законом можуть бути встановлені також інші обов'язки страховика";
статтю 989 викласти у такій редакції:
"Стаття 989. Обов’язки страхувальника
1. Страхувальник зобов'язаний:
1) своєчасно вносити страхові премії у розмірі, встановленому договором;
2) при укладенні договору страхування надати страховикові письмову інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для проведення оцінки страхового ризику, і надалі під час дії договору страхування інформувати страховика про зміни цих обставин, перелік яких надається страховиком.
3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта страхування.
Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним;
4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;
5) в установленому договором порядку повідомити страховика про настання події, що має ознаки страхового випадку.
2. Договором страхування та законом можуть бути встановлені також інші обов'язки страхувальника";
статтю 990 викласти у такій редакції:
"Стаття 990. Умови та порядок здійснення страхової виплати
1. Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі страхового акта (аварійного сертифіката), або іншого документу, передбаченого договором страхування, який складається страховиком або уповноваженою ним особою за формою, що затверджується страховиком»;
пункт 5 частини першої статті 991 викласти у такій редакції:
“5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про подію, що має ознаки страхового випадку, або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків”;
частину першу статті 994 доповнити абзацом другим в такій редакції:
“Страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування”;
у статті 997:
частину четверту викласти у такій редакції:
“4. Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору, що належить до класів страхування життя), страховик повертає йому сплачені страхові премії за період, що залишився до закінчення строку договору, за вирахуванням витрат на ведення справи, що зазначені у договорі страхування або визначені законодавством як частка страхової премії, та здійснених страховиком страхових виплат.
Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов договору страховиком, страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові премії (платежі) повністю”;
частину п’яту викласти в такій редакції:
"5. Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім договору, що належить до класів страхування життя), страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові премії (платежі) повністю.
Якщо відмова страховика від договору обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає страхувальникові сплачені страхові премії за період, що залишився до закінчення строку договору, за вирахуванням витрат на ведення справи, що зазначені в договорі страхування або визначені законодавством, як частка страхової премії, та здійснених страховиком страхових виплат.
Наслідки відмови від договору, що належить до класів страхування життя встановлюються законом";
статтю 998 викласти у такій редакції:
"Стаття 998. Недійсність договору страхування
1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом.
Договір страхування, крім договорів перестрахування, також визнається судом недійсним, якщо:
1) його укладено після настання страхового випадку;
2) предметом договору є страхування майнових інтересів, пов’язаних з майном, яке підлягає конфіскації
2. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом та іншими законами";
2) статтю 353 Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144) викласти у такій редакції:
"Стаття 353. Суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання
1. Страхова діяльність здійснюється виключно страховиками, перестраховиками та філіями страховиків-нерезидентів відповідно до вимог законодавства.
2. Страховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання ліцензії на провадження страхової діяльності за окремими класами страхування, об’єднанням класів страхування в межах однієї ліцензії або ліцензію на провадження перестрахової діяльності.
3. Страхувальниками у цьому Кодексу визначаються учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону";
3) у Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 42-43, ст. 378 із наступними змінами):
частину третю статті 2 доповнити абзацом такого змісту:
"законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) страховика застосовується з урахуванням норм Закону України "Про страхування".
у статті 11:
абзац перший частини другої викласти в такій редакції:
«2. До заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не визначено цим Законом, додаються:»;
доповнити частину сьому абзацом четвертим в такій редакції:
«докази надсилання органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, копії заяви і доданих до неї документів у разі звернення кредитором чи боржником із заявою про банкрутство страховика»;
у статті 16 доповнити частину сьому абзацом восьмим такого змісту:
«орган, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, у разі подання кредиторами заяви про банкрутство страховика не надав або надав до господарського суду негативний висновок щодо започаткування процедури банкрутства страховика»;
у статті 42 частину четверту доповнити абзацом другим такого змісту:
«У випадку банкрутства страховика активи, що покривають технічні резерви виділяються в окрему ліквідаційну масу і спрямовуються на задоволення вимог кредиторів за договорами страхування. Інші зобов'язання страховиків можуть покриватися за рахунок активів, що покривають технічні резерви, лише після задоволення всіх вимог за договорами страхування. У разі недостатності активів, що покривають технічні резерви, для задоволення вимог кредиторів за договорами страхування такі вимоги мають бути покриті за рахунок інших активів страховика»;
абзац перший частини першої статті 46 викласти в такій редакції:
"1. Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду, а у випадку ліквідації страховика також і до органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:";
статтю 87 викласти в такій редакції:
"Стаття 87. Особливості банкрутства страховиків
1. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, в т.ч. тимчасовим адміністратором чи ліквідатором страховика, або кредитором чи іншим уповноваженим органом.
2. При розгляді судом справи про банкрутство страховика господарський суд застосовує спрощений порядок провадження у справі про банкрутство. При цьому, якщо цього вимагають інтереси кредиторів, суд має право застосувати процедуру розпорядження майном.
