Судова практика в спорах пов’язаних з наданням поручительств

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України постановляє:
З метою забезпечення однакового і правильного вирішення господарськими судами спорів, що виникають з кредитних договорів, дати господарським судам такі роз'яснення.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки - поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Закон не забороняє укладення договору поруки в забезпечення виконання зобов'язання, що може виникнути в майбутньому.
З урахуванням абзацу першого частини другої статті 207, частини першої статті 547 та статті 553 ЦК України договір поруки діє за умови його укладення в письмовій формі та підписання кредитором і поручителем.

За загальним правилом, волевиявлення боржника про укладення договору поруки не є обов'язковим, а потім в силу статей 203, 215, 553 ЦК України відсутність згоди боржника не є підставою для визнання недійсним договору поруки, укладеного поручителем і кредитором боржника.
У той же час господарським судам слід виходити з того, що з урахуванням частини другої статті 556 та пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, є заміна кредитора в зобов'язанні. Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Обсяг зобов'язань поручителя повинен бути визначений умовами договору поруки і узгоджений з умовами кредитного договору.
Якщо в договорі поруки не визначені умови забезпечення зобов'язання (розмір і строк виконання зобов'язання, розмір відсотків і та інше), проте з умов договору можна встановити, яке саме зобов'язання було або буде забезпечене порукою, або в договорі поруки є посилання на договір, регулюючий забезпечене зобов'язання з відповідними умовами, то в такому випадку відсутні підстави для визнання цього договору поруки недійсним.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не передбачена (субсидіарна) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).
Якщо в договорі поруки передбачено субсидіарну відповідальність поручителя, то господарським судам необхідно виходити з того, що кредитор зобов'язаний спочатку пред'явити вимогу до боржника, а в разі незадоволення цієї вимоги боржником, вправі вимагати виконання зобов'язання від поручителя.
У розгляді справ за позовом кредитора до боржника та поручителя як солідарних боржників господарським судам слід враховувати, що відповідно до статті 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.
Разом з тим, якщо кредитор подав позов до поручителя, то останній відповідно до абзацу першого частини першої статті 555 ЦК України зобов'язаний подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.
У разі відсутності клопотання поручителя суд в порядку статті 27 ГПК за власною ініціативою вирішує питання про залучення до участі у справі боржника в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (частина третя статті 554 ЦК України). Ця норма не може бути застосована до правовідносин, які виникли з декількох договорів поруки, оскільки поручителі не несуть солідарної відповідальності один перед одним, якщо інше не передбачено договором, і таке поручительство не можна вважати загалом.
Таким чином, порука декількох осіб може бути визначена, як загальне при укладенні договору поруки декількома поручителями і установки умовами договору волевиявлення цих осіб щодо загального забезпечення зобов'язання.
Тільки в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником і солідарно між собою (спільне поручительство).
У розгляді справ по окремих позовах до боржника та поручителя як солідарним боржникам необхідно виходити з того, що чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599-601, 604-609 ЦК України) не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення. Наявність судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тому пред’явлення кредитором позову до боржника не є перешкодою для подачі позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим же договором кредиту, якщо під час розгляду справи заборгованість по кредиту не погашена.
У разі невизнання кредитором припинення поруки відповідно до статті 559 ЦК України поручитель має право звернутися до господарського суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
ЦК України не віднесено до підстав припинення зобов'язання закінчення терміну дії договору. Тому витікання терміну дії основного договору, забезпеченого порукою, не є підставою припинення поруки.
Зміна умов зобов'язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя може припинити поручительство тільки у випадку, коли вказане призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя по забезпеченому поручительством зобов'язанню.
Збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни забезпеченого порукою зобов'язання суди повинні розуміти як: підвищення розміру процентів або встановлення нових умов про порядок зміни розміру процентної ставки, що призведе до її збільшення; відстрочки виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки; встановлення або збільшення розміру неустойки; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним і так далі.
Господарські суди повинні враховувати, що згода поручителя надається у порядку та спосіб, який передбачений договором поруки. Якщо договором поруки передбачено зміну його умов з письмової згоди сторін, то в такому випадку саме тільки повідомлення кредитором або боржником поручителя про зміну умов договору не є доказом надання поручителем згоди.
Не є збільшенням основного зобов'язання надання чергового траншу за договором про відкриття кредитної лінії, забезпеченим договором поруки. У разі якщо поручитель при укладенні договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то така установка відсотків за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки за статтею 559 ЦК України.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі доручення.
Умова договору про дію поруки до повного виконання забезпеченого зобов'язання не може розглядатися як встановлення терміну дії поручительства. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як напрям, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору). Якщо основним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя повинен обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі. При цьому одна тільки умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов'язань у строк, має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (наприклад, після закінчення певного терміну, починаючи від дати виконання зобов'язання по кредитним договором).
У застосуванні статті 559 ЦК України слід враховувати, що ця норма не поширюється на правовідносини майнового поручительства (застави), яка є окремим видом забезпечення виконання зобов'язання. Заставу регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та Законами України "Про іпотеку" і "Про заставу".
Підстави припинення майнової поруки безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного законодавства, а тому суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, що регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання, - незалежно від ступеня їх схожості.
Припинення юридичної особи-позичальника у зв'язку з її ліквідацією є підставою для припинення поруки, оскільки зобов'язання за кредитним договором припинилося.
Витяг з Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 року №1