3. Арбітражний керуючий у справі про банкрутство страховика повинен скласти іспит за програмою підготовки арбітражних керуючих у справах про банкрутство страхових організацій. Арбітражний керуючий звітує перед органом, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, в порядку, встановленому цим органом.
4. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури всі договори страхування, укладені таким страховиком припиняються, крім договорів страхування, за якими страховий випадок настав до дати прийняття зазначеного рішення, які продовжують свою дію лише в частині, що стосується врегулювання такого страхового випадку та здійснення страхової виплати.
5. Застраховані особи та вигодонабувачі за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати за такими страховими випадками.
6. Страхувальники за договорами страхування, дія яких припиняється на підставах, передбачених частиною четвертою цієї статті, мають право вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно різниці між строком, на який був укладений договір страхування, і строком, протягом якого фактично діяв договір страхування, якщо інше не передбачено договором страхування.
7. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури вимоги кредиторів за договорами страхування підлягають задоволенню відповідно до абзацу третього пункту першого частини першої статті 45 цього Закону в такому порядку:
вимоги з відшкодування шкоди, пов'язаної із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, а також зі смертю за договорами, передбаченими частиною п’ятою цієї статті;
вимоги фізичних та юридичних осіб за договорами особистого страхування, передбачені частиною п’ятою цієї статті, інші ніж передбачені абзацом другим цієї частини;
вимоги фізичних осіб за іншими договорами страхування, передбачені частиною п’ятою цієї статті;
вимоги юридичних осіб за іншими договорами страхування, передбачені частиною п’ятою цієї статті;
вимоги фізичних та юридичних осіб за договорами особистого страхування, передбачені частиною шостою цієї статті;
вимоги фізичних осіб за іншими договорами страхування, передбачені частиною сьомою цієї статті;
вимоги юридичних осіб за іншими договорами страхування, передбачені частиною сьомою цієї статті.
8. У справах про банкрутство страховика мирова угода може бути затверджена господарським судом лише після погашення заборгованості за вимогами кредиторів, передбачених абзацами другим – п’ятим частини сьомої цієї статті.
До заяви про затвердження мирової угоди разом із документами, передбаченими частиною першою статті 81 цього Закону, мають бути додані документи, що підтверджують погашення заборгованості, зазначеної в абзаці першому цієї частини»".
4) частину другу статті 38 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 31-32, ст. 263 із наступними змінами) доповнити після абзацу третього новим абзацом четвертим такого змісту:
"використання у найменуванні юридичної особи та провадження нею діяльності, що суперечить встановленим вимогам законодавства щодо найменування та відповідної діяльності»;
5) у Законі України “Про недержавне пенсійне забезпечення” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 47-48, ст. 372 із наступними змінами):
у статті 1:
викласти термін у такій редакції:
"страхова організація - юридична особа, яка отримала ліцензію на провадження страхової діяльності за класами страхування життя відповідно до Закону України “Про страхування";
у статті 21:
після абзацу четвертого частини першої доповнити новим абзацом такого змісту:
"страховик, який отримав ліцензію на провадження страхової діяльності за класом страхування життя та ліцензію на провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів, та який здійснює адміністрування створених ним одноосібно недержавних пенсійних фондів";
у статті 27:
частину третю доповнити абзацом четвертим такого змісту:
“Страхова організація повинна також мати достатній розмір наявного регулятивного капіталу відповідно до Закону України “Про страхування”;
6) частину чотирнадцяту статті 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 29, ст. 392 із наступними змінами) доповнити абзацом четвертим такого змісту:
"проведення страхового відшкодування або страхової виплати за договором страхування".
7) у Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами) внести такі зміни:
пункт 9 частини першої статті 4 викласти в такій редакції:
"9) послуги у сфері страхування (страхові послуги) та у системі накопичувального пенсійного забезпечення";
частину першу статті 28 доповнити пунктом 28 такого змісту:
"28) може делегувати відповідним рішенням повноваження щодо ведення реєстру актуаріїв об’єднанню актуарїів, що відповідає вимогам, встановленим Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг";
у статті 32:
частину першу доповнити абзацом такого змісту:
"Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у рамках міжнародного співробітництва має право укладати в письмовій формі угоди (договори, меморандуми, протоколи тощо) у вигляді міжнародних договорів міжвідомчого характеру або документів, які не регулюються міжнародним правом (далі – міжвідомчі договори), чи приєднуватися до них»;
у абзаці третьому частини другої слова "у тому числі" замінити на "а також»;
частину першу статті 40 доповнити пунктом 10 такого змісту:
"10) рекомендувати припинити дії, які містять ознаки порушення, усунення причин і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, - щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень.
Рекомендації, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті застосовуються у разі, якщо порушення не призвело до суттєвих наслідків, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення. При цьому інші види заходів впливу не застосовуються";
8) статтю 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 40, ст. 365 із наступними змінами) доповнити частиною восьмою такого змісту:
"8. Для фінансової звітності підприємств, складеної за міжнародними стандартами фінансової звітності, мають бути встановлені окремі форми та порядок їх заповнення, що враховують галузеві особливості таких підприємств";
9) підпункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1996, № 51, ст.292) доповнити словами "а також коштами технічних резервів страхових компаній";
10) у частині другій статті 15 Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою" (Відомості Верховної Ради України, 2012, № 41, ст.491) слова "відповідного виду" замінити словами "відповідного класу".
15. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону:
підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом.

Статті за темою

Актуальні питання-відповіді щодо створення та діяльності фінансових установ

Кваліфіковані послуги з питань реєстрації фінансових установ

Реєстрація всіх видів фінансових установ. Створення відокремлених підрозділів фінансової установи. Ліцензування діяльності фінансових установ. Супровід купівлі-продажу фінансових установ

tel: 0671013668, 0993869134 Viber, Telegram, WhatsApp.

email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Skype: Lawfin1 Консультація безкоштовно!!!

Новини фінансового ринку

Актуальні новини фінансового ринку України

Детально!!!

Питання-відповіді

Актуальні питання-відповіді щодо створення та діяльності фінансових установ

Детально!!!

Глосарій фінансового ринку

Визначення, що застосовуються в законодавстві яким регулюються фінансові правовідносини

Детально!!!

Фінансова звітність

Фінансова звітність фінансових установ

Детально!!!

Фінансовий моніторинг

Особливості організації фінансового моніторингу в фінансовій установі

Детально!!!

Новини законодавства

Новини законодавства яким регулюється діяльність фінансових установ

Детально!!!

Актуальні матеріали

Актуальні матеріали на тему створення та діяльності фінансових компаній

Детально!!!

Організація фінансового бізнесу

Організація діяльності фінансових компаній. Організація кредитно-фінансової діяльності в Україні

Детально!!!

Ліквідація фінансової компанії

Анулювання ліцензії фінансової компанії. Виключення фінансової компанії з реєстру фінансових установ

Детально!!!

Продаж фінансових компаній

Компанія виступить консультантом з питань супроводу процедури переоформлення корпоративних прав на фінансову компанію, а так само супроводить процес внесення змін до контролюючих органів

Детально!!!

Супровід діяльності фінансових компаній

Супровід діяльності фінансових установ

Детально!!!

Хто на сайті

На сайті 198 гостей та 0 користувачів